Янтарне скло - Пулман Филип. Страница 30

Але він похитав головою — його наміри залишилися чіткими та твердими. Жінка повернулася до золотавої мавпи, що весь цей час сиділа в неї за спиною, та обмінялася з нею поглядами, котрі Віл не спромігся витлумачити.

Тоді вона знову повернулася обличчям до хлопця та посміхнулася.

— До побачення, — промовив Віл, і вона спокійно сказала у відповідь:

— До побачення, Віле.

Хлопець вийшов із печери, знаючи, що очі пані Кольтер стежать за ним, але не озираючись. Ами не було видно. Віл пішов стежкою в напрямку, з котрого прийшов, і звернув з неї лише тоді, коли почув попереду шум водоспаду.

— Вона бреше, — сказав він Йорику Бернісону тридцять хвилин потому. — Безперечно, вона бреше. Вона брехала б навіть у разі, якби це погіршувало її становище: вона надто полюбляє брехати, щоб припинити це робити.

— Тож який твій план? — спитав ведмідь, котрий грівся на сонечку, зануривши черево в купку снігу, що лежала між скелями.

Віл почав ходити назад-уперед, розмірковуючи, чи спрацює той прийом, котрий він так успішно застосував у Гедінгтоні: використати ніж для переходу в інший світ, перейти там до місця, на якому лежала Ліра, перетягнути її крізь вікно й відразу зачинити його за собою. Такий план був очевидним, тож чому він вагається?

Відповідь на це запитання знав Балтамос. І, знову набувши вигляду ангела та мерехтячи в сонячних променях, мов марево, він промовив:

— Піти туди було дурістю. Ти лише хочеш ще раз побачити її.

Йорик утробно рикнув. Спочатку Віл вирішив, що ведмідь попереджає ангела, але потім із подивом зрозумів, що цей звук був вираженням згоди. Досі Йорик і Балтамос майже не звертали уваги один на одного: способи їхнього існування були надто різними. Але, без сумніву, їхнє ставлення до останнього вчинку Віла було однаковим.

Хлопець насупився, проте його товариші мали рацію: пані Кольтер зачарувала його. Усі його думки зрештою були про неї — коли він думав про Ліру, то лише гадав, наскільки схожою на свою матір вона буде, коли виросте; коли його думки зверталися до Церкви, то він розмірковував, скільки священиків і кардиналів перебувають під її чарами; думаючи про свого батька, він гадав, чи захоплювався би той пані Кольтер, чи почував би до неї відразу; і навіть думаючи про матір…

Віл відчув, що його серце закалатало. Він відійшов від Йорика та деякий час стояв на камені, з якого можна було побачити всю долину. У прозорому холодному повітрі було добре чути, як десь лісоруб рубав дерево, далеко подзвякував дзвіночок на шиї вівці, як унизу шелестіли верхівки дерев. Його очі чітко бачили найменші розщілини між горами, що височіли далеко на горизонті, а також стерв'ятників, що кружляли над головою вмираючої тварини за багато миль від того місця, на якому він стояв.

Сумнівів бути не могло: Балтамос мав рацію. Ця жінка наклала на нього чари! Думати про ці чудові очі та м'якість її голосу, згадувати, якії руки підвелися, щоб відкинути назад сяюче волосся, було так приємно та солодко…

Хлопець із зусиллям прийшов до тями та почув ще один звук: далеке гудіння.

Він спробував зрозуміти, звідки той лунає: здається, з півночі, з того самого напрямку, з якого прийшли вони з Йориком.

— Цепеліни, — пролунав голос ведмедя, і Віл смикнувся: він не чув, як величезне створіння наблизилося до нього. Йорик на задніх лапах стояв поруч із ним, вдивляючись у небо в тому самому напрямку, куди дивився Віл.

— Скільки їх?

— Вісім, — за хвилину відповів Йорик, і тоді Віл також побачив їх: цяточки, розташовані в одну лінію.

— А чи можеш ти сказати, скільки часу їм знадобиться, щоб долетіти до цього місця?

— Вони будуть тут незабаром після півночі.

— Тож в нас є лише дві години темряви? Шкода.

— Що ти збираєшся робити?

