Із медом полин - Куява Жанна. Страница 34

– Що? Та що з тобою? – поплескала по-товариськи Аркадія по плечу й дзвінко засміялася. – То ти що, опше-то, й цілуватися вмієш, Аркашко? – залилася сміхом, та так, що, здавалося, її ляскіт чула вся округа.

– Годі сміятися, Маргаритко, цить уже, – Аркадій наказав своїй пасії заспокоїтися.

– Та чого ти, Аркашо?! То я так… Я ж, опше-то, нічого, я просто… Ну, од кого-кого, а од тебе… Ти мене так здивував, Аркашко! – Ритка наново зайшлася реготом, аж до кольок у боці. А відтак притихла, витерла з лиця сльози, що капотіли од щирого сміху, стрепенулася, як качка після купелі, й зирнула парубкові в несміливі зіниці.

Що подумалося їй тоді? Бо, прошепотівши: «Ох, ти диво-чудило!», враз схопила юнака за голову та й собі приклеїлася до його обвітрених губ, як розжарена сонцем смола до сандалі. І така жага охопила Крадуниху, така неприборкана пристрасть закипіла-забурлила нутром, що аж розпалила всеньку її середину. Рита сама себе не впізнавала. Авжеж, вона мала всяких мужиків, але щоб отак, лишень поцілувавшись… Уперше щось непідвладне крутило та вихорило нею, як неугавною зміюкою, кидало в жар, розпирало жагою груди, Рита скидалася на ненаситну, зморену любовною голоднечею самицю, що кілька літ не відчувала жарких парубочих пестощів.

Оце так! Той, що не по дівках, тепер так напористо гицав на давно омріяній Чикунисі, що в обох перехоплювало дух, стегна проймали терпкі судоми, які швидко відпускали, й несамовита насолода прокочувалася кожнісінькою клітиночкою їхніх збуджених спітнілих тіл.

«Добре, добре! – тільки й викрикувала Рита. – Ох і добре!»

А коли Аркадій зробив останній порух, що супроводжувався голосним Ритиним зойком, свідченням того, що й вона разом із ним дісталася найвищої межі задоволення, молоді безсило попадали на траву. Ритку охопила дивна думка: «Ось де воно, справжнє…» А про що йшлося – чи то про насолоду, чи про почуття, чи про Аркадієву простоту та відданість, – вона й сама не знала. Просто так добре їй ще ні з ким не було.

Другого вечора Аркадій знову примчав до Чикунишиної хати. Але побачив, що коло веранди Ритка регоче з якимось незнайомим парубієм. Молодий, високий, наголо стрижений, з говіркою, не схожою на місцеву, з цибаком [60] у руках, він поводився розкуто й пихато. Аркадій заховався за дебелим дубом, постояв хвильку й хутко почесав додому. Більше ввечері до Маргарити не приходив.

Того вечора молода Крадуниха вийшла перекурити з прибулим із райцентру юнаком, що мав вельми заманливе прізвисько Бізнесмен. Нових знайомих з району привезла додому крутійка Любка. Молодша Ритина сестра вже давно порвала з чотириоким викладачем, зійшовшись із вигіднішим претендентом – Толиком Щукою. Його батько торгував на районному ринку свіжою рибою. Тоді, коли ненько всідався у свою куплену з других рук «Таврію» і їхав у районні села скуповувати живі карасики-лящі-окуні, саме Толичок, якого так і називали Щука, мусив його підміняти. А що молодому парубкові стояти під холодним, із важким душком бетонним покриттям центрального ринку було ліньки, він кликав на поміч друга Петьку. А тому було чисто-таки однаковісінько, де провести одну-дві години, якщо йому заплатять півтора-два десятки гривень.

Вельми вже Петька гроші любив. На відміну від фізичної праці. Але вдавав, що, як ніхто, вміє й крутитися, й добувати заробіток. Чи не тому хутко дістав од знайомих гордовите прізвисько Бізнесмен. О, воно так йому лестило! От тільки чи знав Петька, що більшість людей, що так його охрестили, вбачала в тому йменні геть інший зміст? Мабуть, до цього ще не докумекався.

І в Бізнесмена, і в Щуки завше в кишенях водилася жива копійка. А Любці більше нічого й не треба було. Мали за що випити-закусити, в «Околиці» посидіти, от і добре.

А цієї суботи вибралися міські парубки до села. Не стали відмовляти вабливим Любчиним запросинам. І справді файно тут! То й що, що в Крадунишиній хаті й курці ніде голову простромити, а от у садку, поміж вишень розлогих… Любота!

Бізнесмен одразу накинув оком на Любчину сестру, бо з перших хвилин запримітив, що вона жіночка «досвідчена». Ох, як кортіло йому опинитися з Маргаритою в трав’янистій рунистій купелі, що рясніла в садку! Однак мусив бодай годинку-другу потеревенити: не кидатися ж на жаданицю з порога.

