»Володар Всесвіту» - Дашкиев Николай Александрович. Страница 33

Тільки одне й стримує Чена: ще не вдалося довідатися, де схована та страшна машина, про яку говорив товариш Чеклоу. Тут, де земля пробуравлена всілякими тунелями та склепами, можна сховати все, що завгодно. Шукатимеш і день, і два. А за цей час нагрянуть окупанти з Сінгапура, і все пропаде. Отже, треба вистежити, де міститься «випромінювач влади».

— Чен, Джонсон повернувся?

— Ні, містер.

— Ч-чорт!.. Одягатися!.. Мерщій!

Цього разу Харвуд навіть порушив режим і не висидів у ванні належного часу.

Нашвидкуруч вдягнувшись і не випивши какао, він побіг до радіорубки.

Справи були кепські: Джонсон повідомив, що по дорозі до аеродрому було вчинено напад на поліцейські машини. Кілька поліцаїв убито, арештанти втекли. Джонсонові ледве пощастило врятуватися.

— Санавабіч! Сучий сину! — просичав Харвуд. Радіозв'язок підтримувався на спрямованих хвилях, тому ніхто підслухати не міг. — Ви не варті рому, який всмоктує за добу ваше дурне черево!.. У вас на плечах не голова, а черепок!.. Чому ви не попросили ще двадцять-тридцять охоронців?!

Харвуд лютував, лаявся, але нічого вдіяти не міг. Раніше як увечері вивезти в'язнів із Сінгапур-Джел не можна. Такий наказ губернатора.

Випробовування «випромінювача влади» відкладалося на цілу добу. Чи захоче ж Паркер чекати стільки часу?.. Він може обуритися, виїхати, і тоді піде прахом усе.

А Джонсон передав ще неприємнішу звістку: містер Кніпс до Сінгапура не прибув. Отже, з ним приключилася якась халепа.

Звісно, «випромінювач» можна було б дослідити на тубільцях з числа обслуги Грінхауза. Та в тому й річ, що Паркер вимагав масового експерименту. Він уже бачив, як шаленіють, плачуть, сміються, б'ються головою об стіну поодинокі люди в камерах під впливом всевладного проміння. Тепер він прагне побачити цю дію на багатьох людях, на значній віддалі. Практичний мільйонер навіть запропонував свій план досліджень: після опромінювання в'язнів у камері вивезти їх на автостраду і випустити на волю, а потім увімкнути «випромінювач влади», — з відстані хоча б півкілометра. Якщо жоден з в'язнів не втече, інтегратор буде прийнято з оцінкою «відмінно».

Харвуд зітхнув з полегшенням, коли почув таку умову: він чекав на далеко складніше завдання. З таким упоратися легко, слід тільки ввімкнути проміння, яке паралізує роботу мускулів.

І ось тепер усе пішло шкереберть.

Йому вдалося зволікати до дванадцятої. А потім Паркер поставив питання руба: час починати.

Довелося з'ясувати, що трапилось. А щоб мільйонер не спробував виїхати раніше, Харвуд з перебільшеним острахом повідомив, що, на його думку, сер Кніпс з дочкою потрапили до рук партизанів.

Він і не сподівався, що це викличе у Паркера зовсім не бажану реакцію.

— Негайно… по радіо… танкову колону… Я зараз виїду… — мільйонер заметушився по кімнаті, не знаючи, за що взятися. — Ми проведемо дослідження потім… потім…

— Містер Паркер, я повинен повідомити вас, що у чорношкірих на озброєнні є американські протитанкові гармати. Хто може гарантувати, що снаряд не влучить саме в той танк, у якому… А може, викликати вертоліт?

Мільйонер тільки махнув рукою і сердито засопів носом.

— Містер Паркер… — Харвуд підійшов до нього і шанобливо схилив голову. — Я гарантую вашу цілість і недоторканність. В першу-ліпшу мить ми сядемо з вами у «випромінювач влади» і через кілька годин будемо в Сінгапурі. Я поставлю плівку з промінням жаху. Од автостради тікатимуть усі так, наче вона стане розжареною лавою. Ми проїдемо вільно, і на нас не зможе ніхто навіть звести погляд. Це кажу я, Генрі Харвуд, і запевняю, що бережу своє життя не менше за вас… Ми можемо виїхати хоч зараз.

Так, Харвуд вибрав вірний тон! Паркер поступово заспокоювався.

— Зв'яжіться з резиденцією губернатора. Я гадаю, для мене можна зробити дещо поза правилами.

Але минуло ще години зо дві, аж поки Джонсон повідомив, що вилітає вертольотом, маючи на його борту двадцять закутих у кайдани в'язнів.

