Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі. Страница 28

Натан схилився до неї.

— Я вважаю, що він був пророком.

— Я думала, що немає необхідності говорити пошепки.

Він вигнув брову і випростався на весь свій чималий ріст. — Тут поховано багато людей. — Він махнув рукою в темряву. — Вихід — там.

Натан знову нахилився і знову прошепотів. — Пророцтва.

Вона спохмурніла і озирнулася туди, звідки вони прийшли. — Пророцтва? Ти хочеш сказати… Всі ці книги — пророцтва?

— Більшість із них.

Вона була готова вибухнути від хвилювання. Книги пророцтв були безцінні. Це були найрідкісніші зі скарбів. Такі книги направляли; давали відповіді, яких вони потребували; дозволяли уникати даремних зусиль; заповнювали прогалини в їхніх знаннях. А зараз ці знання були потрібні більше, ніж в будь-які інші часи. Вони повинні більше дізнатися про ту останню битву, в яку поведе їх Річард.

До цих пір було незрозуміло, коли відбудеться цей бій. Каприз пророцтва полягав у тому, що воно могло сповнитися і через багато років. Втім, можливо, що воно і не повинно було відбутися, поки Річарду не стане старше. За кілька останніх років відбулося стільки страшних подій, що вони сподівалися, у них буде достатньо часу для підготовки. І пророцтва могли в цьому допомогти.

Колись сховища Палацу Пророків були заповнені тисячами томів пророцтв, але всі вони були знищені разом з Палацом, щоб перешкодити Імператору Джегану захопити їх. Краще вже було втратити назавжди ці документи, ніж дозволити їм служити злу.

А про це місце ніхто не знав. Воно було приховано заклинанням. Від можливостей, що відкрилися, у Енн закрутилася голова.

— Натан… Це ж чудово.

Вона повернулась і глянула на пророка. Він дивився так, що їй стало не по собі. Вона потягнулася і своєю рукою накрила його руку.

— Натан, на таке ми навіть не могли сподіватися.

— І навіть більше того, — прокашлявся й дуже серйозно відповів він. — Тут є книги, які змушують мене сумніватися чи в здоровому я розумі, — сказав він, похмуро розводячи руками.

— Ах, — уїдливо зауважила Енн, рухаючись слідом за ним. — Повірив, нарешті.

Він зупинився і пильно глянув на неї. — Не варто жартувати на цю тему.

Енн відчула, що по її руках побігли мурашки. — Тоді покажи мені, — спокійним тоном сказала вона. — Що ти знайшов?

Він струснув головою, відганяючи миттєвий напад нервового сміху. — Я навіть не впевнений, — просуваючись між столів він втратив всю свою звичайну самовпевненість, немов він змушував себе рухатися. Його настрій став ще більш похмурим. — Я розібрав книги.

Енн дуже хотілося поквапити його і скоріше добратися до суті його відкриття, але вона знала, що коли він в такому неспокійному настрої, краще всього дозволити йому пояснити все по-своєму, особливо якщо справа стосувалася його роздумів.

— Розібрав?

Він кивнув. — Ось ця купка, схоже, не має до нас ніякого відношення. В основному, це давно застарілі пророцтва, вони містять записи, що не відносяться до справи або написані на невідомих мовах. Наприклад, ось ця.

Він повернувся і поклав руку на іншу купку. Піднялася хмарка пилу. — Ось тут книги, які були і у Палаці. — Він обвів рукою купки книг, складені на столі позаду нього. — Ось вони, складені на цьому столі.

Широко розкритими очима Енн дивилася на полиці і ніші в цьому дивному приміщенні. — Але крім цих, на столі, тут ще дуже багато інших книг. Це все — тільки невелика частина.

— Так і є. Я не зміг навіть переглянути їх усі. Зрештою, я вирішив послати Тома за тобою, щоб показати свою знахідку. Ну, і щоб допомогти мені переглянути все це. Я переглядав їх і розкладав купками на цих столах.

Енн задавалася питанням, скільки книг збереглося досить добре, щоб їх можна було прочитати. Адже вони могли пролежати в цьому підземеллі не одну тисячу років. Вона пошукала на книгах сліди руйнування, впливу води, плям цвілі. Вона озирнулась навколо, оглядаючи стіни і стелю, але не виявила там жодних ознак води.

