Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 30

XXXVII
Брав із со­бою об­ра­зи чу­довні,
І мощі, і ченців ста­рих, по­бож­них,
І ри­зи, й ан­ти­мин­си нап­рес­тольні,
Як ліки про­ти по­мислів три­вож­них.
І два коші, слов'янський і ла­тинський,
Усяк по-свой­ому Все­вишнього бла­га­ли:
«Те De­um», [94] - хір гримів у полі римський,
«Тебе, ми Бо­га хва­лим», - ви співа­ли,
А спільні во­ро­ги суміли й тре­пе­та­ли…» -
XXXVIII
«Отим-то й ба! - оз­вав­ся тут ста­ренький
Чернець, стро­итель «царст­вен­ної» Лав­ри.
Вже впо­равсь ко­ло куб­ка, був п'яненький,
Не до­ба­чав га­разд і в оку­ля­ри. -
Те De­um ва­ше нас пе­респіва­ло:
Було во­но, ма­буть, аж геть ро­та­те,
Що всю Ост­рож­чи­ну мов по­ков­та­ло, -
Усі хліби ду­ховні, всі па­ла­ти,
А нам зос­та­ви­ло му­жичі тільки ха­ти.
XXXIX
Колись з Ост­ро­га, [95] з Дуб­но­го, [96] з Зас­ла­ва [97]
До Лав­ри панські їзди­ли рид­ва­ни,
І се бу­ла їй і ко­ристь, і сла­ва,
Що йшли возів за ни­ми ка­ра­ва­ни.
Колись чен­цям червінця­ми пла­ти­ли
За па­на­хи­ди та со­ро­ко­вус­ти,
Що над мо­ща­ми шлях­ти­чам слу­жи­ли.
Тепер панів чорт­ма; пе­че­ри пусті:
Одна муж­ва со­пе, на­ло­пав­шись ка­пус­ти.
XL
А ко­за­ки хо­ва­ються з гро­ши­ма,
Акафістів не вельми-то ба­жа­ють.
Їм не сверб­лять гріхи їх за ву­ши­ма:
Своє й чу­же бай­дуж­но про­пи­ва­ють.
Про церк­ву рідко хто з них спо­га­дає
Після му­зик, танців та по­гу­лян­ки,
Да й сей до нас на про­щу при­бу­ває,
Однісши гріш ос­танній до шин­кар­ки…
Не з роз­коші ко­зак і шлях­ту об­ди­рає.
XLI
Це все Те De­um ва­ше на­ро­би­ло,
Пекельне сло­во, мов огонь же­ру­ще…
Із Русі щед­рої во­но нам по­ро­ди­ло
Перевертнів за­пек­лих код­ло злю­ще.
Воно й під кня­зя Ва­си­ля нак­ла­ло [98]
Чу­жих яєць, мов під дур­ну сіду­ху,
В йо­го синів і до­чок на­ди­ха­ло
Латинського не­на­вид­но­го ду­ху,
Труїло бідну Русь, як не­обач­ну му­ху.
XLII
З Зас­ла­ва й Ост­ро­га зро­би­ло двері,
Щоб ни­ми про­вес­ти до нас ла­тинст­во,
Гидкі, без­божні, ідольські хи­ме­ри
І підгор­ну­ти Русь під єзуїтство.
Один ще тільки хліб зіставсь ду­хов­ний, -
Ви хо­че­те й йо­го в ченців од­ня­ти,
Щоб в унії ди­явольській цер­ковній
Одступникам стольці по­роз­да­ва­ти
І се­ред Лав­ри в нас Те De­um заспіва­ти!»
XLIII
Погладив голі що­ки Обор­ницький:
Се був умов­ле­ний знак. До­га­дав­ся
Гербований по­пи­хач єзуїтський
І, куб­ком стук­нув­ши, за шаб­лю взяв­ся.
Рече: «Вельмож­ний па­не Пле­те­нецький!
Се ко­ро­леві ганьба і всій шляхті,
Що так пе­ред пос­лом язик чер­нецький
Розляпавсь у твоїй чесній па­латі,
Мов пе­ред хло­па­ми у простій хлопській хаті. -
XLIV
І вда­рив­ши се­бе в па­церні гру­ди, -
Клянусь моїми пред­ка­ми, мій па­не,
Котрим ніхто не зав­да­вав огу­ди,
Се привітаннє в вас гос­тей по­га­не!
Коли б йо­го не ря­са зак­ри­ва­ла,
Сього чен­ця ста­ро­го і п'яно­го,
Моя б шля­хетська шаб­ля так ска­ра­ла,
Що і до су­ду б не за­був су­да страш­но­го…
Чи в вас в мо­нас­тирі та­ких бу­яків мно­го?» -
XLV
«Чудні у те­бе, па­не бра­те, речі, -
Озвавсь до нього спрос­та Пле­те­нецький, -
Спитай, чи мно­го ко­заків у Січі;
Козацький зви­чай там, а тут - чер­не­чий.
Коли б ми не бу­ли такі бу­яни,
Давно б у Лаврі в дзво­ни в нас дзво­ни­ли
Короткохвості римські обізя­ни,
А го­ля­ки такі, як ти, слу­жи­ли
І пра­вос­лав­ний мир ан­тих­рис­том ду­ри­ли». -
XLVI
«Бунт! Зра­да! Ґвалт! - гук­не тут Обор­ницький,
Покинувши хо­ду ти­ху ко­ше­чу
І всі свої зви­чаї єзуїтські, -
Чернець роз­бу­до­ра­жив кров чер­не­чу. -
Антихристом!.. О, ро­де суєвірний!
Невіжества Со­до­ме [99] ока­ян­ний!
Kлeвeт пас­куд­них мот­ло­ху невірний!
Сліпого бе­зувірства слу­го п'яний!
Да сни­дуть на те­бе всі бурі й гур­ри­ка­ни!..»
ДУМА ТРЕТЯ
І
вернуться

94

- Католицький церковний спів, що виконується як вдячний Богові; молебень (лат.). - Ред.

вернуться

95

- Острог - місто в Рівненській області на р. Вілії, відоме з 1100 р., значний національно-культурний центр.

вернуться

96

- Дубно - місто в Рівненській області на р. Ікві, відоме з 1100 р.

вернуться

97

- Заслав - місто на Волині на р. Горині. Колись називався Ізяславлем, відоме з 1127 р.

вернуться

98

- Князем Василем звано Костянтина Василя Костянтиновича Острозького.

вернуться

99

- Содом - у Ветхому Заповіті - одне із двох міст (інше Гоморра), жителі яких були дуже розпусні і за це їх Бог знищив вогнем із неба. Біблія зазначає, що Содом і Гоморра знаходились у долині Сілим, де тепер Солоне море.