Зона покриття - Кінг Стівен. Страница 25

— Ти ж казав, що вони всі наклали на себе руки. — 3 її голосу Клаєві важко було визначити, звинувачує вона чи знущається. «Мабуть, вона й сама не знає», — подумав він.

— Я нічого не стверджував напевно, — відповів Том, та його слова прозвучали непереконливо.

— А мені здалося, що ти був упевнений, коли це говорив. — Аліса знову подивилася на подвір'я. Принаймні, подумав Клай, вона не божеволіє від страху. І взагалі тримається навдивовижу спокійно — хай навіть трохи по-чаплінському — у своїй піжамі, яка їй трішечки завелика. — Е-е-е... хлопці?

— Що? — хором промовили вони.

— Погляньте на маленьку тачку, коло якої він сидить. Зверніть увагу на колесо.

Клай вже бачив те, про що вона говорила, — там були розкидані шматки гарбузової шкірки, м'якоті та насіння.

— Він вдарив гарбузом об тачку, щоб розтрощити його і дістати те, що всередині, — пояснила Аліса. — Думаю, він один із них...

— Так, він точно один із них, — сказав Клай. Механік Джордж сидів у саду, розставивши ноги, і Клай побачив, що вчора по обіді він забув усе, чого вчила його мама, коли казала спускати штати перед тим, як сходити по-великому.

—  ...але ж він скористався тачкою як знаряддям. Як на мене, не дуже схоже на божевільного.

— Один із них учора користувався ножем, — відзначив Том. — А інший фехтував двома автомобільними антенами.

— Так, але ж... здається, це щось інше.

— Ти маєш на увазі, що цей не такий агресивний? — Том знову подивився на непроханого гостя у своєму саду. — Мені чомусь не хочеться виходити і з'ясовувати це.

— Ні, я не це мала на увазі. Не те, що він сумирний. Не знаю, як пояснити точно.

Клай, здається, зрозумів, про що вона говорить. Агресія, свідками якої вони стали вчора, була істотою, що наосліп мчить уперед. Озброєна тим, що трапилося під руку. Так, був бізнесмен з ножем і накачаний молодий чоловік, який, біжучи, розмахував автомобільними антенами, але ще був чоловік у парку, що зубами відірвав собаці вухо. Світла Фея теж пустила в хід зуби. Те, що вони бачили зараз, дуже відрізнялося від баченого раніше, і не тільки тому, що мало стосунок до їжі, а не до вбивства. Але, як і Аліса, Клай не міг точно вловити суть цієї відмінності.

— О Боже, ще двоє, — сказала Аліса.

У прочинену хвіртку за будинком увійшли жінка років сорока у брудному брючному костюмі і літній чоловік, одягнений у шорти для бігу і футболку з написом «СИВА СИЛА» спереду. На жінці у брючному костюмі була зелена блузка, що зараз звисала лахміттям, відкриваючи чашечки блідо-зеленого бюстгальтера. Літній чоловік сильно кульгав, на кожному кроці викидаючи лікті вбік, щоб утримати рівновагу. Його кістлява ліва нога, на якій бракувало кросівки, була вкрита шаром закипілої крові. З лівої щиколотки звисали залишки спортивної шкарпетки, закаляної кров'ю та брудом. Трохи задовге сиве волосся старого на зразок каптура обрамляло обличчя, на якому застиг байдужий вираз. Обстежуючи двір і сад, жінка в брючному костюмі весь час повторювала той самий звук — «Ґум! Ґум!». Вона глянула на Джорджа — Пожирача Гарбузів ніби на порожнє місце, і попростувала повз нього до огірків, що ще залишилися на грядці. Біля них стала навколішки, зірвала один зі стебла і захрумтіла ним. Старий у футболці з написом «СИВА СИЛА» попрямував у кінець саду і на мить закляк там, наче робот, у якого сіла батарейка. У нього на носі були маленькі золоті окуляри — для читання, подумав Клай, — які виблискували у вранішньому світлі. На Клая він справляв враження людини, яка колись була дуже розумною, але зараз стала надзвичайно тупою.

Затамувавши подих, троє людей, що скупчилися в кухні, дивилися у вікно.

Погляд старого спинився на Джорджеві, який викинув шкірку гарбуза, оглянув те, що залишилося, і продовжив снідання, знову зануривши обличчя у гарбуз. Зовсім не виявляючи до новоприбулих агресії, він наче їх не помічав.

