Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 24

— Як?!

Річард знизав плечима, намагаючись представити міркування чарівників минулого.

— А що ще вони могли зробити? Навряд чи вони могли всіх стратити, до того ж серед народжених без дару були їхні друзі та члени сімей. У багатьох звичайних людей, що володіють іскрою, але не такою сильною, як дар чарівників або чарівниць, були сини, дочки, брати, сестри, дядьки, тітки, двоюрідні родичі і сусіди. І ці сини і дочки, тьоті і дяді, куми і дорогі їх серцю друзі і сусіди були одружені або замужем за тими, хто не мав дару, чи з Стовпами Творіння. А всі ці люди були частиною суспільства — суспільства, яке все менше і менше складали наділені даром… Там, де Стовпи Творіння становили більшість, ті чарівники, що були при владі, не могли приректи їх усіх на смерть, яким би даром вони не були наділені.

— Ти хочеш сказати, що вони розглядали таку можливість?

Річард промовчав. Сором за малодушність предків обпалював його серце. Але Келен прочитала гірке «так» у його очах.

— Вони все-таки не наважилися. Але потім, перепробувавши різні варіанти, чарівники усвідомили, що не можуть відновити розірваний магічний зв'язок, а ті, кого прозвали Стовпами Творіння, одружувалися і народжували дітей — таких же неповноцінних. І їх число зростало швидше, ніж хто-небудь міг собі уявити… Чим більше народжені з даром хвилювалися, тим більше їх світ наражався на небезпеку, ту ж, що і під час війни. Це було те, чого хотів домогтися Старий світ — знищити магію. І зі Стовпами Творіння їм довелося визнати, що сталося те, чого вони так боялися… Чарівники вже не могли нічого виправити в минулому, не могли зупинити поширення того, що було в їх очах гірше будь чуми, і не могли вбити таких людей. Лякаючись того, що їх час проходить, вони вирішили, що єдиний шлях для неповноцінних — вигнання.

— А як вони зуміли перетнути кордон? — Поцікавилася Келен.

— Кордон існує тільки для тих, хто володіє даром, а для Стовпів Творіння там немає магії. Магія не діє на них, тому межа не стала перешкодою.

— Але як вони могли бути впевнені, що всі Стовпи Творіння перейшли кордон? Якби хто-небудь залишився, то вигнання виявилося б безглуздим, і значить проблема би залишилася.

— Народжені з даром — чарівники і відьми — якимось чином впізнають тих, хто не має іскри. Пам'ятаєш, Дженнсен говорила, що їх називають «дірками у світі»? Маючі дар бачать їх очима, але не можуть відчувати за допомогою дару. Очевидно, що не складало труднощів з'ясувати, хто Стовп Творіння, а хто ні.

— Ти можеш пояснити мені різницю? — Запитала Келен. — Ти відчуваєш Дженнсен якось по іншому? Як «діру у світі»?

— Ні. Але мене не вчили використовувати свої здібності. А ти?

Келен похитала головою.

— Я не відьма, і думаю, що не можу відрізняти таких людей, як Дженнсен, — вона нахилилася в сідлі. — Що сталося з тими людьми в минулому?

— У Новому світі зібрали всіх не володіючих даром нащадків Дому Ралів, всіх до одного, і відправили через великий кордон в Старийй світ, де люди живуть без магії.

Річард іронічно посміхнувся, хоча те, про що він розповідав дружині, було забарвлене в похмурі тони.

— Чарівники Нового світу, по суті, дали своїм ворогам у Старому світі те, чого ті хотіли і за що боролися — людство без магії, — посмішка на його обличчі згасла. — Ти можеш уявити, що нам довелося б вигнати Дженнсен і відправити її в невідоме тільки тому, що вона не бачить магії?

Келен похитала головою, відмовляючись навіть уявити таку можливість.

— Який жах бути відірваним від сім'ї і вигнаним до ворогів твого народу!

Річард мовчки їхав поруч.

— Це було дуже важко для тих, хто пішов, але не менш моторошно для тих, хто залишався, — вимовив він через деякий час. — Уяви, як це було. В одночас зникли всі друзі і родичі, яких раптом вирвали з твого життя, твоєї родини! Втратити всіх, хто був тобі дорогим! А все тому, що якусь властивість поставили вище людського життя, — гірко підсумував Річард.