Але цього разу Ритка була неприступна. Авжеж, вона справляла смішки та реготи з новим знайомим, галайкотала безперестанку, хвалилася знаннями білоруських анекдотів… Четвірка й до клубу на дискотеку поспішила, де Ритка звабливо витанцьовувала в коротенькій варьонці, а цілеспрямований Бізнесмен усе терся коло неї, викаблучувався запальніше, ніж вона, і так, і сяк натякаючи на свої нехитрі бажання. Але Крадуниха залишалася незворушна. Ох і розпалила цим крутого торгаша! Як ішли додому, Ритка й далі розводила жарти, а коли Петька клав руку на її плече, хвацько викручувалася з обіймів і далі крутила задом, аж біжучи знайомою стежкою.

– Ей, Марго, та чого ти? – бубонів собі під ніс Бізнесмен, коли вже під хатньою стіною стискав Риту в обіймах, намагаючись дотягтися до жаданих губ, що їх уже півночі ніяк не міг упіймати. – Ну, ми ж дорослі люди… Ну…

– Бесаме, бесаме му-у-у-чо, – несподівано Ритка наспівала знайому пісню. – Знаєш, що означають ці слова? – спитала нового залицяльника й широко вискалилася. Переклад українською вона знала: вичитала в одному з журналів, що їх брала у Вальки почитати. – Ні? – відповіла за Бізнесмена, що товк носом її шию та щоки.

– Ей, Марго, та чого ти? – далі добирався до гарячого тіла парубій. Так, ніби й не почув її недоречного запитання.

– А я знаю, що це значить, – далі, відвертаючись, крутила головою Рита. – Сказати?

Петро мовчки притискав Крадуниху до обдертої дерев’яної стіни.

– Ти ці-луууууй, цілуй мене сильніііііііііше, – проспівала протяжливо, а відтак випалила: – Не хочу я тебе, Бізнесмене! Не хо-чу!!! – вирвавшись з обіймів, метнулася до хати.

Сердитий, як набурмосений індик, Петька посидів іще з півгодини на порозі, викурив одну-другу сигарету, поки з сінника не вийшли Любка з Толиком. Усі троє ще трохи погомоніли, перекурили й подалися у веранду, де на гостей чекав тапчан. Нелегка доля випала парубкам – сьогодні вони ночували вдвох на твердому й незручному лігві.

На ранок Любка стала збирати торби, аби «четвертим» їхати назад до райцентру. Тепер вона працювала санітаркою в райлікарні, тому хоч і любила погуляти до ранку, та на роботу старалася не запізнюватися: усе-таки й заробіток стабільний, і серед лікарів у чистенькому халатику крутиться, а не в корівнику гній вичищає…

Хлопці й собі не залежувалися, добряче намулявши боки, швидко прокинулися. Ритка нарихтувала на стіл сніданок, запросила всіх перекусити вівсяними пряниками з яблучним компотом. Досі насуплений Бізнесмен не переставав жбурляти в Риту сердиті погляди, а коли прощався, нахилився й вицідив, дивлячись прямісінько в очі: «Не прощаюся, бо ще побачимось!»

І слова дотримав. Уже за три дні, звичайного буднього вечора, Бізнесмен під’їхав до Крадунишиної хати на крутій іномарці. Ритка, звісно, й гадки не мала, що то за автівка, але сам факт – кавалер на машині – її неабияк потішив. Петька привіз пляшку вина й коробку цукерок.

«Так незвично, по-городському», – подумалося Ритці.

Молоді сиділи в садку на покривалі й поволі цідили з алюмінієвих кварт терпке гіркувате червоне вино. Того вечора такий напористий три дні тому Бізнесмен і не торкнувся Краду-нихи. Коли вони допили несмачне, як видалося Риті, вино, він підвівся, мовивши: «Мушу їхати: завтра вранці – на базар торгувати», сів у машину й зник за рогом сусідської хати.

Однак Рита й думати не схотіла про нового залицяльника. Постановила собі: має побути сама, поміркувати, як жити далі.

Але нічого в неї не вийшло. Бо напористий Бізнесмен навідався й завтра ввечері…

У селі хутко загомоніли про нового бахура, бізнесмена на машині, який тижнями ночує в непутньої Маргарити. Але насправді Рита не стелилася перед Бізнесменом. Ото постоїть надворі ледь не до світанку, націлується, допоки хіть не заштрикає шпичаками в голові, як, бува, правда в очі заколе, а тоді відсахнеться від містянина й мчить до хати. Не виходило в цього парубка зворушити водночас Ритині серце й тіло. Тож вона йшла до хати, а Бізнесмен досипав у машині. На ранок або їхав додому, або проводив день із Ритою: ходив слідом, поки поралася в господарстві, а надвечір віз до Людки, де вони вечеряли-випивали. Затим верталися додому, й усе минало своїм звичаєм – стояння до рання і нарізне досипання…