Обліковець - Троян Марина. Страница 41

– Значить так! – продовжувала вона. – У мене мало грошей на рахунку, тому скажу коротко: тепер у мене повно часу на Соньку, і ти мені тут не потрібна. Мені потрібні гроші! Бо картку, на яку приходять дитячі гроші, Поля захопила із собою. Тож якщо в тебе є хоч трохи совісті, будь ласкава, трусни трохи свого чоловіка на щомісячне утримання для племінниці! І прошу тебе, давай так, щоб до кінця тижня!

Надька кинула слухавку.

Міла довго ще дивилася на телефон, марно очікуючи звідти повідомлення про те, що все це – невдалий розіграш.

26

Міла встала рано, бо треба було зібратися до Ростикового приходу. Їсти не хотілося, тому вона зварила дві порції кави – Славко перед роботою теж нічого не їв.

З коридору почулися звуки кроків. На Мілин великий подив, ноги виявилися не Славкові.

До вітальні, кутаючись у Славків халат, сонно запливла Злата. Навіть розтріпана, невиспана й ненафарбована, вона виглядала шикарно, бо щедра природна врода відсвічувала в ній здоров’ям і безтурботністю.

– Гей, родичко! – озвалася вона до Міли не дуже привітним голосом, який погано гармоніював із її задоволеним виглядом, і вивернула собі в чашку всю каву з турки. – А ти так і не сказала Славку, що я заходила!

Слідом за нею у вітальні швидко з’явився Славко, але, на відміну від своєї подруги, він був одягнений і стурбований. Помітно було, що він не наважується глянути на Мілу, натомість буркнув до Злати:

– Тобі самій не бридко так говорити з людьми? Вони ж можуть мати важливіші справи, ніж твої.

– Щодо першої частини: не бридко. Щодо другої: мені байдуже, – відповіла Злата тоном людини, якій дійсно начхати на те, що про неї подумають. – Приготуєш мені один зі своїх божественних сніданків?

– Нема коли, – пробубонів Славко. – Нам час збиратися, я запізнююся на роботу.

– Добре, – надула губки Злата, але від своїх планів не відступилася. – Приготуєш мені щось на роботі.

Коли Злата пішла вдягатися, Міла впіймала Славка за руку й усміхнулася, намагаючись показати, що вона все зрозуміла.

– Чому ти з нею не одружився? – м’яко спитала вона.

Питання прозвучало як риторичне, але Славко так на неї подивився, що дівчина одразу збагнула: правда надто гірка, щоб зізнатися самому собі, і надто очевидна, щоб про неї говорити вголос. Тому він просто звів усе на жарт:

– Якби я з нею одружився, хто б мене боронив від моїх батьків? І хто б тобі показав, як правильно готувати рагу?

Згадавши щось, Славко пожвавішав, витяг з-за дивана паперовий пакет, у якому виявилася дуже гарна трикотажна сукня без рукавів, а на додачу – нова туш для вій та блиск для губ.

– Вдалої тобі вечірки! – побажав він, віддаючи все це розчуленій Мілі. – Ростик обіцяв, що сам привезе тебе додому на таксі, тому я за тебе спокійний.

Вони зіткнулися з Ростиком на виході. Він присвиснув услід Славку, який супроводжував Злату, і гукнув йому навздогін:

– От сучий син! Скрізь устиг!

Ростик зводив Мілу по магазинах, де вони купили всі необхідні продукти, а потім повіз у свою парубоцьку квартиру. Вона була меншою, ніж у Славка, і, м’яко кажучи, тільки віддалено скидалася на житло. Тут пахло чим завгодно, тільки не затишком, і тут можна було знайти що завгодно, тільки не потрібні речі. Міла з жахом усвідомила, що мусить ще прибрати.

Коли вона нарешті добралася до кухні, прийшли ще дві Ростикові приятельки, які викликалися допомогти з вечіркою. Тільки чомусь Міла від них допомоги так і не дочекалася, натомість слухала уривки анекдотів і спалахи сміху, що долітали з дивана у вітальні.

На початок вечірки стіл, який посунули впритул до стіни, щоб звільнити більше місця, був заставлений гарячими й холодними закусками, а Міла валилася з ніг. За цілий день вона навряд чи перекинулася з Ростиком парою слів, які не стосувалися частування, а тепер він мусив виконувати роль господаря й розважати гостей. Міла пішла до маленької кімнати й почала перевдягатися у свою нову сукню, маючи при цьому геть не святковий настрій. Потримавши нерозпечатану туш, дівчина поклала її назад до пакета. У її руках уже не було сил, щоб акуратно нафарбуватися. Вона прилягла на диван і заплющила очі. Нічого страшного не станеться, якщо вона п’ять хвилин тут відпочине.

