Художниця - Гербіш Надійка. Страница 6

Технічне марево зникало, і Неждана знову жадібним поглядом шукала хлопця там, на сцені, серед музики, світла й руху. Його знову неможливо було розгледіти. Тим паче, до нього неможливо було торкнутися. Він був ідолом, божеством, недосяжним кумиром.

І Неждана закохалася в нього. Із першого погляду. Ні, вона його відчула - ще до того, як побачила. Відчула з перших ударів барабана. Відчула десь низом живота, всією своєю серединою.

Неждана перевела подих. Очі пекли від напруженого вдивляння углиб сцени, серце калатало, руки тремтіли. Вона обвела поглядом натовп, сцену. Помітила Владислава Олександровича, який співав, дивився на неї та усміхався. Слів пісні Неждана не розібрала - надто голосно звучали барабани…

Неждана усміхнулася В.О. у відповідь, а тоді знову зупинила погляд на цьому по-хуліганському гарному Тарзанові. Світле волосся, підстрижене в довге каре, неслухняними пасмами спадало на лоб, на вуха, на шию. Міцну, гарну шию. Він весь час гордо тріпав головою, відкидаючи ті пасма з очей. Неждані він здався схожим на дикого коня з вільних прерій… І вона вже знала, що буде сьогодні малювати.

Дівчата поруч перешепочувалися, показуючи то на запального барабанщика, то на її вчителя. Тарзан, видно, вже звик до посиленої уваги від жінок і дівчат, тому дивився на натовп поверх голів. Неждана знову вглядалася в нього так пильно, що кололо в очах, але він так і не опустив погляду на її зашаріле, захоплене обличчя. Його настільки поглинула гра, музика, світло прожекторів і гул натовпу, що він заплющив очі й почав бити по барабанах з таким оскаженінням, з такою пристрастю, що Неждана відчула якусь слабкість у ногах, запаморочення, й вона ладна була впасти. Тепер дівчина розуміла, що відбувається з людьми під час дикунських оргій, що відчувають жертви, коли їх збираються роздерти канібали під дикий регіт своїх барабанів - вони не відчувають нічого. Лише дивну слабкість у тілі. Неждані тепер було байдуже до всього. Вона бачила тільки його руки, його сильні груди, що надималися, як гончарський міх, у полум’ї його пристрасті.

А потім все скінчилося. Вийшов ведучий - діджей якоїсь там радіостанції, щось там жартував, тоді провів якийсь безглуздий конкурс, який не знати чого затягнувся так довго, й аж тоді на сцену знову вийшли «Алігатори». Барабанщик бив спокійно, не напружуючись. Він вже знову був земним, нормальним хлопцем, а не нестримним духом вогню. І знову усміхався своєю надтріснутою губою.

Дивно, але в якийсь момент Неждана перестала помічати Тарзана. Щось таке було зараз у Владиславі Олександровичу, що вона могла дивитися лише на нього одного. А він дивився на неї.

Він зняв мікрофон зі стійки. Його рука тремтіла.

- Не всі можуть знати елементарні факти про повоєнну Німеччину, - і голос теж, - але воно й не важливо, коли ти знаєш, як сильно може любити твоє серце… І як багато любові воно притягує до себе. - Його слова були якимось нерозбірливими, їх зміст - заплутаним. Видно було по спохмурнілому чолі В.О., що не лише Неждана це помітила: він хотів щось сказати, а не знав, як. Тоді вчитель просто усміхнувся, запхав мікрофона на місце, одним рвучким рухом вдарив по струнах, притупнувши при цьому правою ногою, і своїм ніжним голосом почав наспівувати Нежданину улюблену пісню з репертуару Піккардійської Терції: «Нехай і холод, і вітри…»

Ще коли вона була маленькою дівчинкою, то уявляла собі, як тато сидить із нею біля ватри й грає цю пісню для неї на гітарі…

***

Але солод тих оксамитових звуків стих, коли ведучий запросив Неждану і ще кількох дівчат і хлопців на естраду - для участі в якомусь там конкурсі.

Неждані здавалося, що сцена під нею ходила ходором. Ще вчора вона пережила свій перший, найнеприємніший шквал нав’язливої популярності, тому сьогодні їй було не так лячно стояти перед сотнями очей. Її бентежило інше: навіть спиною вона відчувала ЙОГО погляд. Він прошивав її сотнями голочок комплексів і хвилювань. То їй здавалося, що вона недостатньо рівно й красиво стоїть, то вона жалкувала, що взяла такі негарні штани, то вона взагалі вирішила, що занадто товста й неприваблива…

- Мам, я закохалася, - випалила вона, як тільки повернулася додому. І з виразу обличчя доньки мама зрозуміла, що то було саме так.

