Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав. Страница 69

І полковник, узагальнивши свої спостереження, кинув фельдфебелеві одне запитання:

— Ідіот?

У цю ж мить полковник побачив, як уста на цьому добродушному обличчі розтулилися, і Швейк відповів замість фельдфебеля:

— Насмілюсь доповісти, пане полковнику, — ідіот!

Полковник Шредер кивнув ад’ютантові й відійшов з ним набік. Потім покликав фельдфебеля, і вони проглянули матеріали про Швейка.

— Ага, — сказав полковник Шредер, — так це той денщик надпоручника Лукаша, який, згідно з його рапортом, загубився в Таборі. На мою думку, панове офіцери самі повинні виховувати своїх денщиків. Коли вже пан надпоручник Лукаш вибрав собі такого безнадійного ідіота за денщика, хай з ним сам і мучиться. Має на це досить вільного часу, тим більше що він нікуди не ходить. Правда ж, ви його теж ніколи не бачили в нашому товаристві? Отже, він має більше ніж досить часу, щоб як слід видресирувати свого денщика.

Полковник Шредер підійшов до Швейка і, дивлячись у його добре лице, сказав:

— Пришелепувата тварюко, маєте три дні посиленого арешту, а коли відсидите — зголосіться до надпоручника Лукаша.

Таким чином, Швейк у полковому карцері знову зійшовся з однорічником, а надпоручник Лукаш, мабуть, страшенно зрадів, коли полковник Шредер, закликавши його до себе, повідомив:

— Пане надпоручнику, здається, тиждень тому, після свого прибуття до полку, ви подали мені рапорт, щоб я призначив вам нового денщика замість того, якого ви загубили десь у Таборі. Він повернувся, і тому…

— Пане полковнику, — благально промовив надпоручник Лукаш.

— Я вирішив, — твердо вів далі полковник, — посадити його на три дні, після чого надішлю його знову до вас…

Приголомшений надпоручник Лукаш вийшов з канцелярії полковника, заточуючись, як п’яний.

Усі три дні, що минули в товаристві однорічного добровольця Марека, були для Швейка дуже приємні. Щовечора вони обидва влаштовували на нарах патріотичні виступи.

Увечері з гауптвахти, як завжди, лунало: «Боже, цісаря храни нам» і «Prinz Eugen, der edle Ritter» [112]. За цей час вони переспівали цілу низку солдатських пісень, а на привітання наглядача завжди розлягалося:

Над нарами однорічник намалював наглядача, а під ним написав слова старої пісеньки:

А в той час, коли обидва дрочили наглядача, як дрочать червоною хусткою у Севільї андалузького бика, надпоручник Лукаш зі страхом очікував, коли з’явиться Швейк і доповість йому, що знову приступає до виконання своїх обов’язків.

3. ПРИГОДИ ШВЕЙКА В КІРАЛЬ-ГІДІ

Дев’яносто перший полк перевели до міста Міст-наЛітаві — до Кіраль-Гіди.

Саме коли Швейка після триденного арешту мали за три години вже випустити на волю, його разом з однорічником відвели на головну гауптвахту і звідтіля під конвоєм відправили на вокзал.

— Про це вже давно горобці на даху цвірінькали, — сказав йому по дорозі однорічник, — що нас переведуть до Угорщини. Там формуватимуться маршові батальйони, солдати наб’ють руку в стрілянні, поб’ються з мадярами, і ми весело поїдемо в Карпати. Сюди, до Будейовиць, приїдуть мадяри, розквартируються, і почнеться змішування племен. Існує така теорія, що при виродженні найкращий засіб — це гвалтувати дівчат іншої національності. Шведи й іспанці робили так під час Тридцятилітньої війни, французи — в часи Наполеона, а тепер у Будейовицькій окрузі це саме знову робитимуть мадяри, причому воно вже не виглядатиме як грубе насильство. З часом усе влаштується по-доброму. Це просто буде обмін. Чеський солдат переспить з мадярською дівчиною, а бідна чеська служниця прийме до себе мадярського гонведа, і за століття антропологи стануть перед несподіваною загадкою: звідки в населення з берегів Мальші з’явилися випнуті вилиці.

— Це перехресне парування, — кинув Швейк, — взагалі дуже цікава штука. В Празі живе офіціант-негр Християн. Його батько колись був абіссінським королем, і його показували в Празі на Штваніце ^{118} в цирку. В нього закохалася одна вчителька, що писала віршики до «Лади» ^{119} про пастушків і лісові струмочки, пішла з ним до готелю і допустилася, як це говориться в святому письмі, перелюбства, потім страшенно здивувалася, що в неї народився такий біленький хлопчик. Та ба, за два тижні хлопчик почав робитися бурим. Бурів, бурів, а тоді за місяць почав чорніти. За півроку був чорнісінький, як його татонько, абіссінський король. Вона з ним пішла в клініку шкірних хвороб, щоб йому якось відновили білий колір шкіри, але там їй сказали, що це справжнісінька чорна негритянська шкіра і що тут уже нічого не вдієш. Вона від горя з’їхала з глузду, почала через газети питати порад, чи є якісь ліки проти негрів, і її відвезли до Катержінок ^{120} , а негреня віддали в притулок, де всі з нього дуже потішалися. Потім він вивчився на офіціанта і ходив танцювати до нічних кафе. Тепер від нього з великим успіхом родяться чеські мулати, але вони вже іншого кольору, ніж він. Один студент медик, що часто ходив до «Чаші», якось нам пояснював, нібито це не така проста справа. Від такого мулата знову народжуються мулати, а цих уже не можна відрізнити від білих людей. Але несподівано в якомусь поколінні, казав він, може з’явитися негр. Уявіть собі таке нещастя! Ви женитеся з якоюсь панночкою. Ця потвора, зовсім біла, раптом народить вам негра. А якщо дев’ять місяців тому вона ходила без вас подивитись на атлетичні змагання у вар’єте, де виступав якийсь негр, то думаю, що й ви задумаєтесь.

— Випадок вашого негра Християна, — сказав однорічник, — треба розглянути також і з воєнних позицій. Припустімо, цього негра взяли в армію. Він пражанин, отже, належить до двадцять восьмого полку. А ви ж уже чули, що двадцять восьмий перейшов до росіян. Росіяни страшно дивувалися б, коли б узяли в полон і негра Християна. Російські газети, напевно, писали б, що Австрія жене на війну свої колоніальні війська, хоч у неї таких немає, і що вона вже вдалася аж до негритянських резервів.

— А я чув, — докинув Швейк, — нібито Австрія все ж таки має колонії десь там на півночі, якусь Землю цісаря Франца-йосифа…

— Ви, хлопці, притримайте язика трохи, — сказав один із конвоїрів, — це нині слизька справа — базікати про якусь там Землю цісаря Франца-Йосифа. Не називайте нікого, так краще…

— То подивіться на карту, — перепинив його однорічник, — і на свої очі побачите Землю нашого наймилостивішого монарха Франца-Йосифа. Згідно зі статистикою, там самісінький лід, і його звідти вивозять на криголамах, що належать празьким льодовням. Цей льодовий промисел дуже високо цінять та шанують і за кордоном, бо це прибуткове підприємство, хоч, правда, і небезпечне. Найбільша небезпека загрожує під час транспортування льоду з Землі цісаря Франца-Йосифа через Полярне коло. Ви можете собі це уявити?

Конвоїр щось невиразно пробубонів, а капрал, який очолював конвой, підійшов і став слухати лекцію однорічника. Той серйозно вів далі: