Дотик - Маккалоу Колін. Страница 102

Таку проблему Александр Кінрос розв’язати не міг; і Нелл взялася за це сама. Спочатку вона спробувала добитися зустрічі з цеховим старостою, який служив передаточною ланкою між фабричними слюсарями та керівництвом профспілки. Зустріч вийшла бурхливою і зовсім не такою, як її уявляв собі цеховий староста, який думав, що нагримає на сучу дочку капіталіста і та втече від нього, вся в сльозах та соплях. Він був упертим фанатичним шотландцем із Ґлазґо, який вважав Александра Кінроса зрадником свого класу, тому він урочисто поклявся Нелл, що скоріше помре, але не допустить присутності будь-якої жінки у своєму цеху. Але замість сліз він отримав запитання, на які не зміг відповісти. Впавши у відчай, він вилаяв Нелл, але та за словом у кишеню не полізла і вилаяла його.

— Вона — гірша за жінку, — сказав староста своїм приятелям після того, як Нелл пішла. — Вона — чоловік у жіночій одежі.

«Що ж робити тепер? Куди йти? — питала себе Нелл, твердо вирішивши перемогти, хай там що. — Старий козел! Цехові старости мають лиху славу через те, що на цю посаду потрапляють або найлінивіші, або найневміліші робітники, які намагаються зробити кар’єру функціонерами профспілки. Профспілка захищає їх і звільняє від тяжкої праці. Анґусе Робертсон, тобі однаково доведеться здатися, хоч як би ти не впирався!»

Погортавши лейбористські журнали на кшталт «Воркера», Нелл второпала, що їй треба робити тепер, — запевнити собі підтримку місцевого парламентського депутата-лейбориста, знаного республіканця та відданого соціаліста. Звали його Бід Тальгарт.

Бід Тальгарт! Та вона ж його знала! Ну, не те, що знала, а одного разу сиділа разом із ним за обідом у Кінросі. Тому Нелл вирушила до його парламентського офісу на Макквері-стрит, але в аудієнції їй відмовили, бо вона не була місцевою мешканкою і не мала відношення до лейбористського руху. Його секретар, який працював також і на декількох інших рядових членів парламенту, зневажливо пирхнув і порадив їй забиратися геть та народжувати дітей, як і належить нормальній жінці.

З довідки у парламентській бібліотеці вона дізналася, що Бід Тальгарт, колишній шахтар-вугляр, сімейний статус — неодружений, дата народження — 12 травня 1865 року, мешкав у Арнкліфі. То було слабо заселене робітниче передмістя неподалік затоки Ботані Бей, яке знаходилося майже поруч із фабрикою бурового устаткування. Якщо їй не вдалося зустрітися з ним в офісі, то вона застукає його в домашньому лігві. Яке виявилося маленьким будиночком з пісковця, спорудженим іще в перші роки колонізації Австралії. Стояв цей будиночок на необроблюваній ділянці землі площею приблизно один акр.

Коли Нелл піднялася до облізлих зелених дверей і постукала, ніхто не відповів. Постукавши іще кілька разів і прочекавши хвилин з десять, вона обійшла будинок з протилежного боку і уважно придивилася до брудних та неохайних штор у немитих вікнах, помітила переповнений сміттєвий бак біля задніх дверей — і наморщила носа від смороду, що долітав з нужника наприкінці запущеного двору.

Стояти без діла Нелл не любила, але їй треба було дочекатися, поки Бід Тальгарт не повернеться додому, тож вона почала рвати бур’яни довкола будинку. «Важко ж вирощувати квіти та овочі на такій неродючій піщаній землі», — подумала Нелл, складаючи бур’яни в одну купу, яка невдовзі перетворилася на маленький пагорбок.

Уже починало сутеніти, коли через похилу хвіртку в частоколі, що відділяв занехаяну дорогу від двору, увійшов Бід Тальгарт. Перше, що він відчув, був запах висмикнутих рослин, а друге, що він помітив, була їх купа. Але хто був той садівник, який виконав цю невдячну роботу?

Він застав її за будинком — високу худорляву дівчину в сірому бавовняному платті, яке доходило майже до щиколоток, не підкреслювало фігуру, мало високе горло. Рукави плаття були закочені поверх гострих кістлявих ліктів. Він не упізнав її, навіть коли вона випрямилася і уставилася просто на нього.

— Жити в такому місці — ганебно, — мовила вона, витираючи брудні руки об спідницю. — Неважко помітити, що ви — холостяк, який замість повноцінної їжі харчується чим прийдеться, сидячи на ящику з-під апельсинів. Але якщо вам бракує грошей, то ви можете вирощувати овочі, додаючи до ґрунту трохи коров’ячих кізяків, і ця фізична вправа піде вам на користь. У вас почало відростати пивне черевце, містере Тальгарт.

