Дотик - Маккалоу Колін. Страница 54

— Пологи пройшли нормально, і вона вижила, — тихо повідомила Рубі, беручи його за руку. — Небезпека іще не минула, але Маргарет і я твердо впевнені в тому, що з Елізабет усе гаразд. Ти — батько іще однієї дівчинки, мій любий.

Александр плюхнувся у крісло і обм’як. Рубі сіла на стілець напроти і спробувала посміхнутися. Александр неначе постарів, обличчя його посіріло, здавалося, попри всю свою силу та енергію він програв битву, зіштовхнувшись із сильнішим супротивником.

— Розщедрюйся, Александре, мені страх як хочеться викурити сигару та випити коньяку, — сказала вона. — Я не можу зачинити двері повністю, бо мене можуть викликати, але я можу курити й випивати, нашорошивши одне вухо.

— Звісно, моя любове. Ти ж знаєш, що ти — моя любов, — мовив він, дістаючи сигару і підкурюючи її для Рубі. — Дітей більше не повинно бути, — мовив він, підходячи до буфета і наливаючи два келихи коньяку. — Це ясно як день. Бідолашна Елізабет! Тільки тепер для неї настане спокійне життя. Мабуть, тепер вона почне втішатися ним. Бо в її ліжку більше не буде Александра, еге ж?

— Такою є загальна думка, — мовила Рубі, беручи келих з коньяком. Зробивши великий ковток, вона глибоко затягнулася сигарою. — Господи, як гарно! Мені більше не доведеться все це переживати знову. Твоя дружина страшенно страждала під час вагітності, але народила досить безболісно. Дивно, еге ж? Це важко збагнути, коли не маєш власної дитини. Хоча Лі я народила досить легко.

— Йому зараз… скільки йому зараз? Дванадцять? Тринадцять?

— Не з’їжджай з теми, Александре. Шостого червня йому виповниться тринадцять. Зимова дитина за австралійськими стандартами. Восени легко зносити вагітність, хоча в Гілл-Енді було досить жарко.

— Він буде моїм основним наступником, — мовив Александр, відсьорбнувши коньяку.

— Александре! — підскочила Рубі. — У тебе вже ж є двоє наступниць!

— Так, але дівчата. Які, за словами Чарльза, зможуть залучити до моєї родини хлопців, набагато кращих за тих, якими могли виявитися мої власні сини. Хлопців, які навіть зможуть виявити бажання змінити свої прізвища на Кінрос. Але в глибині душі я завжди знав, що твій хлопець стане для мене кимось більшим, аніж просто сином моєї коханки.

— А на чиїй конячці він поїде? — різко спитала Рубі.

— Прошу?

— Та то я просто так, — відвернулася Рубі. — Я кохаю тебе, Александре, і завжди кохатиму. Однак нам не слід вести таку розмову, коли твоя дружина знаходиться межи життям та смертю. Це… це негарно.

— Я не згоден. І, гадаю, Елізабет теж не буде згодна. Ми всі визнали, що моє одруження стало помилкою, але ця помилка сталася через мене. Я винуватий, і більше ніхто. Я хотів показати двом страшним дідуганам, що Александр Кінрос — цар усього світу. — Він посміхнувся, і раптом на його обличчі з’явився умиротворений вираз. — Але хоч яким би нещастям не став мій шлюб, я певен, що врятував Елізабет від іще більшого нещастя, яке спіткало б її у шотландському Кінросі. Вона б цього не зрозуміла і не зрозуміє, але це правда. Тепер, коли я більше ніколи не прийду до її ліжка, їй стане краще. Я виказуватиму їй усі почесті та повагу, але моє серце належить тобі.

— А хто така, — спитала Рубі, скориставшись можливістю, — хто така Онорія Браун?

Він спочатку розгубився і на мить спантеличився, а потім розсміявся.

— Моя перша в житті жінка. Вона мала у своему володінні сто акрів доброї сільськогосподарської землі у штаті Індіана; вона пустила мене переночувати. Її чоловік загинув у американській громадянській війні. Вона віддала мені не лише себе, вона віддала б мені все, що мала, якби я залишився і одружився з нею та почав обробляти її землю. Я взяв те, що мені було потрібно, — її тіло, але від решти відмовився. — Александр зітхнув і заплющив очі. — Відтоді я не змінився, Рубі. І навряд чи змінюся. Я сказав їй, що моє призначення в житті — не фермерство. І поїхав уранці геть зі своїми п’ятдесятьма п’ятьма фунтами золота.

Зелені очі Рубі заблищали слізьми.

— Александре, Александре! Якого ж болю ти собі завдав! — скрикнула вона. — А якого болю ти завдаєш своїм жінкам! І що ж з нею сталося?

— І гадки не маю. — Він поставив на стіл порожній келих. — Мені можна побачити мою новонароджену доньку?