їй стало страшно - бо така гаряча натура, як її Неждана, могла натворити ще так багато помилок. А той, хто зміг заполонити її серце, міг виявитися негідником. Напевно, так воно й було. Неждані ніколи не подобалися «хороші» хлопці.

Тарзана звали Нестором. Він був наймолодшим музикантом у «Алігаторів». Йому було лише дев’ятнадцять. Він був і найпалкішим хлопцем із усієї їхньої п’ятірки. Неждана стала надцятою його дівчиною. І… наймолодшою.

Він був упевнений, сміливий і без жодних комплексів. Як тільки В.О. запросив дівчину на репетицію, Тарзан прибрав до рук ініціативу- разом із Нежданою…

Нестор був самовпевненим і зверхнім. Неждана ненавиділа ці риси в людях. Але й був наполегливим і грайливим, а його руки були такими гарячими й сильними… Неждана втрачала голову поруч із ним. Вона не пропускала жодної його репетиції, ніколи не відмовляла йому в зустрічах. Вона не відмовляла йому ні в чому.

А по-іншому чинити не могла - вдома їй тепер все одно не сиділось. Із якогось дива повернувся тато й вирішив продати їхню квартиру. За документами вона належала йому, але всі ці роки він про це не згадував. Проте ціни на нерухомість у їхньому маленькому містечку божевільно зростали, і він, мабуть, вирішив нагріти на цьому руки.

Неждана вперше побачила його за багато років. Стільки разів вона уявляла собі цю зустріч! Вона мріяла, як кинеться татові на шию, як він закрутить її в повітрі та… залишиться з нею назавжди. Але нічого такого не сталося. Він навіть не дочекався її повернення зі школи. Просто пішов, і все. І Неждана встигла побачити тільки його спину. Через те саме вікно, крізь яке дивилася на нього востаннє дванадцять років тому.

Коли вона прийшла, він виходив від їхнього сусіда. Мабуть, знав, що вона вже повернулася зі школи. Можливо, навіть бачив її через вікно. А потім втік. Просто сів у свою «дев’ятку» й поїхав.

Мамина зарплата була нижчою, ніж у їхньої сусідки- прибиральниці. Хоча й ту її заробіток не влаштовував. Тому жінки вирішили їхати в Італію на заробітки - доглядати за чиїмось старими та хворими родичами, до яких не було ніякого діла навіть рідним дітям. А Неждана мала перебиратися до сусідчиної квартири й жити з її двома дорослими доньками.

Спершу вона плакала, протестувала, погрожувала втекти з дому й ніколи не повертатися. Але іншого виходу не було, й вона врешті-решт скорилася.

Крім того, мамі вдалося вмовити тата продати квартиру… їй. Вона збиралася виплатити йому його частину - ту, на яку не мала права Неждана. І дівчині тепер не потрібно було ділити маленьку кімнату зі своїми сусідками й дивитися, як із рідної квартири виходять абсолютно чужі люди.

А ще - тепер у Неждани був Нестор, і їй крім нього нікого й нічого не було треба.

Незабаром він і сам зняв квартиру. Йому набридло жити разом із батьками. Крім того, він тепер заробляв непогані гроші - хлопець умів довести світові, чого вартує він і його талант. Неждана переїхала жити до нього. Мамі вона сказала, що боїться ночувати в квартирі сама.

Неждана знала, що мама проти, що вона хвилюється за неї. Але була одержима своєю любов’ю. Підневільна, заполонена, сама не своя. І це було єдине, про що вона могла думати.

СТОРІНКА ВІДСУТНЯ

…Після всього, що трапилося, Неждана втратила сон. Вона працювала ночами. Зафарбовувала свій біль дешевими фарбами. Малювала маленькі картинки, які потім продавала на Музейній або возила у Львів на Вернісажку. Інколи ходила допомагати знайомому художнику, який випалював прикраси з глини та розмальовував їх. Він платив дівчині небагато, але з ним було весело та цікаво - і це була єдина приємна річ у житті Неждани. Правда, навіть ту приємність «компенсувала» вкрай некомфортна торгівля…