Треба було скінчити останні приготування, зібрати потрібні папери й речі, підготувати до знищення зайве. Сьогодні вночі Грінхауз мав зникнути з лиця землі.

— Перепрошую, містер Паркер, я мушу залишити вас до прибуття Джонсона. Раджу вам спочити: на нас чекає дальня подорож, а мій «випромінювач влади», на жаль, не дуже комфортабельний.

Гречно відкланявшись, він поспішив до своєї спальні.

Листи, ділові папери, чернетки й незліченні варіанти проектів «випромінювача» — увесь той мотлох, який колись здавався таким необхідним, летів із сейфа на підлогу. Блиснувши золотою монограмою: «Отто Вагнер. Німеччина. Берлін», ляпнула об стінку під столом і папка з рукописом старого професора. Тепер все це було непотрібним. Потрібне — ось що…

З тайника у сейфі Харвуд витяг чималий портфель з важкої крокодилячої шкіри. Тут було все, що давало можливість здійснити найдерзновенніший у історії людства задум.

Гроші, — недоторканний запас… Проект останньої моделі випромінювача… Касети з фотоплівкою, — фотокопії рукопису Вагнера.

Він зважив на руці округлі пластмасові скриньки. Якихось там сто грамів, не більше. Але навіщо, зрештою, оці фотокопії? Хай летять на підлогу, щоб згоріти через кілька годин.

Ще раз, востаннє, обвів Харвуд поглядом свою спальню: чи не забув, часом, чогось. Він уже не збирався повернутися сюди. Перевірив, чи замкнено двері, опустив сталеву запону на вікні. Потім натиснув на кнопку в глибині сейфа, і ця брила металу, легко обернувшись навколо осі, відкрила хід до тунелю, який круто спускався вниз.

Ніхто, навіть Вагнер і Сміт, не знав про існування цього ходу. Харвуд користувався ним тільки у виняткових випадках.

Звідси, через підземне сховище, де стояв «випромінювач влади», можна було пройти в перший-ліпший куток Грінхауза і навіть за його межі. Двері були тут обладнані надійними цифровими замками. Ультразвукові свищики — іграшка. Тим чи іншим способом, хай навіть з великими труднощами, проте можна підібрати відповідний тон. А тут треба повернути десять коліщат з цифрами на обідках так, щоб склалося одне, цілком певне число. Щоб випадково натрапити на це число, треба перепробувати мільярд комбінацій.

На кілька хвилин Харвуд затримався біля свого «випромінювача», щоб перевірити його в останній раз.

Зовні це був звичайнісінький середній танк з невисокою круглою баштою, але без озброєння. Навколо башти, підтримувані масивними кронштейнами, спиралися на рухоме кільце чотири великі, відполіровані до дзеркального блиску параболічні рефлектори. Всередині машини було повно найскладнішої радіоапаратури. Тут справді не лишилося жодного вільного куточка, — навіть портфель довелося покласти на сидіння.

Харвуд завів мотор «випромінювача», перевірив роботу інтеграторів, — основного і допоміжного, — заклав у касету Плівку з чітким записом і, задоволений з огляду, вийшов потайним ходом до другого корпусу, а звідти — назовні.

— Містер, перепрошую! — До Харвуда з боку головної лабораторії поспішав Чен.

— Що трапилось?

— Перепрошую, містер… Містер Петерсон велів передати вам, що він скінчив роботу. Просить, щоб ви зайшли.

— Передай, що мені ніколи. Зайду завтра.

— Гаразд, містер, — китаєць вклонився і одійшов.

Харвуд подивився на годинник: до прибуття вертольота лишалося десять-п'ятнадцять хвилин. А чому б, зрештою, і не зазирнути до Петерсона?.. Відремонтував інтегратор… Що ж — це під силу тільки неабиякому інженерові.

А що, як подарувати Петерсонові життя?.. Зрештою, і в Америці, при побудові заводу інтеграторів, потрібні будуть і фахівці, і наглядачі. За ним, певна річ, слід добре назирати. Але він таки працюватиме.

І Харвуд рішуче повернув до лабораторного корпусу.

Навіть тепер, коли інженер Щеглов остаточно переконався в тому, що Джек Петерсон аж ніяк не шпигун, не було рації розповідати американцеві про майбутній наступ партизанів на Грінхауз. За себе інженер міг поручитися цілком, за інших — лише частково. Але навіть тимчасовий спільник повинен дещо знати. І Щеглов розповів. Петерсону, що Чен, якого вони обидва так недолюблювали, бажає помститися Харвуду за давню образу, тому готовий допомогти їм в усьому. На доказ своїх слів інженер показав один пістолет і передав Джекові другий.