Ерагон - Паолини Кристофер. Страница 52

— Але як же все-таки Сапфірине яйце опинилося на Хребті? Невже в короля викрали ще одне? — спитав Ерагон.

— Навряд чи, — буркнув Бром. — Він так трясеться над тими яйцями, що спроба викрасти їх була б рівна самогубству. Ні, Сапфіра народилася з яйця, яке було у варденів. Гадаю, що хтось за допомогою магії спробував переправити його до мене. Але посланців перехопила імперія, пославши за ними разаків. Певно, я зруйнував чимало їхніх планів!

— То разаки приходили до Карвахола не по мою душу? — здивувався Ерагон.

— Звісно, ні, — озвався Бром. — Якби дурний Слоун тримав язика за зубами, вони б навіть не дізналися про тебе й про твою знахідку. І все пішло б зовсім інакше. Отже, у певному сенсі ти врятував мені життя. Якби разаки не взялися за тебе, вони заскочили б мене зненацька, і тоді кінець Брому-казкарю! А втекли вони тому, що я сильніший за них, особливо вдень. За інших обставин вони б просто мене закатували, розпитуючи про яйце.

— І ви розповіли варденам про мене? — спитав Ерагон.

— Так, — відповів Бром. — Я впевнений, що вони хочуть з тобою зустрітися.

— Але ж ви цього не хочете?

— Ні, не хочу, — похитав головою старий.

— Чому? — вигукнув юнак. — Адже значно безпечніше бути з варденами, ніж ганятися за разаками!

— Ні, вардени теж небезпечні, — уперто мовив Бром. — Якщо ми з’явимось до них, то нас обов’язково втягнуть в якісь махінації. Їхні ватажки відразу ж пошлють тебе на завдання, щоб ти довів власну значущість. А раптом ти не впораєшся? Ні, ти мусиш як слід загартуватись, перш ніж зустрітися з ними. Принаймні зараз, коли ми переслідуємо разаків, я не боюсь, що хтось підсипе тобі в тарілку отрути.

Старий скривився від обурення.

— До того ж, — не втримався він від посмішки, — хіба тобі не подобається моя наука? Ти виглядаєш таким щасливим! Зрозумій, туата ду оротрім — це початкова школа. Тож давай я спершу допоможу тобі знешкодити разаків, а потім уже роби як знаєш.

— Що це означає? — захвилювався Ерагон.

— Це означає, що ти сам вирішуватимеш, чи приєднуватися тобі до варденів, чи ні, — пояснив Бром. — Хоча, убивши разаків, ти не матимеш великого вибору. Доведеться або ховатися у варденів, або тікати до Сурди, або ж прохати в короля пощади й пристати до його війська. Зрештою, навіть якщо ти не вб’єш разаків, цього вибору тобі не уникнути.

Ерагонові здалося, що найкраще було б піти до варденів, але присвятити все своє життя боротьбі з імперією йому не хотілося. Обміркувавши Бромові слова, він нарешті озвався:

— Ви так і не сказали, звідки знаєте про драконів!

— Не сказав, — посміхнувшись, погодився Бром. — Залишмо це до наступного разу.

«Але чому саме я? — не міг збагнути Ерагон. — Невже я такий особливий, що маю стати вершником?» Не витримавши, він спитав:

— А ви знали мою матусю?

— Так, знав, — насупився старий.

— Яка вона була?

— Така ж гордовита, як і Герроу, — зітхнув Бром. — Зрештою, саме цей рідкісний дар її й убив… Вона завжди допомагала бідним, як би не важко було їй самій.

— Отже, ви її добре знали? — ошелешено мовив Ерагон.

— Надто добре, щоб сумувати за нею, — пролунало у відповідь.

Вражений юнак притримав коня й замислився, згадуючи ті часи, коли вважав Брома звичайним собі сільським байкарем. Він чи не вперше збагнув, як сильно помилявся.

Перегодом Ерагон розповів Сапфірі все почуте. Її зацікавили Бромові одкровення, але згадка про те, що вона колись була власністю короля, примусила Сапфіру здригнутися.

— Отже, ти маєш радіти, що не залишився в Карвахолі, — сказала вона. — Уяви собі, які можливості ти би втратив!

Юнак удавано злякався, а потім розреготався у відповідь.

Невдовзі друзі спинилися й почали лаштуватися на нічліг. Ерагон подався по воду, а Бром порався з вечерею. Кружляючи довкола табору, юнак шукав бодай маленький струмок, аж раптом натрапив на невеличкий потічок. Присівши на березі, він занурив пальці у воду, милуючись бризками й прислухаючись до лагідної мелодії нічної природи. «Тут усе залишиться таким само неторканим навіть тоді, коли я загину», — чомусь подумав Ерагон.

