Янголи і демони - Браун Дэн. Страница 25

Рим… caput mundi, де колись правив Цезар і де розіп’яли святого Петра. Колиска сучасної цивілізації. І в самому його серці… бомба сповільненої дії.

З повітря Рим виглядає як лабіринт — складна плутанина старовинних вуличок, що закручуються довкола будинків, фонтанів і давніх руїн.

Гелікоптер Ватикану летів низько над містом, розтинаючи прошарок смогу, який «викашлювали» численні транспортні засоби, що скупчилися внизу. Ленґдон із цікавістю дивився на мопеди, туристичні автобуси й безліч «фіатів-седанів», що рухалися в усіх напрямках. Кояаніскаці, подумав він, згадавши слово, яким індіанське плем’я хопі називає «життя без рівноваги».

Вітторія сиділа поруч, сповнена мовчазної рішучості.

Раптом гелікоптер сильно нахилився на один бік.

Щоб стримати нудоту, Ленґдон подивився вдалечінь. Його очі розрізнили напіврозвалені стіни римського Колізею. Ленґдон завжди вважав Колізей одним із найбільших парадоксів історії. Сьогодні це — величний символ розквіту людської культури й цивілізації. Однак первинно знаменитий амфітеатр спорудили як арену для варварських видовищ, чим він і був багато століть — тут голодні леви роздирали на шматки в’язнів, тут раби забивали один одного на смерть на потіху глядачам, тут ґвалтували жінок, захоплених у полон в далеких екзотичних краях, тут відрубували голови й кастрували. І треба ж було так статися, подумав Ленґдон, — а може, це й не випадково, — що саме Колізей послужив архітектурною моделлю для Солдатського поля в Гарварді — футбольного стадіону, де щоосені відроджуються варварські традиції… Оскаженілі фанати голосно жадають крові, доки Гарвард грає з Єлем.

Гелікоптер тримав курс на північ, і незабаром Ленґдон розгледів Римський форум — серце дохристиянського Рима. Зруйновані колони нагадували перекинуті надгробки на цвинтарі, що дивом уцілів посеред галасливого мегаполіса.

На заході широке русло річки Тібр описувало величезні дуги. Навіть із такої висоти Ленґдон бачив, що вода в річці глибока. Коричневий бурхливий потік, каламутний і пінистий від сильних дощів.

— Дивіться вперед, — сказав пілот і підняв гелікоптер вище.

І тут Ленґдон з Вітторією побачили. Неначе гора, що виринає з ранішнього туману, над містом височів грандіозний купол — собор Святого Петра.

— А оце те, — сказав Ленґдон Вітторії, — що вдалося Міке-ланджело на славу.

Ленґдон ніколи не бачив собору Святого Петра з повітря. У пообідньому сонці мармуровий фасад палав вогнем. Велетенський храм має ширину як два футбольних поля, довжину, як цілих шість і прикрашений сто сорока статуями святих, мучеників і янголів. Усередині нього може одночасно вміститися понад шістдесят тисяч вірян: у сто разів більше, ніж усе населення міста Ватикан — найменшої держави у світі.

Неймовірно, але навіть така велична цитадель не може затьмарити п’яца, що розкинулась перед нею. Величезний, вистелений гранітом майдан Святого Петра — благословенний відкритий простір у тісно забудованому Римі, як класичний Сентрал-парк. Перед фасадом собору обабіч п’яца чотирма концентричними арками вишикувались двісті вісімдесят чотири колони… Архітектурний задум, призначений ще більше підкреслити її велич.

Дивлячись на цей розкішний храм, Ленґдон подумав: цікаво, що сказав би святий Петро, якби зараз опинився тут. Святий прийняв мученицьку смерть — його, розіп’яли догори ногами на цьому самому місці. Тепер він покоїться в найсвятішій із могил — на глибині п’ять поверхів під землею, точнісінько під центральною банею собору.

— Місто Ватикан, — сказав пілот аж ніяк не гостинно.

Ленґдон подивився на високі кам’яні бастіони, що виднілися попереду, — непроникні мури довкола міста… дивовижно земний захист для духовного світу секретів, влади і таїнств.

— Дивіться! — раптом вигукнула Вітторія і схопила Ленґдона за руку. Вона збуджено показувала вниз на майдан Святого Пет ра просто під ними. — Он там, — сказала.

