Доводи розсудку - Остин Джейн. Страница 30

Леді Рассел визнала, що очікувала більшого, але все ж таки це знайомство є корисним, а коли Енн наважилася розповісти містерові Елліоту, що вона про них думає, він погодився, що достойностей у них небагато, але стверджував, що, коли вони їхні родичі, належать до гарного товариства та збирають навколо себе гарне товариство, їх не можна взагалі не цінувати. Енн посміхнулася й сказала:

— На мій погляд, містере Елліот, гарне товариство — це товариство людей розумних, освічених, які добре вміють підтримати розмову; ось що я називаю гарним товариством.

— Ви помиляєтесь, — сказав він м'яко. — Це не гарне товариство. Це товариство найкраще. Щоб бути в гарному товаристві, необхідні походження, освіченість і вміння поводитись, і щодо освіченості там не занадто вибагливі. Походження й манери — ось що головне; щоправда, трошки чомусь повчитися не вважається в гарному товаристві гріхом; навпаки, там це схвалюється. Моя кузина Енн хитає головою. Вона незадоволена. Вона занадто вимоглива. Моя люба кузино, — сідаючи біля неї, — ви вправі бути вимогливою більше, ніж будь-яка з усіх жінок, яких я знаю, але до чого ж призведе ваша вимогливість? Чи зробить вона вас щасливою? Чи не розумніше миритися з товариством цих милих дам на Лаура-плейс і користуватися всіма вигодами, які тільки можна дістати з цього знайомства? Можу вас запевнити, цієї зими вони стануть найважливішими особами в Баті, і, якщо всі будуть знати про ваше з ними споріднення, ваше сімейство (дозвольте мені сказати «наше сімейство») буде оточеним шануванням, якого й слід нам усім прагнути.

— Так, — зітхнула Енн, — дійсно, всі будуть знати, що ми їхні родичі! — Але раптом зібравшись із думками й не очікуючи відповіді, вона додала: — Мені справді здається, ми завдали собі надто багато клопоту, щоб домогтися цього знайомства. Гадаю, — вона посміхнулася, — у мені більше гордості, ніж у будь-кому з вас; але мене дуже засмучує, що ми із шкіри вибиваємося, щоб нас визнали рідними ті, кому ми, безперечно, зовсім не потрібні.

— Пробачте, моя люба кузино, але ви несправедливо судите про ваше власне суспільне становище. У Лондоні, мабуть, через ваше теперішнє скромне життя все було б так, як ви кажете, але в Баті кожен вважає честю для себе бути знайомим із сером Волтером Елліотом і його сімейством.

— Що ж, — сказала Енн. — Звичайно, я горда, я надто горда, щоб цінувати гостинність, яка залежить лише від того, де я живу.

— Ваше обурення мені до душі, — сказав він. — Воно дуже природне. Але зараз ви в Баті й вам треба влаштуватися тут з усією гідністю, яка личить серові Волтеру Елліоту. Ви кажете, що ви горді; мене називають гордим, я знаю і не хотів би іншого; і в моїй та вашій гордості, якщо вдуматись, є відмінність, але також є схожість. На одному, я впевнений, моя люба кузино, — тут він притишив голос, хоча, крім них, у кімнаті нікого не було, — на одному, я впевнений, ми погодимось. Ми погодимось на тому, що, хоч би хто доповнив оточення вашого батька з вищих і рівних, це піде на користь, бо тоді його думки відвернуться від тих, хто нижчий за нього.

Сказавши ці слова, він подивився на стілець, на якому нещодавно сиділа місіс Клей, добре давши їй зрозуміти, що він мав на увазі; і хоч Енн не могла погодитися з тим, що гордість у них однакова, вона раділа, що місіс Клей і йому не до вподоби; і вона визнала подумки, що його бажання сприяти знайомству її батька з вищим світом є більш ніж простимим, бо це допоможе позбутися місіс Клей.

Розділ XVII

Поки сер Волтер і Елізабет були зайняті візитами до Лаура-плейс, Енн поновила зовсім інше знайомство.

Вона відвідала свою шкільну вчительку й дізналася, що в Баті живе особа, яка навчалася з нею в одній школі і яка має право на її увагу з двох важливих причин — через давню свою доброту й нинішнє своє лихо. Міс Гамільтон (а тепер місіс Сміт) виявляла доброту до Енн саме тоді, коли вона більше за все її потребувала. Енн пішла до школи нещасливою, побиваючись за своєю матір'ю, яку вона ніжно кохала, нудьгуючи за домом, і страждала, як тільки може страждати дівчинка чотирнадцяти років з чутливою душею; і міс Гамільтон, яка була на три роки старшою за неї, але затрималася на рік у школі через те, що в неї не було близьких родичів і свого дому, полегшувала страждання, втішаючи її; і тепер Енн згадувала про неї з теплотою.

Незабаром міс Гамільтон закінчила школу, вийшла заміж, казали, за багатого, і це було все, що Енн про неї знала, доки з розповіді вчительки її нинішня доля не відкрилася далеко докладніше і зовсім в іншому світлі.

Вона була вдовою, і вдовою бідною. Її чоловік був марнотратним; і, сконавши два роки тому, залишив свої справи цілковито розладнаними. У місіс Сміт з'явилися найрізноманітніші труднощі, і на додаток до нещасть вона тяжко захворіла на ревматизм, їй відібрало ноги й тепер вона була калікою. Тому й приїхала до Бата, зняла житло біля гарячих джерел, вела дуже скромне життя, навіть обходилася без прислуги і, звичайно, майже без усякого товариства.