Старий пошкутильгав уперед, нахилився і потягнув на себе гарбуза розміром з футбольний м'яч. Від Джорджа його відділяло менше ніж три фути. Згадавши запеклу бійку біля станції метро, Клай затамував подих і чекав.

Він відчув, як Аліса стиснула його руку. Усе сонне тепло вивітрилося з неї.

— Що він збирається робити? — пошепки запитала вона. Клай тільки похитав головою.

Старий спробував відкусити від гарбуза і тільки вдарився об нього носом. Це мусило б розсмішити, але ніхто не засміявся. Від удару окуляри з'їхали з перенісся, і він повернув їх на місце таким звичним жестом, що на мить Клай засумнівався, чи, бува, не він сам божевільний.

— Ґум! — скрикнула жінка в подертій блузці й викинула наполовину з'їденого огірка. Помітила кілька пізніх помідорів і поповзла до них, теліпаючи волоссям перед очима. Її брюки на сідницях були сильно забруднені.

Старий накинув оком на декоративну тачку. Він потягнув до неї гарбуза і, схоже, відзначив для себе, що біля неї сидить Джордж. Він з викликом здійняв голову вгору і дивився на механіка. Однією рукою, вкритою помаранчевим ошматтям, Джордж жестом показав на тачку, жестом, який Клай бачив сотні разів.

— Будь ласка, — пробурмотів Том. — Хай йому грець!

Старий у саду впав на коліна, й було видно, що цей рух завдав йому сильного болю. Він скривився, підвів зморшкувате обличчя до неба, що потроху розвиднялося, і пробурчав щось нерозбірливе. Тоді підняв гарбуза над колесом. Кілька секунд, поки він вивчав траєкторію падіння, старечі біцепси тремтіли, а тоді він різко опустив гарбуза і розбив його. Овоч розпався на дві м'якушеві половинки. Далі події розгорталися дуже швидко: Джордж кинув свого власного майже доїденого гарбуза собі на коліна, нахилився вперед, вхопив голову старого своїми великими руками в помаранчевих плямах і скрутив йому шию. Навіть крізь скло вікна було чутно, як тріщать шийні хребці. Довге сиве волосся зметнулося догори. Маленькі окуляри зникли серед якихось рослин (Клай подумав, що це буряки). Тілом пробігла судома, і воно затихло. Джордж кинув його на землю. Аліса закричала, і Том затулив їй рота долонею: над нею виднілися тільки вирячені від жаху очі дівчинки. А надворі Джордж підняв свіжий шматок гарбуза з грядки і безтурботно почав його їсти.

Жінка у пошматованій блузці окинула територію побіжним поглядом, тоді зірвала ще один помідор і вп'ялася у нього зубами. Червоний сік стікав з підборіддя і струмився по брудній горлянці. Вони з Джорджем сиділи на грядці Тома Маккурта, підживлюючись овочами, і в пам'яті Клая чомусь сплила назва однієї з його улюблених картин — «Мирне царство» [23].

Він не усвідомлював, що промовив це вголос, поки Том не подивився на нього похмуро і сказав:

— Уже ні.

П'ять хвилин по тому (вони троє й досі стояли біля кухонного вікна) десь на віддалі неприємно й різко задзеленчала сигналізація. Вона завивала втомлено і хрипко, наче збираючись скоро стихнути.

— Що то може бути? — спитав Клай.

На грядці Джордж покинув гарбузи і викопав велику картоплину. Це змусило його переміститися ближче до жінки, але він не виявляв до неї ніякого інтересу. Принаймні поки що.

— Здогадуюся, що вийшов з ладу генератор у супермаркеті «Сейфвей» у центрі, — припустив Том. — Мабуть, на такий випадок, через те, що продукти швидко псуються, він обладнаний сигналізацією з живленням від акумулятора. Але це тільки припущення. Наскільки мені відомо, є ще Перший молденський банк і Т...

— Погляньте! — вигукнула Аліса.

Жінка, що збиралася зірвати другий помідор, зупинилася на півдорозі, підвелася і покрокувала до східної частини Томового будинку. Коли вона проходила повз Джорджа, той встав на ноги, і Клай був упевнений, що він збирається її вбити так само, як старого. Скривившись у очікуванні, він побачив, що Том збирається відвернути Алісу, щоб вона не дивилася. Та Джордж тільки попрямував услід за жінкою і зник за рогом будинку.