Її розбудив удар у двері, наче в них кинули чимось великим.

– Гей, п’яниці, легше! – почувся нетверезий крик господаря. – Не рознесіть мені хату!

Ростик відчинив двері й почав заносити до кімнати якісь речі. Він зупинився, побачивши вкопану біля ліжка Мілу в гарній сукні та з широко розкритими ясними очима.

– Ось де ти ховаєшся! – вимовив він так, наче весь вечір її шукав.

Він трохи поміркував, що йому робити далі, потім зачинив двері, підійшов до Міли, узяв її за руки і вдав, ніби милується її сукнею.

– Знаєш, – ніби між іншим, стишив голос він, – мені нещодавно твоя сеструня дзвонила, набивалася в мене пожити деякий час. Сказала, що вона заважає вашому зі Славком інтимному життю.

Міла пополотніла й перелякано запитала:

– Вона ж не ночувала в тебе?

– Ні, що ти! – пхекнув Ростик, потім хитро подивився й підійшов до неї ближче. – Я їй відповів, що якщо й пущу когось із її рідні до своєї спальні, то тільки тебе. – Він підійшов до неї впритул, відтіснив до стіни, аж поки вона боляче не вдарилася лопаткою об якийсь гачок, різко схопив її двома руками й притисся ротом до її губ.

Це був перший їхній справжній поцілунок. Але чомусь Міла не відчула того запаморочення, яке, на її думку, мало б виникнути. Не прийшло ані електричного розряду, ані відчуття випаровування власного тіла. Вона відчувала тільки грубий тиск у себе на губах та смак алкоголю. Як це було далеко навіть від того цнотливого поцілунку в щоку на вокзалі, коли Ростик її зустрів і подарував оту милу дрібничку! Тоді вона в його очах бачила себе, зараз – тільки туман під червоними повіками. Тоді він боявся її торкнутися, щоб не розбити, зараз же, навіть якби розбив, то не помітив би. Тоді вона злітала в небо, а зараз падала у провалля. Навіть той тремор від його фізичної близькості, який вона відчувала, коли він потрапляв у поле її зору, зараз притупився, заглушений безглуздою різкістю його дій.

Ростик притис її до стіни, однією рукою обхопив за талію, іншою тримав за потилицю. Мілі було боляче в лопатки, які впиралися в стіну, боляче в шию, де натиснув Ростик, але вона не пручалася й не видала ані звуку. Дарма, що це скидається не на пристрасть, а на грубе, егоїстичне заволодіння. І дарма, що Міла замість потягу відчуває дискомфорт. Це ж Ростик! Він її цілує! Він її бажає!

Вона стояла, не ворушачись, намагаючись надати своєму тілу якомога більшої м’якості, щоб Ростику було зручніше. Але обіймати його та цілувати у відповідь вона не могла. Хоч як про це мріяла і скільки б часу на це не чекала, зараз вона, не відчуваючи нічого, не могла змусити себе робити це механічно, навіть заради Ростика, бо знала, що тоді це все остаточно стане брудною пародією на її почуття.

Вона все ще кохала Ростика. Але не могла зраджувати йому з його п’яною копією.

Ростик відсторонився й хижо подивився на Мілу.

– Ти спиш зі Славком, а мене не хочеш?

– Я не сплю з ним! – вигукнула дівчина. – Ти ж знаєш, що я тебе люблю!

У Міли зірвався голос, на очі набігли сльози, і вона опустила голову, щоб Ростик цього не бачив. Він грубо взяв її за підборіддя й підняв її обличчя до рівня свого.

– Ти не хочеш мене, але готова віддатися, бо мене любиш?

Вона подивилася на нього й закивала. Ростик недобре вишкірився. За секунду той вишкір зник, змінившись гримасою.

– Знаєш, що?! – загорлав він диким голосом і відштовхнув дівчину від себе. – Іди до біса! Ти мені набридла разом зі своєю щенячою сентиментальністю!

Міла стояла зіщулившись. Вона не намагалася вгамувати Ростика, але й не тікала.

Ростик трохи відсапався й за хвилину промовив своїм звичним, хоч і п’яним голосом:

– Я думаю, зараз тобі краще буде поїхати додому.