Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав. Страница 124

Прийшов лікар і констатував, що це або сонячний удар, або гостре запалення мозкової оболонки.

Коли фельдфебель отямився, Швейк стояв біля нього і говорив:

— Так щоб вам це до кінця розповісти… Думаєте, пане фельдфебелю, той машиніст це запам’ятав? Він переплутав і помножив усе на три, бо згадав святу трійцю, а локомотива не знайшов. Він там ще й досі стоїть на шістнадцятій колії.

Фельдфебель знову заплющив очі.

Повернувшись до свого вагона, Швейк на запитання, де він так довго був, відповів:

— Хто іншого вчить laufschritt, той сам робить сто разів schultert.

В кутку вагона тремтів Балоун. За час відсутності Швейка, коли вже частина курки зварилася, він з’їв половину Швейкової порції.

Перед відходом ешелон наздогнав мішаний військовий поїзд з різними військовими частинами. Це були вояки, що спізнились, або солдати з лазаретів, які наздоганяли свої частини, а також інші підрозділи, які поверталися з відряджень або з тюрем.

З цього поїзда зійшов також однорічник Марек, якого в свій час обвинувачували в бунті, бо він не хотів чистити сортирів. Але дивізійний суд його звільнив, слідство проти нього було припинено, і однорічник опинився тепер у штабному вагоні, щоб зголоситися до командира батальйону. Однорічник досі не належав ні до якої частини, бо його переводили з тюрми до тюрми.

Коли капітан Сагнер побачив однорічника і прийняв від нього папери з секретною приміткою: «Politisch verdachtig! Vorsicht!» [287] — він не дуже зрадів, та, на щастя, капітан згадав того «сортирного генерала», який так оригінально рекомендував поповнити особовий склад батальйонним літописцем.

— Ви дуже недбайлива людина, однорічнику, — сказав капітан Сагнер. — У школі однорічників ви були справжньою карою божою. Замість того щоб намагатися відзначитись і заслужити якийсь чин, відповідно з вашою освітою, ви блукали з тюрми до тюрми. Ви соромите полк, однорічнику. Але ви зможете виправити свою помилку, коли сумлінно будете виконувати свої обов’язки і опинитеся знову в рядах зразкових вояків. Щиро віддайте свої сили батальйонові. Ми востаннє випробуємо вас. Ви інтелігентна молода людина і, безумовно, вмієте писати. Володієте стилем. Я ось що вам скажу. Кожний батальйон на фронті потребує когось, хто б вів хронологічний запис усіх воєнних подій, безпосередньо зв’язаних з діями батальйону на полі бою. Треба описати всі переможні походи, всі визначні героїчні хвилини, в яких батальйон буде брати участь і в яких відіграє головну і передову роль, описувати все це, систематично підготовляючи матеріали з історії армії. Ви мене розумієте?

— Насмілюсь доповісти, пане капітане, розумію. Йдеться, як я зрозумів, про епізоди з життя всіх частин. Батальйон має свою історію. Полк на основі літописів своїх батальйонів пише історію полку. Полки творять історію бригади. Історія бригади — історію дивізій і так далі… Я зроблю все, що в моїй силі, пане капітане! — Однорічник Марек приклав руку до серця. — Буду записувати з щирою любов’ю всі славні дати нашого батальйону, особливо тепер, коли наступ у повному розпалі, коли й для нашого батальйону почнуться гарячі дні й він укриє своїми геройськими синами бойовисько. Я сумлінно відзначатиму розвиток усіх подій, які мають відбутися, щоб сторінки історії нашого батальйону були сповнені лаврів.

— Ви перебуватимете при штабі батальйону, однорічнику, відзначатимете, кого представлено до нагороди, і записуватимете, звичайно, згідно з нашими вказівками, ті операції, які особливо яскраво показали б надзвичайний запал і залізну дисципліну батальйону. Це не так легко, однорічнику, але я сподіваюсь, що у вас досить спостережливості і, діставши від мене певні директиви, ви відзначите наш батальйон серед інших частин. Я надсилаю до полка телеграму про призначення вас батальйонним історіографом. Зголосіться до фельдфебеля Ванека з одинадцятої маршової роти і скажіть, хай він влаштує вас у своєму вагоні. Там найбільше вільних місць. І перекажіть Ванеку, щоб він негайно прийшов до мене. Звичайно, вас зарахуємо до штабу батальйону. Це буде оформлено наказом.

Кухар-окультист спав. Балоун, не перестаючи, тремтів, бо він уже відкрив надпоручникові сардинки. Фельдфебель-рахівник Ванек пішов до капітана Сагнера, а телеграфіст Ходоунський потайки роздобув десь на вокзалі пляшку ялівцівки, випив її і, розчулившись, заспівав:

Потім підвівся, підійшов до столу фельдфебеля-рахівника Ванека і написав на клапті паперу великими літерами:

Капітан Сагнер розмовляв з фельдфебелем-рахівником Ванеком дуже коротко. Він тільки звернув його увагу на те, що батальйонний історик однорічник Марек тимчасово перебуватиме в одному вагоні зі Швейком.

— Можу вам лише сказати, що цей Марек, теє, як його, трохи підозрілий, politisch verdachtig. Боже мій! Зараз у цьому немає нічого дивного: про кого так не говорять. Але це тільки здогади. Думаю, ви мене розумієте? Я вас тільки попереджую, коли б він почав там щось таке… ну, ви мене розумієте, одразу ж його перепиніть, щоб я не мав якихось неприємностей. Просто скажете йому, хай припинить базікання, і на тому справа скінчиться. Це не значить, що вам треба бігати з усякими там дрібницями до мене. Поговоріть з ним подружньому. Такі товариські зауваження завжди впливають краще, ніж якісь дурні доноси. Одно слово, я не хочу нічого чути, бо… розумієте, такі речі можуть заплямувати весь батальйон.

Отже, повернувшись до вагона, Ванек відвів однорічника Марека вбік і сказав йому:

— Чоловіче, ви підозрілий, але це не має значення, тільки не говоріть зайвого при отому телеграфісті Ходоунському.

Ледве він устиг це сказати, як приперся Ходоунський, упав у обійми фельдфебеля-рахівника й захлипав п’яним голосом, що мало означати спів:

— Ми ніколи один одного не кинемо, — проквилив Ходоунський. — Тільки-но щось почую по телефону, зараз же скажу вам. Чхати мені на присягу.

Балоун у кутку злякано перехрестився й почав голосно молитися:

— Мати божа, не відкидай моєї молитви, а милостиво її вислухай. Допоможи мені, нещасному, що волає до тебе з живою вірою, кріпкою надією і гарячою любов’ю в цьому падолі сліз і скорботи. О царице небесна! Заступися за мене, щоб я до кінця життя свого залишився під господньою опікою, під твоєю охороною.

Благословенна діва Марія справді промовила за нього добре слово, бо за хвилину однорічник витяг із свого вбогого заплічного мішка кілька бляшанок сардинок і кожному дав по одній.

Балоун сміливо відчинив чемоданчик надпоручника Лукаша і поклав туди сардинки, що впали з неба.

Та коли незабаром усі відкрили бляшанки і з насолодою почали їсти, на Балоуна знову найшла спокуса, він витяг із чемодана сардинки, відкрив їх і жадібно ум’яв.

І ось тут благословенна і найсолодша діва Марія від нього відвернулася, бо саме коли він допивав з бляшанки олію, до вагона підбіг батальйонний ординарець Матушич і загорлав: