Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі. Страница 139

Зедд в простому балахоні спокійно стояв у простінку між вікнами, біля книжкових полиць, склавши руки на спині. Здавалося, він поринув у свої думки, не зводячи пильного погляду з Ейдіндріла, що розкинувся біля підніжжя гори. Вид з вікон відкривався гарний; Ніккі зрозуміла, чому він так любить цю кімнату. Рікка почала закривати важку дверну стулку.

— Рікка, люба, — сказала Енн зі звичною усмішкою аббатиси, привертаючи увагу Морд-Сіт. — У мене все ще дере в горлі від диму, коли ця жахлива істота підпалила бібліотеку. Тебе не утруднить заварити для мене чашечку чаю, можливо навіть, з крапелькою меду?

Рікка, притримавши напівприкриті двері, знизала плечима. — Ніскільки.

— А чи не залишилося ще трохи ваших чудових бісквітів? — Широко посміхаючись, запитав Натан. — Вони дивовижні, особливо коли теплі.

Рікка пильно оглянула кожного з присутніх у кімнаті.

— Я принесу бісквіти, чай і трохи меду.

— Дякую вам, моя люба, — сказала Енн, посміхаючись своєю постійною посмішкою, поки Рікка не зникла за дверима.

Зедд не вимовив ні слова, продовжуючи дивитися у вікно.

Ніккі, не звертаючи уваги на Енн і Натана, звернулася до спини Зедда.

— Рікка сказала, що ви хотіли мене бачити.

— Правильно, — відповіла замість нього Енн. — Де Річард?

— Внизу, там, де я вам говорила. Він знайшов місце між щитами, де буде в безпеці. Він читає, шукає інформацію. Вважаю, робить те, що й повинен робити Шукач. — З перебільшеною обережністю Ніккі склала пальці. — Значить, про Річарда хотіли поговорити ви всі троє.

Натан коротко засміявся, але швидко спробував видати сміх за кашель, коли Енн кинула на нього свій особливий погляд. Зедд продовжував стояти до них спиною, дивився у вікно і мовчав.

— Ти завжди була привабливою, — сказала Енн.

— Для цього великого розуму не потрібно. — Відповіла Ніккі, не бажаючи дозволяти Енн відвернути її такими порожніми лестощами. — Прошу вас, не варто поспішати з похвалами, поки я дійсно не заслужу їх.

І Натан і Енн посміхнулися. Посмішка Натана навіть виглядала щирою.

Лестощі, немов чума, все життя переслідувала Ніккі. «Ніккі, ти така красива дитина, ти повинна віддавати значно більше. — Ніккі, ти прекрасна, ти — найкрасивіша істота, з усіх, що я бачив. Я повинен володіти тобою. — Ніккі, моя дорога, я повинен мати можливість спробувати твою красу на смак, або цей бідний чоловік помре.» — Порожні лестощі були для Ніккі, немов відмичка для злодія, який намагається вкрасти те, що є у неї.

— Отже, що я можу для вас зробити, — діловим тоном запитала Ніккі.

Енн, все ще ховаючи руки в рукавах, знизала плечима.

— Нам треба поговорити про жалюгідний стан Річарда. Було вельми сумно виявити його під владою марення.

— Не можу сказати, що не згодна з цим. — Сказала Ніккі.

— У тебе є які-небудь ідеї? — Запитала аббатиса.

— Ідеї? Що ви хочете сказати?

— Не треба зображати скромницю, — сказала Енн. Поблажлива добродушність випарувалося з її голосу. — Ти дуже добре знаєш, що ми маємо на увазі.

Зедд, нарешті, обернувся, очевидно, тон Енн йому не сподобався.

— Ніккі, ми дуже за нього хвилюємося. Зрозуміло, нас хвилює пророцтво і те, що воно свідчить, що він має очолити наші сили і все таке, але… — Він зронив руку. — Але нас хвилює і сам Річард. З ним щось сталося, щось погане. Я знаю його з народження, я провів з ним роки, я бачив, як він ріс. Передати не можу, як я пишався цим хлопчиком. Він частенько говорив і робив те, що мене спантеличувало і бентежило, але я ніколи не бачив його таким, як зараз. Я ніколи не бачив, щоб він вірив таким божевільним вигадкам. Ти і уявити не можеш, що відбувається зі мною, коли я бачу його таким.

Ніккі почухала брову, скориставшись цим приводом, щоб відвести погляд і не бачити болю в його горіхових очах. Його сиве волосся були навіть у більшому безладді, ніж зазвичай. Він виглядав не просто худим; він виглядав виснаженим. Він був схожий на людину, яка толком не спала багато тижнів.

— Думаю, я розумію ваші почуття, — запевнила його вона. Глибоко зітхнувши, вона повільно похитала головою. — Не знаю, Зедд. Я намагаюся зрозуміти це з того ранку, коли знайшла його вмираючим на грані світу мертвих.

— Ти казала, що він втратив багато крові, — сказав Натан. — І що він довго був без свідомості.

Ніккі кивнула. — Можливо, саме тоді, коли він майже задихнувся і готувався до смерті, бажання жити змусило його вигадати когось, заради кого варто жити. Ось такий виверт, щоб взяти себе в руки. Колись я робила щось подібне, коли мені було страшно — я уявляла, що знаходжуся десь у безпечному місці. В результаті великої втрати крові Річард довго був без свідомості, довго відновлював сили — у нього було багато часу, щоб мрія виросла і зміцнилася в його свідомості.

— І заповнила всі його думки, — закінчила Енн.

Ніккі відповіла на її пильний погляд.

— Я теж так думаю.

— І що тепер? — Запитав Зедд.

Ніккі перевела погляд на важкі дубові балки стелі, підшукуючи слова.

— Я не можу сказати більше — я не експерт в таких речах, і не планувала присвятити своє життя цілительству. Я думала, що ви, троє, знаєте про такі захворювання трохи більше мене.

— Так, це факт, — сказала Енн, гримасою даючи зрозуміти, як вона рада чути, що Ніккі визнає це. — Ми змушені погодитися з твоєю оцінкою.

Ніккі з підозрою дивилася на трьох чарівників.

— І в чому, по-вашому, його проблема?

— Ну, — почав Зедд, — ми ще не готові виключити деякі причини…

— Ти думала щодо заклинання чарівності? — Запитала Енн, спрямувавши на Ніккі той погляд, яким вона мала звичай дивитися на новачків, і який примушував їх тремтіти і зізнаватися у всіх гріхах.

Ніккі давно не була новачком, таке залякування більше на неї вже не діяло. Після того, як вона лицем до лиця знаходилася поруч з Джеганем, який в сліпому нападі гніву бив її кулаком по обличчю, тримаючи іншою рукою за горло, ніякий погляд не міг би змусити Ніккі затремтіти. Не будь тема такою серйозною, вона б просто посміялася над спробами витягти з неї необережні слова за допомогою всього лише погляду.

— Мені це спадало на думку. — Відповіла вона, не бачачи сенсу заперечувати це. — Але я знищила стрілу за допомогою магії Збитку, щоб врятувати йому життя. Боюся, в той момент подібна думка мені в голову не прийшла. Я просто намагалася не дозволити йому померти. Можливо, я і повинна була подумати про зачаровані стріли, але я цього не зробила. Без стріли тепер немає ніякої можливості зрозуміти, було заклинання чи ні. Та й зробити без стріли нічого не можна.

Зедд потер чисто виголене підборіддя, відводячи погляд. — Це, звичайно, створює певні труднощі.

— Труднощі? — Запитала Ніккі. — Це заклинання не так просто скасувати, навіть якщо у вас є в руках об'єкт, що заразив жертву чарівністю. Без нього тільки чарівниця, що наклала закляття, може його зняти. Ви повинні мати павучиху, яка занесла інфекцію, якщо хочете вилікувати хворого.

І ще. Ви повинні точно знати, що це було заклинання чарівності. Але ж це могло бути щось ще. У будь-якому випадку, заклинання це чи маячня, щоб вилікувати наслідки, потрібно точно знати причину.

— Не обов'язково, — сказала Енн і знову втупилася на Ніккі. — У нашому випадку причина — всього лише невелика частина проблеми.

Брову Ніккі сіпнулася.

— Невелика частина? Про що ви?

— Якщо людина зламала руку, ви накладаєте на неї шину, а не витрачаєте час даремно, бігаючи навколо і задаючи питання, щоб точно дізнатися, коли і як він пошкодив руку. Ви повинні вжити заходів, щоб вилікувати хворобу. Розмовами цього зробити не можна.

— Ми вважаємо, що йому потрібна наша допомога, — продовжив Зедд примирливим тоном. — Всі ми знаємо, що його висловлювання просто неможливі. Коли він сказав, що віддав Шоті Меч Істини, я спершу подумав, що він просто зробив велику дурницю. Але потім я побачив, що його дії не були навмисними. Я вилаяв його, замість того, щоб побачити, як насправді йому погано. Я повинен був поводитися з ним з урахуванням його стану.