Ерагон - Паолини Кристофер. Страница 95

«Іди до мене», — зненацька почув Ерагон чийсь голос.

Спочатку юнак злякався незнайомця, що намагався пробитись у його свідомість.

«Хто ти?» — спитав він, розуміючи, що саме власник цього голосу допомагає йому тамувати біль.

«Той, хто тобі допоможе, — озвалось у його свідомості. — Мене звати Скорботний Мудрець, і я можу тебе врятувати. Іди до мене, відкрийся мені й почуєш відповіді на всі свої питання».

«Але як? — у відчаї вигукнув Ерагон. — Як я тебе знайду? Де ти?»

«Іди разом з Арією до ельфів, — сказав Мудрець. — Але поквапся. Я чекаю на тебе вже багато років, і ось нарешті ти з’явився — переможець темряви на землі. Ти здолав Смерка, юначе, і багато хто тепер перед тобою в боргу».

«Мабуть, так, — погодився Ерагон. — Я неначе змінився, посівши те місце, про яке мені говорив Аджихад. Я став сильним і водночас незалежним від будь-якого деспота».

«Молодець, — пролунало звідкись згори. — Ти починаєш дещо розуміти, А тепер відпочивай, бо ти ще надто слабкий…»

Ерагон іще довго перебував у стані напівмарення, аж раптом незнайомий голос знову його збудив. Щоправда, тепер говорив хтось інший.

— Прокидайся! — гукнув він до хлопця. — Годі спати, Ерагоне!

Невдоволений юнак поворухнувся. Тепло, в яке він поринув, було дуже приємним, і він не хотів з ним розлучитися.

— Вставай, Арджетламе! — не вгавав голос. — Ти нам потрібен!

Юнак змусив себе розплющити очі й побачив, що лежить на ліжку, закутаний у м’які ковдри. Поруч на стільці сиділа знахарка.

— Як ти себе почуваєш? — запитала вона.

— Іще не знаю, — хрипло озвався Ерагон.

— Тоді лежи, — кивнула головою Анжела. — Бережи сили… На ось, випий.

Ерагон ковтнув холодного меду, й приємне тепло розлилося по тілу, а потім сягнуло затуманеного мозку.

«Сапфіро! — покликав він, сідаючи на ліжку. — Де всі? Де Арія?..»

Голова юнакові запаморочилась, і він упав назад, заплющивши очі й відчуваючи приступ нудоти.

— Що з Сапфірою? З нею все гаразд? Ургали перемагали… вона падала… Арія!

— Усі живі-здорові, — заспокоїла його знахарка. — І з нетерпінням чекають на твоє повернення. Хочеш із ними побачитись?

Ерагон кивнув. Знахарка підвелася й прочинила двері. Арія та Мертаг мовчки увійшли до кімнати, а Сапфіра лише просунула голову, бо їй тут було затісно.

— Я радий, що з тобою все гаразд, — посміхнувся юнак до неї. — Я пам’ятаю, як ти дихала вогнем на тих чудовиськ…

— Та нівроку! — посміхнувся дракон. — Ото вже повоювали!

Тим часом Ерагон помітив, що в ельфійки забинтовано руку, а в Мертага голову.

— Що з вами, друзі? — захвилювався він.

— Дрібниці. Головне, що ми таки перемогли! — відповів Мертаг. — Коли ти вразив Смерка, клани ургалів несподівано пішли один проти одного, так ніби з них спало якесь закляття. Уявляєш? Їхнє військо, втративши єдність, розпалося на окремі купки, і ми їх розбили!

— Усіх? — спитав Ерагон.

— Ні, — похитав головою юнак. — Багато поховалося по тунелях. Вардени та гноми зараз їх звідти викурюють. Я допомагав, аж доки не отримав від однієї з потвор по голові й не опинився тут.

— То тебе вже не кинуть до в’язниці? — не йняв віри Ерагон.

— Гадаю, що так, — скривився друг. — Зараз ніхто про це не думає, усі прийдуть до тями після битви. До речі, скрізь тільки й говорять про твою перемогу над Смерком! Якби не ти, нас би точно розбили.

— А де були близнюки? — раптом згадав юнак. — Я не міг їх знайти, коли вони були потрібні.

— Може, билися з ургалами деінде? — знизав плечима Мертаг. — От їм і було не до тебе.