— Прорізати вікно та перетягнути Ліру до іншого світу, а потім зачинити вікно до того, як її мати встигне пройти слідом. У тієї дівчинки є зілля, що розбудить Ліру, але вона не змогла чітко пояснити, як ним користатися, тож доведеться також узяти її до печери — хоча мені не хочеться наражати її на небезпеку. Якщо ти зможеш відвернути увагу пані Кольтер, нам буде набагато легше перетягнути Ліру.

Ведмідь загурчав і заплющив очі. Віл озирнувся, шукаючи ангела, й у вечірньому світлі побачив його постать, що виднілася серед дрібнісіньких краплинок мряки.

— Балтамосе, — промовив хлопець, — я зараз знову піду до лісу, відшукаю безпечне місце та проріжу перше вікно. Ти маєш спостерігати за мною, і якщо вона чи її деймон з'являться неподалік, відразу попередити мене.

Балтамос кивнув та підвів крила, щоб струсити вологу. Потім він злетів у прохолодне повітря та почав ширяти над долиною, а Віл тим часом зайнявся пошуками світу, у якому Лірі нічого не загрожуватиме.

У затінку за одним зі шпангоутів цепеліна-флагмана ось-ось мали вилупитися бабки. Леді Салмакія схилилася над укритим тріщинами коконом сіро-блакитної комахи, звільняючи прозорі вологі крила від шматків оболонки: першим, що мали побачити фасеткові очі, повинно було стати її обличчя. Намагаючись заспокоїти свої напружені нерви, вона тихо шепотіла блискучому створінню ім'я, на яке воно мало озиватися.

За декілька хвилин шевальє Тіаліс мав розпочати таку саму процедуру зі своєю бабкою. Але наразі він за допомогою магнітного резонатора пересилав повідомлення, і вся його увага була прикута до власних пальців та крихітного інструмента на зразок смичка.

Він передавав:

«Лордові Роуку.

Ми перебуваємо приблизно за три години польоту від місця призначення. Консисторський Суд Благочестя наміряється відразу після приземлення послати до печери загін солдатів.

Він буде поділений на два підрозділи. Перший має пробитися до печери та вбити дитину, відрізавши їй голову як доказ її смерті. Якщо це буде можливо, вони також захоплять жінку, якщо ж ні, то просто вб'ють її.

Другий підрозділ має захопити хлопця живцем.

Залишок загону зустріне гіроптери царя Огунве. За оцінками, гіроптери прибудуть відразу після цепелінів. Згідно з вашим наказом леді Салмакія та я залишаємо цепелін за декілька хвилин і летимо до печери, де спробуємо захистити дівчинку від першого підрозділу та протриматися до прибуття підкріплення.

Прийом».

Відповідь надійшла майже миттєво.

«Шевальє Тіалісу.

З огляду на ваше повідомлення план дещо змінився.

Аби не дозволити ворогові вбити дитину, що було б найгіршим із можливих варіантів розвитку подій, ви та леді Салмакія маєте вступити в контакт із хлопцем. Поки в нього є ніж, його можливості є майже необмеженими, зокрема, він може прорізати прохід до іншого світу та перемістити туди дівчинку. Допоможіть йому в цьому, перейдіть до іншого світу разом із ними. Постійно залишайтеся поруч із дівчинкою та хлопцем».

Шевальє Тіаліс відразу відстукав відповідь:

«Лордові Роуку.

Ваше повідомлення прийняте та зрозуміле. Ми з леді відлітаємо за мить».

Маленький шпигун вимкнув резонатор та зібрав обладнання.

— Тіалісе, — пролунав із темряви шепіт, — вона вилуплюється. Поспішай.

Галівесп'янин квапливо наблизився до балки, до якої був приліплений кокон із його бабкою, і допоміг комасі вибратися із залишків оболонки. Погладжуючи її по величезній, страшній на вигляд голові, він розпрямив важкі щупальця, й досі вогкі та скручені, та дозволив створінню відчути смак його шкіри — тепер воно беззаперечно слухатиметься його.

Салмакія одягала на свою бабку збрую, котру галівесп'яни завжди носили з собою: повіддя з павутиння, титанове стремінце та сідло зі шкіри колібрі. Усе це обладнання майже нічого не важило. Тіаліс зробив те саме зі своєю комахою, затягнувши ремені на її тілі та перевіривши, чи зручно все сидітиме. Відтепер бабка носитиме цю збрую до самої смерті.