Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі. Страница 36

— Що? — Вигукнула Ніккі. — Про що ти говориш?

— Ти захопила Келен заклинанням. Це заклинання зв'язало тебе і Келен і контролювала його тільки ти. Якби я не пішов з тобою, ти могла б убити Келен в будь-який час просто однією думкою. Це основна причина того, чому ні Кара, ні я не змогли нічого зробити.

Ніккі доторкнулася руками до губ. — І що за заклинання я використовувала, щоб зробити це?

— Материнське закляття.

Ніккі обдарувала його порожнім поглядом — Що?

— Материнське закляття. Воно створило певний зв'язок, і що б не відбувалося з тобою, те ж саме відбувалося з Келен. Якби Кара чи я поранили тебе чи вбили, та ж сама доля спіткала б Келен. Це було безнадійно. Я повинен був робити те, що ти хочеш. Я повинен був йти з тобою, інакше Келен би померла. Я повинен був робити все, чого б ти не побажала, інакше ти відняла б у неї життя через зв'язок цього заклинання. Я повинен був бути впевнений, що з тобою нічого не станеться, бо те ж саме сталося б з Келен.

Ніккі недовірливо похитала головою, і нічого не коментуючи, відвернулася до пагорбів за статуєю.

— Це була не твоя вина, Кара. — Він підняв її голову за підборіддя, щоб її вологі очі дивилися на нього. — Ніхто з нас не міг нічого вдіяти. Ти не підводила мене.

— Невже Ви думаєте, що я б повірила Вам? Невже Ви думаєте, що я б повірила, якби це було правдою?

— Якщо ти не пам'ятаєш, що все розказане мною дійсно відбулося, — сказав Річард, — тоді як, по-твоєму, думаєш, Ніккі вдалося захопити мене?

— Вона використовувала магію.

— Яку магію?

— Я не знаю, яка це була магія, я не експерт по тому, як діє магія. Вона просто використовувала магію, і все.

Він повернувся до Ніккі. — Яку магію? Як ти захопила мене? Яке заклинання ти використовувала? Чому я не зупинив тебе? Чому Кара не зупинила тебе?

— Річард, це було… коли? Більше року тому? Я не пам'ятаю точно, що за заклинання я використовувала в той день, щоб зловити тебе. Це було не так вже й складно. Ти не вмієш контролювати свій дар або захищатися проти когось, хто використовує магію. Я могла зв'язати тебе магією і укласти на спину, навіть не спітнівши.

— Тоді чому ж Кара не спробувала зупинити тебе?

— Тому. — Ніккі в досаді махнула рукою, через те, що їй доводиться згадувати дратівливі її деталі. — Я контролювала тебе, і вона знала, що якщо б зробила хоч один рух, я б вбила тебе першою. Тут немає нічого складного.

— Це так, — відповіла Кара. — Ніккі зачаклувала Вас, як я і сказала. Я не могла нічого зробити, тому що вона б атакувала Вас. Якби вона направила свій дар на мене, я б обернула її силу проти неї, але замість цього, вона повернула дар на Вас, так що я не могла нічого вдіяти.

Річард пальцем витер з лоба піт. — Тебе вчили вбивати голими руками. Чому ж ти не запустила хоча б камінь їй в голову?

— Я б поранила тебе, — відповіла Ніккі за Кару, — або… можливо вбила б, навіть якби мені тільки здалося, що вона намагається зробити щось.

— І тоді Кара б зловила тебе, — нагадав Річард чаклунки.

— Але в той час я не хотіла жити — мені просто було все одно. Ти знаєш.

Річард знав, що велика частина цього було правдою. Тоді — правдою. Ніккі не цінувала життя, ніяке. Навіть своє власне. Це робило її особливо небезпечною.

— Моєю помилкою було не напасти на Ніккі, поки вона не схопила Вас — сказала Кара. — Якби я змусила її направити на мене магію, я б зловила її. Це те, для чого Морд-Сіт були створені. Але я підвела Вас.

— Ти не могла, — відповіла Ніккі. Я застала вас обох зненацька. Ти не зазнала невдачі, Кара. Іноді просто немає шансів для успіху. Іноді просто немає рішення. Для вас обох це була саме така ситуація. Я контролювала все.

«Це безнадійно». — подумав Річард. Кожного разу, коли він заганяв їх у кут, вони без зусиль вислизали.

Річард простягнув руку до гладкого мармуру, в той час як його розум стрімко перебирав варіанти, намагаючись зрозуміти, що ж могло статися, що могло змусити їх забути. Він розумів, що, можливо, зможе усунути проблему, якщо дізнається, що її викликало.

