Помилка - Талан Светлана. Страница 28

Слабка надія була на те, що в ролі благодійника був керівник їхньої групи Аркадій. Але коли той прийшов відвідати Діану з трьома жовтими тюльпанами, яким зараз була копійчана ціна, і двома яблуками, надії не залишилося. Невже таємний шанувальник? Або такий, як Іван Іванович? Від згадки про цього гладкого борова Діану почало нудити.

Коли її взяли на двомісячне стажування в групу моделей, вона була на сьомому небі. Здавалося, така майже неземна мрія – і так легко здійснилася. Вони з Тимуром тріумфували, незважаючи на те, що за навчання довелося віддати майже всі заощадження. Це був перший крок у модельному світі, але відкривалися великі перспективи після того, як Аркадій помітив здібності Діани. Із групи, у якій вони навчалися, він відібрав двох дівчат для свого робочого колективу. Це була майже перемога!

– От бачиш, якщо в тебе є всі дані, – сказав тоді Тимур, – можна потрапити на подіум, минаючи і ліжка, і зв’язки! А я знав, що тебе візьмуть! Ти ж така красуня!

– Навіть не віриться, що з двадцяти дівчат відібрали мене й Оксанку.

– А як могло бути інакше?! – не вгамовувався Тимур. – У тебе приваблива незвичайна зовнішність, довгі рівні ноги, а про волосся я взагалі мовчу!

– Цікаво, на кого я схожа, – сказала Діана, – на матір чи на батька?

– Не муч себе здогадками. – Тимур обійняв Діану за плечі. – Потерпи трошки, і тоді ми все дізнаємося про батьків.

– У нас ні близьких, ні далеких родичів, – із сумом констатувала Діана. – Від кого ми дізнаємося, якими вони були?

– Це в особовій справі записано, що нікого в нас немає. Ми народилися в селі, а там усі одне одного знають, і півсела – родичі. Ось зробимо, що намітили, тоді й поїдемо. Добре?

Діана погодилася з братом. Відтоді минав третій рік, а вони так нічого й не дізналися про своїх батьків. Було б непогано, якби їхнім покровителем виявився хтось із родичів, але це зі світу фантастики. Час звикнути, що в них немає зовсім нікого. Вони самі і вже давно нікого не чекають, ні на кого не сподіваються. Але чому їй досі сниться тітка Вероніка? Уві сні Діана бачить її добрі очі, відчуває, як щоки? торкаються її теплі губи, а навколо так по-дитячому смачно пахне апельсинами… Діана зітхнула, повернула голову й подивилася у вікно. Схоже, весна вирішила остаточно вступити у свої права. Про це красномовно говорили й бездонна блакить неба, і набряклі бруньки на гілці яблуні, яку Діана могла бачити, не встаючи з ліжка, і невгамовне цвірінькання швидких горобців.

У двері хтось легенько постукав. «Отакої! – подумала Діана і всміхнулася. – Явно в нас із Тимуром багатий і впливовий покровитель, якщо медперсонал не входить до палати без стуку».

– Увійдіть! – крикнула вона.

Лікар приніс важкий пакет, поставив його біля тумбочки.

– Це наказали вам купити, – сказав, привітно всміхнувшись, і відразу почав оглядати хвору.

– Може, ви все-таки зізнаєтеся, хто вам наказує здмухувати з мене пилинки? – спитала Діана вже без надії.

– Голубонько, я вам не раз говорив, що цього ніхто не знає: ні я, ні завідувач відділення. Краще скажіть, що вас турбує?

– Нічого. Я почуваюся добре. Мене скоро випишуть?

– Вам у нас не сподобалося? Щось не так? – стурбовано запитав лікар.

– У мене вже боки болять від лежання в ліжку.

– Якщо так, то завтра здасте всі аналізи. Треба переконатися, що все у вас нормально.

– Які аналізи? – запитала Діана, при цьому її голос злегка затремтів.

– Усі аналізи крові…

– Крові? – перепитала Діана.

– Так, крові. Ви боїтеся уколу голки у вену?

– Лікарю, – схвильовано сказала Діана, – я хочу сьогодні ж виписатися з лікарні. Підготуйте мені, будь ласка, епікриз, поки я зберу свої речі.

– Але, – чоловік здивовано розвів руками, – я не можу вас виписати, не переконавшись…

– Тоді напишіть, що хвора самовільно залишила відділення.

– Мені може за це влетіти.

– Тоді йдіть і підготуйте виписку, – сказала Діана. Вона рішуче підвелася з ліжка й заходилася кидати свій одяг у порожній пакет. Лікарю нічого не залишалося, як вийти з палати.