— Звісно ж, — відповіла Рубі, зморено спинаючись на ноги. — Мушу попередити тебе, що Елізабет не знає про твою присутність. Дитина народилася швидко і кольором чимось нагадувала свою матір під час пологів — така ж синьо-чорна. Нам з Маргарет Вайлер знадобилося аж п’ять хвилин, щоб оживити її і змусити зробити вдих. Дівчинка народилася на цілий місяць раніше, і тому вона дуже маленька й слабка.

— Вона помре?

— Не думаю, але їй буде далеко до Нелл.

— І більше ніяких статевих стосунків з Елізабет?

— Так каже леді Вайлер. Ризик завагітніти надто високий.

— Так, занадто високий. Мені доведеться обмежитися двома доньками, — мовив Александр.

— Нелл дуже здібна, ти ж знаєш.

— Так, знаю. Але вона має нахил до живих істот.

Рубі повільно ступала угору східцями.

— У п’ятнадцять місяців після народження — дуже дивно, що дитина взагалі виявляє якусь схильність. Утім, Лі був теж чимось схожий у цьому сенсі, якщо пригадати. Але, на мою думку, це означає лише одне — ранній, не по літах, розвиток — як і Лі. А яка схильність проявиться у неї пізніше — цього не знає ніхто. Діти такі непостійні; вони часто піддаються нападам ентузіазму, які спалахують і швидко гаснуть.

— Я хочу, щоб вона вийшла заміж за Лі, — сказав Александр.

Рубі, яка вже стояла біля дверей до кімнати Елізабет, аж підскочила від несподіванки. Швидко обернувшись, вона вчепилася руками у волосся Александра так міцно, що той аж скривився від болю.

— Слухай сюди, Александре Кінрос! — просичала вона. — Я цього не потерплю! Щоб я цього більше не чула — ніколи! Ти не можеш планувати людські життя, наче це шахти чи залізниці! Не чіпай мого сина та свою доньку! Нехай вони самі шукають собі супутників у житті!

Замість відповідати він розчинив двері й увійшов до кімнати.

Елізабет уже прийшла до тями; вона повернулася на подушці і, посміхнувшись, поглянула на них.

— Я знову вижила, — сказала вона. — Гадала, що цього разу неодмінно настане кінець, але він не настав. Маргарет каже, що у нас знову дівчинка, Александре.

Він нахилився і ніжно поцілував її в лоба, а потім взяв за руку.

— Я знаю, моя люба, мені Рубі вже сказала. Це прекрасно. Ти достатньо гарно почуваєшся, щоб придумати для неї ім’я?

Елізабет злегка нахмурилася і беззвучно поворушила губами.

— Ім’я… — замислено мовила вона. — Якось нічого не спадає на думку.

— Тоді давай пізніше придумаємо.

— Ні, давай зараз. Скажи мені якесь ім’я.

— А як стосовно Кетрін? Чи Джанет? Елізабет — на твою честь? Анна? Марія? Флора?

— Анна, — із задоволенням повторила Елізабет. — Так, мені подобається Анна. — Вона піднесла його руку до своєї щоки. — Боюся, нам знову доведеться шукати годувальницю. Здається, у мене й цього разу немає молока.

— Місіс Самерс декого знайшла, наскільки мені відомо, — мовив Александр, повільно й лагідно виймаючи свою руку; її рука була схожа на пазури хижака. — Це ірландка на ім’я Бідді Келлі. Її дитина померла позавчора від крупу, і ця жінка сказала місіс Самерс, що годуватиме нашу дитину, якщо у неї буде молоко. Так домовлятися з нею, Елізабет? Чи мені попрохати Суня, щоб він знайшов китаянку?

— Ні, нехай буде Бідді Келлі. Вона мене влаштовує.

Але Рубі нахмурилася: Меґґі Самерс знайшла-таки хитрий спосіб повернутися до центру подій. Ця Бідді Келлі явно була якоюсь її подругою з церковної католицької общини, яка розноситиме плітками все, що тут підслухає. Шпигунка в будинку принаймні на шість місяців! Багато спілкування, багато таємниць, що повідомляються пошепки… те, про що і досі не знає містечко Кінрос, воно невдовзі дізнається.

Розділ 6

Відкриття

Якщо раніше Джейд марно благала іще перед народженням Нелл, щоб її зробили нянькою, то з появою малятка Анни її найзаповітніша мрія нарешті здійснилася. Бідді Келлі вправно виконувала свій обов’язок і добре няньчила та годувала немовля впродовж семи місяців, після чого Анну перевели на коров’яче молоко — без будь-яких побічних ефектів. Це стало певним розчаруванням для місіс Самерс, яка втратила свою подружку, але Джейд і Рубі відчули величезне полегшення. Рубі була задоволена з того, що економка позбулася основного джерела внутрішньої інформації, але емоції, що їх пережила Рубі, не можна було порівняти з тим, що відчувала Джейд. Тепер Анна повністю була під її опікою.