Ленґдон подивився туди, куди вона показувала. З протилежного боку від собору п’яца нагадувала автостоянку, на якій припаркувалося з десяток чи й більше автофургонів. На дахах стриміли величезні тарілки супутникових антен зі знайомими назвами:

TELEVISOR EUROPEA VIDEO ITALIA BBC

UNITED PRESS INTERNATIONAL

Ленґдон не знав, що й думати. Невже інформація про антиматерію так швидко просочилася назовні?

Вітторія стривожилась.

— Чому тут преса? Що відбувається?

Пілот здивовано подивився на неї через плече.

— Що відбувається? А ви що, не знаєте?

— Ні, — відрізала вона.

— II Conclave, — пояснив пілот. — Приблизно за годину двері опечатають. Весь світ спостерігає.

II Conclave.

Це слово довго звучало Ленґдонові в голові, доки не впало каменем на дно свідомості. II Conclave. Ватиканський конклав. І як він міг забути? Останнім часом про нього згадували в новинах.

П’ятнадцять днів тому після винятково успішного дванадцятирічного перебування на Святому престолі Папа відійшов у кращий світ. Усі газети розповідали, що в Папи уві сні стався інсульт, від якого той помер. Смерть була раптовою й несподіваною, і декому вона навіть видалась підозрілою. Але, хоч як би там було, дотримуючись священної традиції, через п’ятнадцять днів після смерті Папи Ватикан скликав конклав. Це давня церемонія, суть якої полягає в тому, що всі сто шістдесят п’ять кардиналів — найвпливовіші люди у християнському світі — збираються у Ватикані, щоб обрати нового Папу.

Кожен сущий кардинал сьогодні тут, думав Ленґдон, коли гелікоптер пролітав над собором Святого Петра. Унизу його очам відкрилася простора територія міста Ватикан. Отже, уся владна верхівка Римської католицької церкви опинилась на бомбі сповільненої дії.

Кардинал Мортаті дивився на розкішну стелю Сікстинської капели і намагався зібратися з думками. Від розписаних фресками стін відлунювали голоси кардиналів із різних куточків світу. Вони тіснилися в освітленому свічками святилищі, схвильовано перешіптувались і радились один з одним численними мовами, спільними з яких були англійська, італійська та іспанська.

Зазвичай освітлення в Сікстинській капелі чудове — довгі, з різнокольоровими відтінками промені сонця розтинають темряву, неначе світло з самого раю. Але сьогодні все було інакше. Згідно з традицією всі вікна каплиці були затягнуті чорним оксамитом. Це робилося для того, щоб ніхто всередині не міг подавати якихось сигналів чи якось інакше спілкуватися із зовнішнім світом. І тому тут панувала темрява, яку розганяли лише свічки. Здавалося, їхнє мерехтливе сяйво очищає кожного, кого торкається, і робить безтілесним… таким, як святі.

Яка честь, думав Мортаті, що мене призначили наглядати за цим священним дійством. Кардинали, яким поза вісімдесят, вважаються застарими для обрання на посаду Папи і не беруть участі в конклаві. Сімдесятидев’ятирічний Мортаті був найстаршим серед присутніх кардиналів, і йому доручили наглядати за процедурою.

Як завжди, кардинали зібралися тут за дві години до початку конклаву, щоб зустрітися з друзями, щось наостанок обговорити. О сьомій вечора сюди прийде камерарій покійного Папи, прочитає вступну молитву й піде. Тоді швейцарський гвардієць опечатає двері й замкне всіх кардиналів усередині. І саме в цю мить розпочнеться найстаровинніший і найтаємніший політичний ритуал у світі. Кардиналів не випустять із каплиці, доки вони не вирішать, хто з них стане наступним Папою.

Конклав. Навіть сама ця назва передбачає таємницю. «Соп clave» дослівно означає «замкнений на ключ». Кардиналам не дозволено в жодний спосіб спілкуватися із зовнішнім світом. Ні телефонувати. Ні обмінюватись повідомленнями. Ні перешіптуватись крізь двері. Конклав має відбуватись у вакуумі, без жодного впливу ззовні. Приймаючи доленосне рішення, кардинали мусять мати Solum Dum prae oculis… перед очима тільки Бога.