І потім раптом, щось, якась думка про те, що він розповідав їм в курені пару ночей назад, несподівано спалахнула в голові.

14

Річард клацнув пальцями.

— Магія. Точно. Пам'ятаєте, я казав вам, що Келен прийшла в Хартленд, де я жив, щоб знайти Першого Чарівника?

— Ну і що з того? — Запитала Ніккі.

— Келен шукала Першого Чарівника, тому що Зедд покинув Серединні Землі ще до мого народження. Даркен Рал згвалтував мою матір, і Зедд хотів відвезти її кудись, де вона буде в безпеці.

Кара підозріло підвела брову. — Зовсім як Ви, коли розповідали про те, що забрали цю жінку, свою дружину, в ті далекі гори, щоб забезпечити їй безпеку, після того, як на неї напали?

— Ну так, це схоже, тільки…

— Ти що не розумієш, що робиш, Річард? — Вигукнула Ніккі. — Ти згадуєш те, що колись чув і вкладаєш це в свій сон. Бачиш загальну нитку цих двох історій? Це абсолютно звичайно явище, коли люди сплять. Думки повертаються до того, що вони знають або чули.

— Ні, це не те. Просто вислухайте мене.

Ніккі поступилася, кивнувши, але вона зціпила руки замком за спиною і підняла підборіддя, подібно непохитній вчительці, яка розмовляє з упертим учнем.

— Я думаю, тут є схожість, — нарешті поступився Річард, відчуваючи себе ніяково під всезнаючим поглядом Нікі, — але в певному сенсі, в цьому сама суть. Бачиш, так само, як я залишив спроби врятувати людей, які вірили в брехню Імперського Ордена, Зедд, коли йому набридло сперечатися з Радою Серединних Земель, просто пішов. Різниця в тому, що Зедд пішов, залишивши їх самих розбиратися з наслідками того, що вони накоїли. Він не хотів, аби хтось із них зміг прийти до нього, просячи про допомогу, щоб чарівник врятував їх від бід, винуватцями яких були вони самі. Коли він залишив Серединні Землі і пішов у Вестланд, то приховав свої сліди за допомогою магії, щоб ніхто не міг його пригадати.

Він думав, що вони зрозуміють, але обидві жінки тільки безмовно дивилися на нього. — Зедд сплів спеціальне магічне заклинання, щоб змусити усіх забути його ім'я, забути, ким він був, щоб ніхто не зміг його знайти. Напевно, те ж саме сталося і з Келен. Хтось забрав її і використав магію не тільки щоб стерти її сліди, але також стерти у всіх пам'ять про неї. Тому-то ви і не можете її згадати. Тому і ніхто інший не може її згадати.

Кара виглядала здивованою. Вона глянула на Ніккі. Та, облизнувши губи, важко зітхнула.

— Я думаю, що це відбулося саме так, — Річард збільшив натиск. — І правий я.

— Річард, — тихо сказала Нікі, — тут відбувається щось зовсім інше, в цьому немає жодного сенсу.

Річард не міг зрозуміти, як Ніккі, чаклунка, не може побачити цього.

— Ні, є. Магія змусила всіх забути Зедда. Після того як я зустрів Келен в лісі тим днем, вона сказала, що шукає Першого Чарівника, але ніхто не може пригадати ім'я старого, тому що мережа чарівника змусила всіх забути його ім'я. Була використана схожа магія, і всі точно так само забули Келен.

— Крім тебе? — Запитала Ніки, вигнувши брову. — Здається, заклинання не вдалося, якщо ти ще не помітив, ти без будь-яких труднощів згадуєш її.

Річард чекав подібного заперечення. — Це могло бути через те, що я один володію особливою формою дару, і заклинання не подіяло на мене.

Нікі знову глибоко терпляче зітхнула. — Ти говориш, ця жінка, Келен, прийшла, щоб знайти зниклого чарівника, «старого», вірно?

— Вірно.

— Бачиш неув'язку, Річард? Вона знала, що шукає стару людину, зниклого чарівника.

Річард кивнув. — Це так.

Ніккі нахилилася до нього. — Таке заклинання досить важко створити, і там є кілька тонкощів, про які потрібно пам'ятати, але, тим не менш, у ньому немає нічого чудного або дивного. Важко — так, дивовижно — ні.

— Тоді можливо це і сталося з Келен. Хтось, можливо один з чарівників Ордена, який був у групі розвідників, забрав її і сплів заклинання, щоб змусити нас всіх забути її, щоб ми не стали переслідувати його.