Дотик - Маккалоу Колін. Страница 68

— Мамо, Александр наказав мені передати отаке повідомлення, — сказав Лі, роблячи глибокий вдих. — Наступного лютого ти маєш відплисти до Англії разом із Елізабет, Анною та Нелл.

— Що ти кажеш, Лі?!

— Знаю, це — потрясіння, але якщо ти не поїдеш, Александр буде дуже невдоволений. Він хоче показати тобі Англію та Європу, перш ніж повернеться додому.

— О, це було б прекрасно! — вигукнула вона, але радість відразу ж пішла з її обличчя. — Але що скаже Елізабет? Бо наша дружба зруйнована, Лі.

— Дурниці! Я — як та муха у варенні Елізабет, я, а не ти, але мене з вами не буде. Я навчатимуся в Кембриджі і буду надто зайнятий, щоб вами займатися. Але для тебе, мамо, я завжди знайду час, коли ти захочеш зі мною побачитися.

— А Елізабет уже знає?

— Ні, я зараз піду і скажу їй. — На його обличчі з’явився хитрий вираз. — І заодно спробую налагодити стосунки — якщо зможу. Коли вона зрозуміє, що більше мене не бачитиме, то радо пристане на цю ідею.

Лі пішов на зустріч з Елізабет, вдягнений у стару робочу одіж, став на ґанку, тримаючи в руці свого зіжмаканого капелюха, і спитав місіс Сартіс, чи не матиме місіс Кінрос ласку приділити йому кілька хвилин для розмови у саду. Економка якось дивно на нього витріщилася, але кивнула і потупцювала геть; Лі ж пішов і став біля трояндових клумб, де кожен кущ був підрізаний і голий.

— Рози ростуть добре на такій висоті, бо тут прохолодніше, — мовив він, коли з’явилася Елізабет з настороженим виразом обличчя.

— Так, вони невдовзі розпустяться. В Австралії весна приходить рано.

— Еге ж, зима дуже коротка порівняно з шотландським Кінросом.

— Фактично тут узагалі ніякої зими немає.

«Це погано, — подумав він у відчаї. — Ми ж не можемо увесь час говорити про пори року. — Тож він посміхнувся їй, добре знаючи, яке враження справляє його посмішка на жінок будь-якого віку. — Господи, невже вийшло?»

— Як ви ся маєте? — спитався він.

— Дуже добре. Щось у Кінросі вас і Рубі мало було видно.

— З мого боку було дуже егоїстично красти у вас мою матір, але їй потрібен був відпочинок від рутинних справ.

— Смію сказати, що нам усім потрібен такий відпочинок.

— І вам також?

— Мабуть, так.

Лі негайно скористався нагодою.

— Тоді я приніс вам приємну звістку. Якщо точніше, то звістку від Александра. Він хоче, щоб наступного лютого ви, Нелл, Анна і моя матір відпливли до Англії. На відпочинок.

Цього разу невідома істота в її очах впала в таку паніку, що почала метушливо й безцільно кидатися з боку в бік, натикаючись на стіни і не звертаючи ніякої уваги на поранення, яких вона собі при цьому завдавала. Але коли він спробував допомогти їй, вона позадкувала, наче він збирався її убити.

— Ні, ні, ні! — слабко вигукнула вона.

Знічений, не знаючи, що сказати, Лі став біля Елізабет і уставився на неї так, наче вперше бачив.

— Це через мене, Елізабет? Якщо через мене, то вам нема чого турбуватися. Мене з вами не буде. Я буду в Кембриджі — зі своєю райською пташкою. Ви ніколи мене не побачите — клянуся! — Останні слова він буквально проплакав, бо страшенно засмутився.

Елізабет затулила обличчя руками і сказала крізь пальці:

— Це не має до вас ніякого стосунку. Ніякого.

Змахнувши сльози, що виступили були на очах, Лі зробив крок уперед, а потім зупинився.

— Якщо це — не через мене, то чому? Чому, Елізабет?

— Просто так.

— Дурниці, просто так нічого не буває. Причина мусить бути. Скажіть мені її, будь ласка!

— Ви — іще хлопчик. Ви мені ніхто, ніхто! — Її руки опустилися, відкривши скам’яніле обличчя і суворий погляд. — Це такі причини, яких ви однаково не зрозумієте. Просто скажіть Александру, що я не зможу приїхати. І я не хочу, не хочу!

