Інферно - Браун Дэн. Страница 42

— Ой, пані Сінскі, — усміхнулася до неї службовиця. — Тут один приємний джентльмен залишив вам повідомлення.

— Перепрошую? — Елізабет знала, що ніхто не мав доступу до її польотної інформації.

— Високий такий, — пояснила службовка. — Зеленоокий.

Елізабет аж сумку з рук випустила.

«Невже він тут? Звідки він узявся?» Вона різко крутнулася, вдивляючись в обличчя позаду себе.

— Він уже пішов, — сказала службовка, — але хотів, щоби ми передали вам ось це. — Із цими словами вона дала їй складений офіційний бланк.

Тремтячими руками Елізабет розгорнула аркуш і прочитала написане від руки послання.

То була відома цитата з Данте Аліґ’єрі.

Найбільш моторошні місця в пеклі приберігаються для тих, хто залишається байдужим у час моральної кризи.

розділ 39

Марта Альварес стомлено поглянула на круті сходи, що вели від Залу п’ятисот до музею на другому поверсі.

«Posso farcela (Мені це до снаги)», — сказала вона собі.

Як адміністратор із мистецтва й культури в Палацо Век- кіо, Марта піднімалася цими сходами незчисленну кількість разів, але тепер, коли вона була на дев’ятому місяці вагітності, сходження давалося значно важче.

— Марто, а ви певні, що ми не хочемо скористатися ліфтом? — стурбовано спитав її Ленґдон і кивнув на маленький службовий ліфт неподалік, який у музеї встановили для осіб із фізичними вадами.

Марта вдячно всміхнулася, але похитала головою.

— Я ж казала вам учора: мій лікар стверджує, що фізичні вправи йдуть на користь дитині. До того ж, професоре, я знаю про вашу клаустрофобію.

Схоже, ця заувага чомусь спантеличила Ленґдона.

— І то правда. Я й забув, що розповідав про це.

«Забув, що розповідав? — здивувалася Марта. — Та це ж

було менш ніж дванадцять годин тому, і ми довго обговорювали отой прикрий інцидент у дитинстві, який призвів до страху перед замкненим простором».

Минулого вечора, поки товстелезний компаньйон професора, Дуоміно, піднімався ліфтом, Ленґдон супроводжував Марту пішки. Дорогою професор жваво розповів їй про випадок із дитинства: він упав до покинутого колодязя, після чого в нього залишився майже паралізуючий страх перед замкненим простором.

А тепер, коли молодша сестра Ленґдона легко стрибала поперед ними, розгойдуючи своїм «кінським хвостом», Ленґдон та Марта йшли повільно, кілька разів зупиняючись для того, щоби вона могла перевести дух.

— Мені дивно, що вам знову захотілося побачити ту маску, — сказала Марта. — Зважаючи на все, що є у Флоренції вартого уваги, цей предмет видається мені одним із найменш цікавих.

Ленґдон невимушено знизав плечима.

— Я повернувся головним чином для того, щоби її змогла побачити Сієнна. До речі, дякую, що впустили нас знову.

— Та нема за що.

Минулого вечора репутації Ленґдона вистачило для того, щоби переконати Марту відкрити для нього галерею, але той факт, що його супроводжував Дуоміно, означав, що насправді вона не мала вибору.

Іґнаціо Бусоні — відомий як Дуоміно — був кимось на кшталт знаменитості в культурному світі Флоренції. Багаторічний директор музею собору Дуомо, Іґнаціо був відповідальний за всі аспекти найвизначнішого історичного об’єкта Флоренції — Дуомо — масивного собору з червоним куполом, який домінував як в історії Флоренції, так і на лінії її міського горизонту. Пристрасна любов чоловіка до цієї знаменитої споруди в поєднанні з вагою тіла близько чотирьохсот фунтів та незмінно червоним обличчям спричинилася до появи добродушного прізвиська Дуоміно, що означало «маленький купол».

Марта не знала, яким чином Ленґдон познайомився з Дуоміно, але останній зателефонував їй учора ввечері і сказав, що хоче привести гостя для приватного огляду посмертної маски Данте. Коли ж загадковий гість виявився знаменитим американським знавцем символів та істориком мистецтва ^обертом Ленґдоном, Марта відчула легкий трепет через те, що їй випала можливість впустити цих двох знаменитих чоловіків до галереї палацу.

Коли вони дійшли до горішнього майданчика сходів, Марта, важко дихаючи, поклала руки на стегна. А Сієнна вже стояла біля поруччя балкона, дивлячись униз, на Зал п’ятисот.

— Я люблю оглядати зал саме з балкона, — захекано мовила Марта. — Звідси фрески видно під інакшим кутом. Гадаю, ваш брат розповів вам про загадкове послання, залишене ген на тій фресці? — спитала Марта, показуючи рукою.

Сієнна жваво кивнула.

— Так. Cerca trova.

Поки Ленґдон дивився вниз на зал, Марта дивилася на нього. І у світлі, що падало з вікон, вона не могла не помітити, що Ленґдон має не такий приголомшливий вигляд, як учора ввечері. їй сподобався його новий костюм, утім, йому слід поголитися — обличчя професора видавалося блідим і втомленим. Окрім того, його волосся, пишне й густе вчора ввечері, сьогодні вранці було масне й скуйовджене, наче він давно не мився.

Марта повернулася до фрески, і професор не встиг помітити, що жінка придивлялася до нього.

— Ми стоїмо майже на тій самій висоті, що й сегса trova, — сказала вона. — Звідси той напис видно майже неозброєним оком.

Але сестрі Ленґдона було, здавалося, байдуже до фрески.

— Розкажіть мені про посмертну маску Данте. Чому вона тут, у Палацо Веккіо?

«Брат і сестра — двоє чобіт пара», — подумала Марта, внутрішньо аж застогнавши з досади, бо й досі не могла збагнути, чому їх так вабило до тієї маски. Утім, посмертна маска Данте мала вкрай дивовижну історію, особливо сучасну, і Ленґдон був не перший, хто виявляв до неї майже маніакальну пристрасть.

— Тоді скажіть, що ви знаєте про Данте?

Гарненька молода білявка знизала плечима.

— В основному те, що вчать у школі. Данте був італійським поетом, який здебільшого прославився тим, що написав «Божественну комедію», у котрій ідеться про його уявну подорож крізь пекло.

Відповідь частково правильна, — зауважила Марта. — У своїй поемі Данте зрештою уникає пекла, йде далі до чистилища і насамкінець потрапляє до раю. Якщо вам доводилося читати «Божественну комедію», то ви маєте знати, що його подорож розбита на три частини: «Inferno», «Purgatorio» і «Paradiso» («Пекло», «Чистилище» і «Рай»). — Марта кивнула їм іти за нею по балкону до входу в музей. — Утім, причина, з якої ця маска зберігається в Палацо Веккіо, не має жодного стосунку до «Божественної комедії». Вона має стосунок до реальної історії. Данте жив у Флоренції й дуже любив своє місто. Він був відомим і впливовим флорентійцем, але політична ситуація змінилася, Данте підтримав не тих, кого слід було, і його відіслали у вигнання — викинули за міські стіни й наказали більше ніколи не повертатися.

Біля входу до музею Марта зупинилася перевести дух. Л потім, поклавши руки на стегна, розправила плечі й продовжила свою розповідь.

— Дехто заявляє, що саме через вигнання посмертна маска Данте має такий сумний вираз, але я маю іншу гіпотезу. Я — трохи романтик, тому гадаю, що сумний вираз маски має стосунок до жінки на ім’я Беатріче. Розумієте, усе своє життя Данте безтямно кохав одну молоду жінку, яку звали Ьеатріче Портінарі. На жаль, Беатріче вийшла заміж за іншого чоловіка, і Данте довелося жити не лише без своєї улюбленої Флоренції, а й без коханої жінки. Його любов до Ьеатріче стала центральною темою «Божественної комедії».

— Як цікаво! — мовила Сієнна тоном, який не залишав жодного сумніву: вона не почула нічого цікавого. — Однак мені й досі не зрозуміло, чому цю маску зберігають саме тут, у палаці?

Наполегливість молодої жінки здалася Марті не лише дивною, а й майже неввічливою.

— Ну, розумієте, — продовжила вона, знову рушивши до входу, — коли Данте помер, заборону повертатися до Флоренції так і не скасували, тому його тіло поховали в Равенні. Ллє через те, що його справжнє кохання, Беатріче, була похована у Флоренції, а також через те, що Данте дуже любив Флоренцію, перенесення сюди його маски стало виявом посмертної поваги до цього видатного чоловіка.