Тигролови - Багряный Иван Павлович. Страница 69

Сліди знову петляли, водили їх, як і вчора. Там, де снігу було мало, видно було навіть віддряпки пазурів. В інших місцях, де снігу було більше і був “чирим” - затужавіла поверхня, кора, - один слід все провалювався глибоко. “Це матка. Важка, сатана! Пудів на дванадцять”. Це ж дало підставу упевнитися, що другий був молодий. Так, пудів на шість-вісім. Проте і при такій вазі та при півторарічному віці він зростом мусив бути такий же, як і старий, лише утліший, піджаристий, - ще не набрав уповні ваги й сили. Ну і досвіду, звичайно. Тому й ходить при матері.

Раптом все пішло несподівано швидко…

В однім місці, перед густими заростями, старий раптом впустив ломаку і підкинув вінчестер… Григорій бачив, як у гущавині посунулось щось смугасте… Постріл! Велетенська кішка зробила скажений стрибок угору, як підкинена пружиною. В ту ж мить і туди ж стрелив і Григорій по ній. І ззаду пролунали постріли. А старий, пронизливо і моторошно крикнувши, як це роблять татари або чеченці, і, раз у раз стріляючи вгору, пустився чимдуж стороною навздогін за другою, що десь мелькнула і щезла. Решта, так само лементуючи, - слідом.

Спущений Рушай ішов вихорем уперед. За ним, пролетівши повз Григорія, покуріли, ревучи, Заливай і Нерпа.

Собачий лемент пішов по нетрах… Далі, все далі… Вирував, клекотів, віддаляючись. Женуть уже взрячку.

Григорій налягав на лижви, закинув уже, як і старий, рушницю за плечі, не відстаючи, готовий до всього.

А Наталка, обернувшись на ході і ще раз стреливши в велетенську потвору, що, перекинувшись у снігу, била лапами в повітря, - випередила брата і благальне:

– Грицю! Братику! Я буду за ним!… Я буду третя. Бережи хвіст.

То була божевільна, шалена гонитва. Годину… Дві… Три… Безконечно… Аж очі вивертало на лоба. Григорій боявся тільки, щоб не спасувати, щоб стало сили, щоб витримати. Бо життя людей, життя старого тепер на його сумлінні. Ясно.

Собак було весь час чути. Іноді розтиналось коротке скавуління чи виття. Тоді старий припускав ще дужче і по нетрах шугало його страхітне гукання. Підбадьорював та й тій сатані нагадував, що він ось тут, доганяє, як сама смерть.

Собачі й тигрячі сліди кидались то вправо, то вліво, чирим часто не витримував кішку на скоку та в такім темпі, і вона все провалювалась глибоко. Напевно такої гонитви вона довго не витримає. В кількох місцях на снігу руділи плями крові - на собачім сліду.

– Наддай!!. - гукав Сірко і лементував ще пронизливіше, ще шаленіше. - Пропадуть собаки! Подере.

Де вони гнали, як вони крутились та петляли, - не було видно. Суччя било в обличчя, обдираючи шкіру.

Ось лемент - рев собачий - близько. Зовсім близько. Старий Сірко нацуплював лосину рукавицю, що був скинув. Спереду вже видно, як ген крутились, гасали пси під скелею. Миттю старий одстебнув геть лижви і, наставивши коляку, як спис, гайнув уперед. Григорій нагнувся на півсекунди до лижв… Мимо пролетіла Наталка, бачив лише, як її лижви із шкварчанням відокремились і шугнули вбік, утікаючи від його лижв.

Пізніше він часто згадував і не міг відновити точно, як воно все було.

Він таки перший опинився біля батька. Він лише пам'ятає, як закричала Наталка… блискавичний його стрибок… Вир… Несамовитий галас, - людський, собачий, тигрячий… Він затягнув петлю, як супоню, і вмить опинився під сподом, вчепившись потворі в карк за шкіру… Все качалось клубком, галасувало на нім… Здається, і він галасував… Сніг набивався в очі і в рот…

Це тривало десять секунд, але, здавалось, - це тривало вічність… Потім в раптовій тишині - злякане Наталчине обличчя і дихання над самим його лицем… Потім дружній регіт…

– Пусти! - це старий Сірко, сміючись, розпатланий спітнілий: - Пусти, а то ти його задавиш…

Уже! Страшний галасливий клубок розпався, і його витягали, затоптаного в кучугуру снігу.

Тільки тепер Григорій побачив, що він голими руками вп'явся в рудий загривок та так і закляк… Ага, він перед тим скинув шкіряні рукавиці і кинув їх геть, щоб не заважали…

Потвора лежала майже нерухомо, лише конвульсійне здригалась, розчепірив одерев'янілі пальці. Його звільни ли з-під снігу, і секунди переляку загального перетво рилися в дружній регіт. Так його забило снігом - повно в носі, і в вухах, і геть світу білого не видно. Але все ціле, нічого не поламано і не поодкушувано. Треба бачити ці славні, хороші обличчя! Допіру лише зосереджені і суворі, а тепер такі смішливі - розкудовчені, спітнілі, замурзані і веселі. Грицько іржав, як дурний.

– А я думав, що вона тебе вже з'їла! Ха-ха-ха! Дивлюсь - нема, тільки унти стирчать із снігу.

Відсапувались. Обтрушувались. Збирали шапки, рушниці. Викопували з снігу погублені набої. А де ж дідова шапка? Та вона, пак, он…

На розметанім снігу лежала здоровенна, смугаста, кішка, зв'язана по ногах, а тоді ще обидві пари ніг докупи, шия затягнута петлею, на морді дідова шапка… Кішка здавалась неживою, лише хвіст тремтів і корчився потихеньку, як прут на вогні… То враз вся стиналась в страшній конвульсії.

– Кінчається! - це Грицько злякано: - Дуже втягнуто!

– Нічого, - заспокоював старий, - це кішка, її не так скоро задушиш.

Потім обдивлялись пошкодження - оглядали один одного і собак. У старого Сірка була щока в крові, але то пусте - здряпнуто, і він навіть не пам'ятає де, чи як гнався, чи тут уже. Наталка набила моргулю об чийсь приклад, а може, й об чийсь лоб. Може, об Григоріїв. У Грицька все гаразд, тільки чухав нишком ззаду, - сатана мотнула наостанку, як уже була зв'язана, та так піддала ногами, що він не втримався і гепнув просто на камінь. А в Григорія усе в порядку… Що в нього боліли ребра і була розсічена всередині губа - то секрет.

А собаки лежали рядочком на снігу, повисолоплювавши язики, ніби в Спасівку. Проте з ними гірше. В Рушая розідране вухо, у Заливая здорово підідраний бік - так шкіру й злуплено смужечкою, і він старанно зализував рану, піддаючи шмат шкіри язиком. Старий витяг ножа і тут же проробив операцію - відтяв шмат геть; розумний пес тільки заскімлив і лизнув діда в руку.

– Нічого, нічого, це ще щасливо: це заросте… А з Нерпою було погано, - десь наколола око, і воно сльозилось, кривавилось. Пес жалібно дивився на людей.