— На перший погляд книги не піддавалися впливу вологи. Як може підземеллі бути таким сухим? Вода повинна була просочитися через тріщини в камені і всюди повинна б з'явитися цвіль. Я ледве можу повірити, що книги, здається, знаходяться у відмінному стані.

— «Здається» — вірне слово, — зітхнувши, сказав Натан.

Вона спохмурніла і повернулася до нього. — Що ти маєш на увазі?

Він роздратовано відмахнувся. — Почекай хвилину. Всього декілька хвилин. Цікавий той факт, що стеля і стіни покриті свинцем, щоб запобігти потраплянню води; навколо цього місця встановлений магічний щит для ще більшого захисту. Вхід теж був закритий щитом.

— Але люди Бандакара не мають магічного дару, та й земля їх була під охороною магічної печатки. Тут не було від кого ставити захист.

— Тим не менше, та печатка в один прекрасний день звалилася, — нагадав їй Натан.

— Правильно, так і було. — Енн задумливо постукував пальцями по підборіддю. — Цікаво, як це трапилося.

Натан знизав плечима. — Я б теж не проти це дізнатися, хоча зараз це не так вже й важливо. Він клацнув пальцями, немов відкидаючи геть несуттєві проблеми. — Зараз важливо тільки те, що це відбулося. Хто б не заховав тут книги, він хотів приховати їх і захистити. Він пішов на великі затрати, щоб бути впевненим у тому, що книги залишаться лежати тут в недоторканності. Магічні щити — не перешкода для необдарованих, їм більше зашкодила би вага кам'яного пам'ятника. Але у них не було причин припускати, що тут щось приховано. Та й що могло б змусити їх запідозрити щось подібне? Той факт, що підземелля залишалося недоторканим протягом тисяч років, доводив, що вони ніколи і не думали знайти тут що-небудь незвичайне. Мабуть, щити були встановлені для охорони від загарбників, які могли одного разу захопити Бандакар, як це зробили люди Джегана.

— Думаю, в цьому є сенс, — пробурмотіла вона, обдумуючи почуте. — Дійсно, ніхто не міг очікувати, що печатка Бандакара буде коли-небудь зруйнованана. Щити були всього лише ще однією пересторогою.

— Або пророцтвом, — додав Натан.

Енн підняла очі. — Можливо. — Щоб справитися з такими щитами, був потрібен чарівник, що володів здібностями Натана. Навіть Енн з її досвідом не змогла б пройти деякі з них. Вона читала, що в стародавні часи бували щити, пройти які можна було лише за допомогою магії Збитку.

— Але можливо, ці книги були складені тут просто для збереження. На випадок, якщо що-небудь станеться з іншими екземплярами.

— Ти й справді думаєш, що вони пішли б на такі труднощі тільки заради цього? — Запитала вона.

— Ось подивися: усі книги з Палацу Пророків загинули, чи не так? А книги пророцтв дуже небезпечні. Деякі з них знищені, деякі потрапили у ворожі руки, деякі просто зникли. У місці такому як це зберігалися резервні екземпляри таких книг, особливо якщо пророцтво пророкує можливість таких непередбачених обставин.

— Може ти і правий. Мені доводилося чути про пророцтва, які були заховані, щоб зберегти їх і не дати непосвяченим їх побачити. — Вона струснула головою, обводячи кімнату пильним поглядом. — Однак я ніколи не чула про знахідки, подібних до цієї.

Натан вручив їй книгу. Її древній шкіряний перепліт колись був червоного кольору, але зараз збляклий колір прийняв коричневий відтінок. У ній було щось знайоме, ніби вона вже не раз бачила цей потертий позолочений корінець. Вона відкрила обкладинку і перевернула перший суто сторінку.

— Оце так. Ну треба ж! — Енн задумливо дивилася на назву. — Книга Глендхілла по Теорії Відхилень. Як чудово знову тримати її в руках. — Вона закрила книгу і притиснула її до грудей. — Немов старий друг воскрес із мертвих.

Ця книга була однією з її улюблених серед розгалужень пророцтв. Це був основний том, що містив цінні відомості про Річарда. Безліч разів за останні століття вона перечитувала її, поки чекала його народження. Фактично, вона знала її зміст напам'ять, і те, що книга загинула разом з Палацом Пророків, завдало їй справжнього горя. Вона містила безцінну інформацію про те, що має статися.