Діана явно нервувалася. Звичайно, вона не збиралася довго затримуватися в лікарні, щоб не втратити форму. Занадто важким був її шлях на подіум від простого стажиста до супермоделі, а потім і до топ-моделі. Про те, як нелегко їй далися ці сходинки вгору, ніхто не знає, навіть Тимур.

«Треба зайти до нього в палату, – подумала Діана, переодягаючись, – і сказати, що виписалася».

Діана підійшла до дзеркала, за звичкою дбайливо й ретельно розчесала довге волосся, намагаючись не зачепити шрами від швів на потилиці, які ще нили. Звичайно, у неї з’явилася синюшність під очима, талія стала ширша, а обличчя було блідішим, ніж зазвичай. Але це все можна виправити. Головне, щоб Тимур не дізнався про причину її поспіху. А якщо лікар йому все розкаже? Доведеться визнати, що сама наполягла на виписці. Причина? Треба якнайшвидше привести себе у форму, щоб не зірвати намічене портфоліо для одного відомого закордонного глянцевого журналу. Якщо все піде за планом, буде авторська фотосесія, фото на обкладинці, а це – гроші. Їм дуже потрібні гроші. У них із Тимуром великі плани на майбутнє, а для цього необхідна чималенька сума. І годі сподіватися на якусь тітку Вероніку. Вона зрадила її дитячі мрії, грубо все перекреслила. Тепер до своєї мрії вона йде самостійно. Ні, не зовсім. Тимур – її опора. Для сестри він готовий перевернути гори. Отже, вона повинна виправдати його надії. Вона ніколи не вчинить так, як колись мама-тітка Вероніка.

Розділ 27

Уранці Микита вирішив не йти на заняття в інститут. Він старанно вчився, відвідував усі лекції, ходив на практичні заняття, вечорами сидів над підручниками, а потім працював в Інтернеті, намагаючись почерпнути для себе щось нове й необхідне. Він ясно усвідомлював, що знання потрібні йому не для того, щоб отримати «червоний» диплом, а для нього самого. Уже не один рік його родина йде до мети відкрити для сина власну клініку. Звичайно, для цього одного диплома буде замало, потрібні більш досвідчені і кваліфіковані фахівці. Він знайде таких людей, якщо будуть приміщення, сучасна апаратура, ліцензії і, звісно, його знання. Батько й мати пропадають на роботі, наближаючи його мрію.

Усе це Микита розумів, але сьогодні вранці відчув втому і спустошеність. Уперше не хотілося підводитися з ліжка, бігти в душову, щоб прийняти підбадьорливий контрастний душ, штовхатися в переповненому тролейбусі, почуваючись оселедцем у діжці, сидіти на парах. Добре, що батьки вже пішли з дому. Микита накрив голову подушкою, намагаючись ізолювати свій слух від шуму вулиці й трохи поспати. Він пролежав півгодини або більше, але так і не заснув. Хотів поніжитися ще трохи в ліжку, але не було того відчуття приємної знемоги, як у дитинстві, коли прокидаєшся вранці й розумієш, що вихідний, не треба залишати тепле ліжко, а можна просто валятися досхочу під ковдрою.

Микита не пішов приймати душ і чистити зуби, не хотілося чинити над собою навіть таке маленьке насильство. Він дістав із холодильника котлету, знехотя її прожував, запив мінералкою. Було лінь підігріти собі їжу або хоч закип’ятити воду для чаю. Микита побродив із кімнати в кімнату просто так, від нічого робити. Старі шпалери вже посіріли від пилу й набули жовтуватого відтінку старості. По кутах подекуди вони відстали від стін, не витримавши випробування часом, але мама їх старанно знову приліпила на невизначений термін. Їх давно потрібно здерти й замінити на нові, тоді б і кімнати не виглядали так убого, але навіть на це в них немає ні грошей, ні часу. Нічого, усе це він зможе виправити, коли почне працювати. Він не дасть мамі самій робити ремонт, а найме працівників, хороших фахівців, які зроблять усе швидко, якісно, із сучасних матеріалів. Можливо, доцільно буде зробити перепланування. Треба подумати над цим питанням. І звичайно ж, він заборонить мамі працювати так багато. Вона втомилася, це помітно. Вона гарна, і цей простенький, непривабливий одяг їй не пасує, він робить її старшою на вигляд. Звісно, треба буде дати мамі можливість відпочити. Вона – гарний фахівець, зможе працювати в його клініці на півставки й отримувати ті ж гроші, що заробляє зараз. Це буде потім, а зараз Микита хотів розібратися в собі і зрозуміти, чому він у рідних стінах відчуває такий дискомфорт. І ні старі шпалери, ні скрипучий старий диван і допотопний телевізор «Рекорд» у тому не винні. Розрив із Мариною його теж мало хвилював, усе вже перетліло, перегоріло і згасло, наче й не було нічого. Спасибі Яну, це він допоміг впоратися з нудьгою після розставання з нею.