— Щось мені не віриться, — буркнув Ерагон і, ніяковіючи, нарешті звернувся до ельфійки: — Ну, а ви із Сапфірою?

— Коли ти попередив дракона про те, що зустрів Смерка, — почала Арія, — я ще звільняла Сапфіру з поламаних обладунків. А коли ми закінчили, то було вже пізно спускатися Нескінченними Сходами… От нам і довелося розбити священний камінь, аби якнайшвидше потрапити до тебе.

— Але чому його скалки нікого не поранили? — здивувався хлопець.

— Я загальмувала вибух, — пояснила дівчина. — Інакше б він тебе вбив.

— Ви всі й так ледь не загинули, — втрутилась Анжела. — Якби не я…

— Чи довго я тут лежу? — раптом схаменувся Ерагон.

— Усього півтори доби, — відповіла знахарка. — Тобі пощастило, що я була поруч, інакше ти одужав би не так швидко. Може, десь за півроку… Якби взагалі одужав…

Скинувши ковдру, хлопець крутнувся на місці, аби поглянути на спину. Але Анжела його зупинила.

— Ерагоне, — лагідно сказала вона. — Моя сила не така, як у Арії, до того ж я лікую травами. Тому, будь ласка, не рухайся так різко.

Збентежений хлопець обережно обмацав собі боки, потім спину… Зненацька його пальці торкнулися твердого рубця, який залишився на місці рани. Відмітина, подарована йому Смерком, тяглась від правого плеча аж до лівого стегна…

— Так, це жахлива ціна за перемогу, — співчутливо сказала Арія.

— Тепер ти схожий на мене, — посміхнувся Мертаг.

Ерагона охопило сум’яття, і він заплющив очі. То що, тепер він каліка? Та раптом у його голові зринуло видіння. «Юначе, думай про те, чого варта твоя перемога, — згадав він слова Скорботного Мудреця. — Ти позбавив землю зла. Крім тебе, цього ніхто не міг би зробити. Іди до мене, Ерагоне, і почуєш відповіді на всі свої питання».

— Я прийду, — прошепотів юнак. — Я скоро прийду…

Словник прадавньої мови

Оскільки Ерагон ще не надто добре володіє прадавньою мовою, ми подаємо його слова з певними змінами, щоб урятувати читача від жахливої граматики юнака, але слова інших героїв наведено без жодних змін.

Ай варден абр ду Шуртугалс гата ванта — Вершник-охоронець просить дозволу увійти

Айдайль — ранкова зоря

арджет — срібло

Аржетлам — срібна рука

Атра гул ай ун іліа тотр оно ун атра он о вейс сколір фра ротр! — Хай удача та щастя будуть завжди з тобою і оберігають від негараздів!

Бойтк Істалрі! — Спопелити вогнем!

брісінгр — вогонь

Вайзе хейл! — Зцілися!

вардени — охоронці

вірда — доля

вьондр — тонка рівна палиця

гарізла — світло

Гат ан рейза ду ракр! — Об'єднайтесь і покличте туман!

гедвей ігназія — сяюча долоня

Гойлот ду кніфр! — Затупити лезо!

Делой мой! — Земле, змінися!

делойс — рослина з фіолетовими квітами та зеленим листям

джиєрда — бити

Джиєрда тейра калфіс! — Переламайте їм ноги!

«Доміа абр Вірда» — «Вищість долі» (назва книги)

драс — місто

драумр копа — зважати на сновидіння

Ду Вельденварден — Ліс-охоронець

Ду Врангр Гата — Звивиста стежка

Ду грінд хойлдр! — Тримати ворота!

«Ду Сільбена Датія» — «Подих туманів» (назва пісні)

Ду Сундавар Фреор — Смерть Тіней

Едоксіл — Непереможний

Ейта! — Лети собі!

Маній! Вірда! Хугін! — Пам’ять! Доля! Думка!

Мої стенр! — Каменю, змінися!

Нагз рейза! — Підняти ковдру!

Остато Четова — Жалобна сага

Ріствакбейн — Місце скорботи (частку «бейн» ми зустрічаємо

і в назві столиці Імперії Урубейн, вона означає сум та скорботу)

сейтр — відьма

Скулблако, ека целобра оно ун онр Шуртугал не хайна. Атра носу вайсе фрісай! — Драконе, я шаную тебе й не хочу завдати шкоди ані тобі, ані твоєму вершникові. Будьмо друзями!