— Припиніть і сядьте, бо зараз впадете. — Виявивши неочікувану навіть для самого себе сміливість, Лі взяв Елізабет за плечі і змусив її сісти на траву — ой, яка ж вона була легка, яка тендітна! Дивно, але вона навіть не спробувала випручатися з його рук, навпаки — навіть трохи прихилилася до нього, і він відчув її запах, запах жасмину та гарденії, але легкий, не набридливий. Його руки опустилися, і він сів, схрестивши ноги, неподалік від неї, але не надто близько.

— Я знаю, що я лише хлопець. Я знаю, що для вас я — ніхто. Але я вже достатньо дорослий, щоб мати суто чоловічі почуття. Вам доведеться сказати мені, чому ви не хочете їхати. Якщо ви це зробите, я зможу залагодити наші стосунки. Може, це через дітей? Через те, що їх доведеться везти так далеко, а з Анною стільки мороки? — Вона не відповіла, і Лі поспішив розвинути тему. — Це буде неважко. Я обіцяю. Александр наполіг, щоб п’ять сестер Вонґ поїхали з вами, і Крильце Метелика також. Він зарезервував для вас на кораблі цілий поверх окремих кают — ви подорожуватимете в розкоші. Коли ви прибудете до Лондона, то мешкатимете у величезному будинку, який він орендував на Парк-лейн, якраз напроти паркових воріт. Там є конюшні, коні та екіпажі, а також челядь — від дворецького до прислуги. Повний комфорт і розкіш!

Елізабет досі й слова не вимовила, а просто сиділа, уставившись на нього, наче він був для неї знайомим незнайомцем, — «як таке може бути?».

— Значить, тоді причина в моїй матері? Еге ж? Обіцяю вам, що Александр не ставитиме вас в ніякове становище стосунками з моєю матір’ю. В будь-якій компанії вона залишатиметься вашою вірною подругою і допомагатиме вам ходити за дітьми під час подорожі і після приїзду. Вона буде сама розважливість і обережність, це я вам обіцяю. Тому якщо причина в моїй матері, то можете не турбуватися, я все влаштую.

Її обличчя анітрохи не змінилося; Лі замовк і зсутулився, відчайдушно намагаючись придумати магічні слова, які переконають її поїхати.

— Я не хочу їхати, — мовила Елізабет крізь зуби, неначе прочитавши його думки.

— Це нерозумно. Вам потрібно відпочити, Елізабет. Ви лишень уявіть собі, яких цікавих людей там зустрінете! Королева вже стара й зморена, але принц Уельський — душа всього благопристойного товариства, а Александр уже устиг з ним досить добре познайомитися. — Тиша. Лі знову став уперто наполягати. — Ви побуваєте в краю Озер, у графствах Корнуолл та Корсет, а якщо забажаєте, то з’їздите до Кінроса в Шотландії. Ви побуваєте в Парижі та Римі, Сьєні, Венеції, Флоренції, побачите замки в Іспанії та сарацинські фортеці на Балканах. Об’їздите всі грецькі острови, побуваєте на Капрі та у Соренто. На Мальті, у Єгипті.

Але вона і досі сиділа мовчки, якось дивно на нього уставившись.

— Якщо ви не хочете їхати, зробіть це хоча б заради Александра, — мовив він. — Або заради моєї матері. Я благаю вас, Елізабет, будь ласка.

— Ох, — видихнула вона стомлено. — Я знаю, що мушу їхати. Це просто стало для мене потрясінням, от і все. Якщо я не поїду, це лише набагато ускладнить і погіршить ситуацію. Зрештою, мені нема куди подітися. Я ж не можу втекти! Я маю двох дітей. Одна з них хотіла б жити без мене, а друга без мене жити не може. Хоч так, хоч сяк, а я мушу задовольнити бажання Александра.

«Невже їхні стосунки з Александром настільки погані? Мабуть, що так, бо в нього є моя мати, а в неї немає нікого, окрім дітей».

— Це тому, що ви його не кохаєте?

— Це — лише часткова причина.

— Тоді вам потрібен друг. Я — до ваших послуг.

Вона відсунулася від нього так швидко, що він аж сіпнувся від несподіванки. І побачив кригу, яка відразу ж з’явилася в її очах. Холодну непроникну кригу.

— Дякую, — мовила вона безбарвним голосом. — Але мені цього не треба.

Він підвівся, простягнув їй руку, але вона відмовилася від його допомоги і підвелася самостійно.

— Зараз я остаточно прийду до тями, і все буде гаразд, — сказала Елізабет.

— Ви мені хоч трохи пробачили мою грубість?

Крига в очах на якусь мить розтанула; Елізабет щиро посміхнулася, і очі її засяяли.

— Мені нема за що вам пробачати, Лі.

— Можна провести вас додому?

— Ні, я краще піду сама.