Оскільки він про це знав і усе більше черевце і справді чимало його гнітило, то її зауваження просто ошелешило його. Але він нарешті впізнав її голос — різкий та владний — і витріщився на Нелл з іще більшим отетерінням.

— Нелл Кінрос! — вигукнув він. — Заради Бога, що ви тут робите?

— Бур’яни рву, — відповіла вона, окидаючи поглядом своїх блакитних очей його темно-синій костюм-тройку, целулоїдний комірець та манжети, вузьку депутатську краватку та запонки. — Піднялися у світі, еге ж? Досягли успіху?

— Навіть депутати-лейбористи мають дотримуватися прийнятих норм одежі, — відказав він із захисними нотками в голосі.

— До речі, сьогодні п’ятниця. Можете перевдягнутися у стару одіж і провести вихідні серед бур’янів.

— Вихідні я проводжу за тим, що відвідую своїх виборців, — жорстко відказав він.

— Ага, п’єте з ними чай, поїдаєте тістечка, може, навіть з кремом та варенням, а потім усе це завершується кількома величезними кухлями пива. Ви ж до сорока не дотягнете — помрете, містере Тальгарт, якщо не відмовитеся від поганих звичок.

— Я не розумію, чому моє здоров’я має вас турбувати, міс Кінрос! — відрізав Тальгарт. — Ви, мабуть, за чимось прийшли — за чим?

— За тим, щоб увійти до будинку і попити чаю.

Бід скривився.

— Там… е-е-е… Не зовсім чисто.

— А я й не гадала, що там буде чисто. Ваші штори треба випрати, а вікна — помити. Але чай робиться з кип’яченої води, тому я сподіваюся, що якось виживу.

Вона стояла і чекала, іронічно піднявши гострі брови на своєму худому обличчі, але очі були не іронічні, а безшабашно-веселі.

Бід Тальгарт тяжко зітхнув.

— Нехай буде по-вашому. І під вашу відповідальність. Заходьте.

Задні двері прочинилися в господарчу кімнату, що містила дві бетонні ємності для миття посуду та водопровідний кран.

— У вас хоч водопровід є, і то добре, — мовила Нелл. — Чому ж тоді ви й досі користуєтеся нужником у дворі?

— Не підведена каналізація, — коротко пояснив він, проводячи Нелл до маленької кухні з раковиною, чотириконфорною газовою пічкою та великим нефарбованим столом з підсунутим під нього стільцем. Колись кремові стіни були вицвілі і так загиджені мухами, що їхні екскременти схожі були на спеціально нанесений химерний візерунок. На самому столі виднілися тарганячі екскременти, а на підлозі — пацючі та мишачі кізяки.

— Ні, так і справді жити не можна, — мовила Нелл, витягуючи з-під столу стілець і сідаючи на нього. Діставши зі своєї великої шкіряної сумки хустку, вона протерла на столі невеличке кружальце, щоб спертися на нього ліктями. — Зараз у парламенті платять непогані гроші, хіба ж ні? Найміть прибиральницю, врешті-решт.

— Я не можу цього робити, — відрізав він, стаючи дедалі дратівливішим з кожним різким зауваженням, яке вона робила. — Я лейборист, я не наймаю працівників!

— Дурниці! — презирливо скривилася Нелл. — Якби ви і справді стояли на соціалістичних позиціях, то навпаки — запропонували б роботу і гроші людині, якій вони конче потрібні. Поділіться своїми чималенькими доходами з якоюсь із місцевих жінок — права голосу вона не має, зате її чоловік віддасть за вас свій.

— Її чоловік і так, напевне, віддав за мене свій голос.

— Колись жінки теж отримають право голосу, містере Тальгарт. Ви не можете виступати за демократію, рівність і таке інше і не помічати, що жінки — теж громадяни.

— Я абсолютно не сприймаю таке поняття, як слуга.

— Тоді не поводьтеся з нею, як зі слугою, містере Тальгарт. Поводьтеся з нею, як з представницею своєї професії, чиєю функцією є прибирання. Що ж тут поганого? Платіть їй добре і вчасно, дякуйте за прекрасно виконану роботу, дайте їй відчути, що вона потрібна, бажана, — це аж ніяк не зашкодить вашим стосункам з виборцями, коли якась жінка вихвалятиме свого демократичного роботодавця перед усіма знайомими. Голосують лише чоловіки, це так, але жінки впливають на їхнє голосування досить часто, я в цьому не сумніваюся. Тому найміть прибиральницю, а самі займіться вашим городом, щоб зменшити ваше черевце.