Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 12

XII
Споглянь: у нас батьки із матірка­ми,
Прибувши з Ле­хис­та­ну, з Ук­раїни,
Розпитують собі між ко­за­ка­ми,
Де їм шу­кать у по­лоні ди­ти­ни.
І ні один із нас ні бран­ця не по­таїть,
Ні бран­ки: бо в Ко­рані зо­ло­ти­ми
Словами нам про­пи­са­но, щоб навіть
До во­рогів бу­ли ми ми­лос­тиві,
Не ви­ма­га­ючи ве­ли­кої по­жи­ви.
XIII
Споглянь на сих тур­кень, що по ба­за­рах,
В пок­ри­ва­ла за­ку­тані стид­ли­во
При спа­гах, муфтіях і яни­ча­рах
Розпитують зем­ляч­ку не­щас­ли­ву,
Яке життє і го­ре на Вкраїні?
Чи дов­го ще во­на дер­жа­тись бу­де?
І чом не ки­нуть при лихій го­дині
Гірких тих зай­мищ бідо­лашні лю­де
Та не осе­ляться в якій чужій країні?
XIV
Споглянь: он ко­за­кам-вов­кам тур­ке­ня
Червінці роз­дає в ім'я про­ро­ка…
Не ос­кудіє ми­лос­ти­ва жме­ня
Прибутками з За­хо­ду і з Вос­то­ка.
На го­ло­ву - хто нам шу­кає згу­би -
Ми сип­лем жар своїм за­по­ма­ганнєм;
А ви про ми­лость тру­би­те у тру­би,
Самі ж об­ма­на­ми та ви­ма­ганнєм
Щодня ба­га­ти­тесь, не­на­ситні стя­жаннєм.
ДУМА ДРУГА
І
І се ти чуєш, бідо­лаш­на ма­ти
Марусі Бо­гус­лав­ки, по ба­за­рах, -
По тих, де му­сять матірки шу­ка­ти
Своїх дітей, мов ярок по ота­рах.
Тебе ве­де по го­ро­ду Заїра,
Голубка ти­ха, що у зо­ло­то­му
Сидить в гнізді в страш­но­го Кан­те­ми­ра,
Мов у ков­чезі Ноєвім свя­то­му, [56]
І не за­ви­дує на всій землі ніко­му.
ІІ
Страшним ім'ям йо­го дітей ля­ка­ють
В ба­гатій Польщі і на Русі вбогій.
Кривавого Ме­ча на Віслі зна­ють;
Ревуть про нього Дніпрові по­ро­ги…
І лев сей лю­тий, сей дра­кон кри­ла­тий
Найкращим ділом в пишнім Ца­рег­раді
Вважав собі джа­вур­ку про­вод­жа­ти
В бу­ди­нок, що вто­нув у вер­тог­раді,
В так наз­вані те­пер Ца­ри­цині Па­ла­ти.
ІІІ
Ув ок­са­мит ста­реньку на­ря­ди­ли,
У зо­ло­том гап­то­вані па­тин­ки,
І до впо­до­би у всьому го­ди­ли,
Як гос­пожі вельможній і ве­ликій.
Корилась мовч­ки ма­ти не­щас­ли­ва:
Байдуже їй про по­зо­ло­ту су­ту,
Ждала од­но­го: щоб, покіль жи­ва,
Побачити доч­ку хоч на ми­ну­ту,
А що їй ка­за­но, прий­ма­ла, як от­ру­ту.
IV
Попереду ка­ва­си вис­ту­па­ли,
Цяцьковані, страшні, як уголь чорні…
Зуздрівши їх, до­ро­гу всі да­ва­ли,
Вірмене, гре­ки і жи­ди про­ворні.
А зза­ду йшли під бун­чу­ком чер­во­ним
Татаре гур­мом, сте­пові ор­ля­та,
Що загнізди­лись по­над мо­рем Чор­ним, -
Орда лег­ка, на гроші не­ба­га­та,
Багата во­лею, нез­на­ниєм по­тен­та­та.
V
«Чи ба­чиш, не­не, му­ри сі кри­ваві,
Що пе­ред на­ми не­ба до­ся­га­ють?
Вони за предків на­ро­би­ли сла­ви;
Про них ба­гацько коб­зарі співа­ють».,
Стара здриг­ну­лась: бо крівця чер­во­на
Стікала з му­ру, де га­ки стир­ча­ли.
На них го­лод­на кря­ка­ла во­ро­на,
А долі пси у шматтє тру­па рва­ли
І, страш­но гри­зу­чись, гар­ча­ли і ви­ща­ли.
VI
«Се ши­бе­ни­ця в нас, Мос­ток Мерт­вецький…
На ній, за гак залізний за­че­пив­шись,
Висів ваш Бай­да, Мит­рик Виш­не­вецький, [57]
На зрад­ницькім учин­кові вло­вив­шись.
Служив сул­та­нові, та мов ска­жен­ний
Утік від нього і здо­був­ся лас­ки
У во­ро­га йо­го, в Москві мер­зенній,
Мов кач­ка на став­ку гни­ло­му ряс­ки,
Да й став нас во­ювать сей пин­да навіже­ний.
VII
І на Мос­ток Мерт­вецький пхну­ли
Його з ви­со­ких підне­бес­них мурів,
Щоб мук йо­го стра­шен­них не за­бу­ли
Зрадливі ваші ко­за­ки-джа­ву­ри,
Бо не схотів приз­на­ти за про­ро­ка
Посланника Ал­ла­ха, Ма­го­ме­та,
І не спас­ла йо­го ру­ка ви­со­ка
Ісуса ва­шо­го із На­за­ре­та,
І по­летіла в ад йо­го ду­ша жорс­то­ка». -
VIII
«Ні, пев­но, в рай!» - про­мо­ви­ла ста­ренька,
Не бо­ячись ту­рецької по­ту­ги. -
«Коли б ме­не не зу­пи­ня­ла ненька, -
Рече той глу­хо, - я б не чув на­ру­ги.
О бо­жевільна Русь! Який би з те­бе
Великий світ пос­тав се­ред на­родів…
Коли б у темній тем­ряві у те­бе
Сліпорожденний піп не вер­хо­во­див
І ро­зу­му твой­му єхид­но не заш­ко­див!..
вернуться

56

- У Ветхому Заповіті Ной - нащадок Адама в дев'ятому поколінні, правнук Єноха, син Ламеха. Персонаж повіствування про всесвітній потоп, влаштований Богом як помста людям за їх гріхи. Своїм праведним життям Ной заслужив прощення, і Бог наказав йому збудувати ковчег, узяти туди свою дружину і синів з невістками, а також «птаства за родом його, із худоби за родом її, із усіх плазунів землі за родом їх, - по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими». Його сини Сим, Хам і Яфет стали родоначальниками людських рас.

вернуться

57

- Згідно із українською народною піснею «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), Байда був підвішений на залізні гаки у Стамбулі. Куліш ототожнює Байду із князем Дмитром Вишневецьким (див. драму П. Куліша «Байда, князь Вишневецький»).