Спільна знайома запевняла, що місіс Сміт буде дуже рада, якщо міс Елліот її відвідає, і Енн, не гаючи часу, відразу ж до неї вирушила. Удома вона не згадала ні про розповідь учительки, ні про свої наміри. Там би її не зрозуміли. Вона порадилася лише з леді Рассел, яка її щиро підтримала й погодилася підвезти до житла місіс Сміт на Вестгейт Білдінгс.

Візит було здійснено, знайомство поновлено, в обох відродився та збільшився попередній інтерес. Щоправда, у перші десять хвилин обидві почувалися незручно. Дванадцять років проминуло з того часу, як вони розстались, і нині кожна з них бачила перед собою не те, що очікувала побачити. За дванадцять років Енн з квітучої мовчазної п'ятнадцятирічної дівчинки з незграбною фігурою стала елегантною жінкою двадцяти семи років, гарненькою, але не квітучою, з приємними, незмінно м'якими манерами; і за ті самі дванадцять років гарненька й цілковито здорова міс Гамільтон, поблажлива до молодшої подруги, стала бідною, хворою, безпорадною вдовою, яка була дуже вдячна своїй колишній підопічній за її візит. Але вся незручність незабаром зникла, і на зміну їй прийшли жваві спогади про минулі часи й колишні пристрасті.

Енн знайшла в місіс Сміт здоровий розум і гарні манери, на що їй і хотілося сподіватися, та балакучість і веселість, яких вона зовсім не очікувала. Ні розваги минулого — а раніше вона часто бувала у світі, — ні теперішні нестатки, горе й хвороба, здавалося, не зробили її відлюдною чи сумною.

Уже коли вони зустрілися вдруге, вона стала такою відвертою, що Енн дивувалася дедалі більше. Вона і уявити собі не могла більш безрадісного становища, ніж у місіс Сміт. Та дуже любила свого чоловіка — і вона його поховала. Звикла жити з достатками — і вона їх утратила. Не мала ні дитини, яка б її пов'язувала з життям і щастям, ні родичів, які б допомогли улагодити занедбані справи, ні здоров'я, яке б надавало їй сил переносити все інше. Усе її житло складалося з шумливої вітальні й темної спальні, і вона не могла навіть перейти з однієї кімнати до іншої без сторонньої допомоги, яку їй подавала єдина на весь дім служниця, і покидала свій дім лише тоді, коли її возили до гарячих джерел. Але, незважаючи на все це, Енн мала всі підстави думати, що вона частіше раділа, ніж сумувала. Як же це могло бути? Енн спостерігала за нею, розмірковувала і дійшла висновку, що лише сили духу та смиренності тут не стало. Смиренний дух міг би надавати терпіння, сильна воля надала б стійкості, але було й щось інше: допомагала гнучкість розуму, готовність утішитись, здатність забути про сумне заради веселого і знаходити заняття, відвертаючись од себе, що було в самій її природі. Неоціненний дар Небес. В своїй подрузі Енн бачила приклад того, як будь-яка нестача заповнюється милосердною опікою.

Був час, розповідала місіс Сміт, коли вона мало не занепала духом. Тепер вона вже не така хвора порівняно з тим, що було, коли вперше приїхала до Бата. Тоді їй і справді було дуже важко; у дорозі вона застудилась і, ледве приїхавши, виявилася прикутою до ліжка, страждаючи від постійного жорстокого болю, і до того ж серед чужих людей, коли їй була просто необхідна доглядальниця, а достатки не дозволяли ніякої зайвої витрати. Однак вона вижила й може з упевненістю сказати, що ці знегоди пішли їй на користь. Адже вони допомогли їй відчути себе в надійних руках. Не бувши юною та недосвідченою, вона не очікувала, що всюди їй будуть сердечно раді, але її хвороба показала, що хазяйка дорожить своєю репутацією і ніколи її не скривдить, скориставшись її слабкістю; і їй дуже пощастило з доглядальницею — сестрою хазяйки, доглядальницею за ремеслом, яка жила в сестри, доки була вільною, і дуже їй допомогла. «Вона так дбайливо мене доглядала, — сказала місіс Сміт, — і на додаток до цього опинилася неоціненною знайомою. Коли я знову почала рухати руками, вона навчила мене плести, а це так розважає; і вона підказала мені робити подушечки для голок, серветки й мішечки, якими я завжди зайнята і які дають мені можливість допомагати деяким дуже бідним родинам, що живуть по сусідству. Завдяки своєму ремеслу вона має широке коло знайомств, і все це люди з достатками, і вона розповсюджує серед них мої вироби. Вона вміє знайти для мене час. Знаєте, коли людина тільки-но позбулася нестерпного болю і знову дякує долі за здоров'я, її серце відкрито; і няня Рук знає, як тут підступитися. Вона жінка розумна й прониклива. Ось хто розуміє людську природу; у неї стільки здорового глузду й спостережливості, що розмовляти з нею багато цікавіше, ніж з будь-ким із тих, хто здобув так звану „найкращу освіту“. Назвіть це плітками, якщо хочете, але, коли в няні Рук з'являється година дозвілля й вона може провести її зі мною, у неї завжди знайдеться що розповісти забавного й повчального про когось із наших знайомих. Адже приємно послухати про те, що відбувається у світі, дізнатися, якими дурницями й дрібницями зараз зайняті люди. Повірте, той, хто живе сам-один, радіє і такій розмові».