Раптом його увагу привернули якісь підозрілі сліди на другому боці струмка. Вони були дуже великі й дивні. Зацікавлений юнак перескочив через потік, але на березі несподівано послизнувся й полетів на землю сторч головою. Падаючи, він із жахом відчув, як у нього хруснув зап’ясток, а руку пронизав пекучий біль.

Стиснувши зуби, юнак вилаявся й насилу звівся на ноги.

«Ерагоне! — почувся голос Сапфіри. — Що з тобою?»

«Та ось, руку здуру зламав», — озвався той.

«Я вже лечу», — закричав дракон.

«Не треба, я сам дійду, — скривився хлопець. — До того ж, тут такі хащі, крізь які тобі не продертися».

«Добре, тоді поквапся», — дракон подумки вказав юнакові найкоротший шлях.

Застогнавши від болю, Ерагон примусив себе рухатись. Кляті сліди були за кілька футів від нього.

Хлопець зрозумів, що це відбитки підкутих чобіт! «Ургали!» — спересердя сплюнув він, шкодуючи за своїм мечем і розуміючи, що лук йому тепер теж не знадобиться. Натомість він подумки загукав: «Сапфіро! Тут ургали! Захисти Брома!».

Насилу перестрибнувши струмок, Ерагон помчав до табору, дістаючи на ходу ножа. За кожним кущем хлопцеві ввижалися вороги. «Сподіваюся, там був лише один ургал», — промайнуло йому в голові. Прибігши до табору, він ледь устиг пригнутись, коли Сапфірин хвіст просвистів у нього над маківкою.

— Тихо! Це я! — скрикнув юнак.

— Ой, вибач! — озвалась Сапфіра. Вона склала свої крила на грудях, готуючись зустріти ворога.

— Вибач? — обурився Ерагон, підскочивши до неї. — Ти ж могла мене вбити! А де Бром?

— Я тут, — пролунав ледь чутно голос старого. — Скажи своєму дурнуватому дракону, щоб випустив мене з-під своїх крил!

— Випусти його! — махнув Ерагон. — Ти що, не попередила старого?

— Я не встигла, — засоромилась Сапфіра. — Це було так несподівано.

Вона підняла крила догори, і з-під них випав розлючений Бром.

— Я знайшов сліди ургалів, — пояснив хлопець. — І вони свіжі.

— Сідлай коней, — схопився старий. — Ми вшиваємось звідси.

Він загасив вогнище й аж тоді помітив, що Ерагон не зрушив з місця:

— Чого ти стовбичиш? Що з твоєю рукою?

— Зламав зап’ясток, — похитуючись, відповів той.

Бром вилаявся й допоміг юнакові вилізти на Кадока.

— Руку треба якнайшвидше перев’язати. А зараз спробуй нею не рухати, — порадив він і звернувся до Сапфіри: — Уже сутеніє, тож можеш летіти не ховаючись, прямісінько над нами. А якщо ми натрапимо на ургалів, то вони добре подумають, перш ніж напасти на дракона.

— І нехай собі думають, — здіймаючись у небо, відказала Сапфіра. — Інакше в цьому житті в них більше не буде такої можливості.

Темрява насувалася швидко, стомлені коні часто шкопиртали, а Ерагонова рука набрякла й почервоніла. Не витримавши, Бром зупинився.

— Ти чув? — раптом спитав він. Здалеку долинув слабкий звук мисливського ріжка.

— Мабуть, вони знайшли нашу стоянку, — захвилювався Бром, — і Сапфірині сліди теж. Тепер вони женуться за нами. Та-а-к, вони не покинуть своєї здобичі.

Звуки ріжка пролунали вже ближче. Ерагон нажахано здригнувся.

— Хоч-не-хоч, треба давати драла, — роззирнувся навсібіч Бром. Звівши голову, він несподівано подумки гукнув до Сапфіри. Та швидко приземлилась, сівши біля друзів.

— Залиш коня, — наказав старий парубкові. — Полетиш із нею. Так буде безпечніше.

— А як же ти? — гукнув Ерагон.

— За мене не хвилюйся! Лети! — закричав на ходу Бром, ударивши Сніговія по боках ногами. Сапфіра, здійнявшись з Ерагоном на спині, попрямувала слідом за ним.

Вони стрімголов мчали за Бромом, аж раптом ріжки загули прямісінько під ними, накривши Ерагона хвилею жаху. Старий продирався внизу крізь хащі, щосили підганяючи коней. Несподівано ворожі звуки стихли.

«Де ж ургали?» — дослухався юнак, але ріжок знову озвався, проте цього разу десь далеко, і юнак із полегшенням видихнув, припавши до Сапфіриної шиї. Було видно, як Бром притишив коней.