Слухаючи його розповідь, Келен одержала таке сильне враження, що відчувала, немов сама пройшла через щось подібне. Вона подивилася на Річарда. Чоловік глибоко занурився у свої думки, нерухомо дивлячись вперед.

— А потім? — Запитала Келен. — Чи чули родичі про тих, хто був вигнаний?

Він хитнув головою.

— Ні, нічого. Жодної звістки. Вони опинилися за великим кордоном і тому ніби померли для минулого життя.

Келен погладила шию коня, їй хотілося відчути тепло живої істоти.

— Що зробили з тими, хто народився після вигнання?

— Убивали, — насилу вимовив Річард, продовжуючи нерухомо дивитися вперед.

— Не можу уявити, як вони це робили, — Келен глитнула у відразі.

— Вони могли визначити, чи народилася дитина з даром. Їх убивали, поки ще дитині не дали ім'я. Хвилину Келен не могла знайти слів.

— Я все ще не можу собі це уявити, — тихо прошепотіла вона.

— Це не дуже відрізнялося від того, що робили у сповідниць з народженими хлопчиками.

Його слова вдарили Келен. Вона ненавиділа спогади про той час. Ненавиділа спогади про народжених сповідницями хлопчиків. Ненавиділа смерть, на яку їх прирікала рідна мати.

Але іншого вибору не було. У минулому всі без винятку чоловіки-сповідники зловживали своєю силою. Вони перетворювалися на чудовиськ, які розв'язували війни і завдавали немислимі страждання. Тому й було вирішено умертвляти народжених сповідницями хлопчиків до того, як їм дадуть ім'я.

Келен не могла змусити себе подивитися в очі Річарду. Відьма Шота передбачила, що вони зачнуть хлопчика. Ні Келен, ні Річард не змогли б заподіяти шкоду своїй дитині, зачатої в любові один до одного, в любові до життя. Вона не могла і подумати про те, що народжений нею, сповідницею, хлопчик, повинен бути вбитий. Або що їх дитина буде дівчинкою, але позбавленою дару. І її теж доведеться умертвити, як «дірку в світі». Дозволь собі Річард і Келен народити одного з таких дітей, ті були би приречені на смерть, тому що вони були тими, ким були, залишалися тими, хто вони є, і тими, ким могли ще стати.

— У книзі сказано і про зміни, які відбувалися в моєму роді, — тихо промовив Річард. — У ті часи, коли писали книгу, лорд Д'хари одружився, і завжди було відомо про народжених спадкоємців. Дитину, народжену без іскри дару, вбивали як можна більш милосердно. Іноді правлячі Домом Ралів чарівники уподібнювалися тваринам, як Даркен Рал. Вони брали будь-яку жінку, яку побажали. При цьому різні дрібниці, на зразок того, що в результаті злягання народився Стовп Творіння, для них не мали значення. Вони просто вбивали кожного свого нащадка, за винятком наділеного даром спадкоємця.

— Але ж вони були чарівниками і могли сказати, хто з народжених дітей не має дару. Вони могли вбивати не всіх?

— Якби захотіли, думаю, могли б. Але їх, як і Даркена Рала, цікавив лише єдиний, володіючий даром спадкоємець. А від інших вони позбувалися.

— І одному з таких дітей, які були приречені вічно боятися за своє життя, вдалося уникати лап Даркена Рала до тих пір, поки ти не вбив його. І тепер ти зустрів свою сестру Дженнсен.

— Так, я її зустрів, — ласкаво посміхнувся Річард, згадавши руде волосся і гордий норов сестрички.

Келен простежила за його поглядом і помітила вдалині цятки — чорнокрилі хижаки ширяли над високими піками східних гір.

— Річард, як ти думаєш, а ті, не наділені даром нащадки, яких вигнали в Старий світ, вони… вижили? — Вона глибоко вдихнула, і гарячий вологе повітря заповнило легені.

— Напевно, так. Якщо тільки чарівники Старого світу не повирізали і їх.

— Але люди тут, в Старому світі, такі ж, як і в Новому світі. Я боролася проти солдатів Старого світу разом з Зеддом і Сестрами Світла. Ми використовували різну магію, намагаючись зупинити наступ Ордена. Можу сказати тобі, що вона діяла на них всіх, а це значить, що люди зі Старого світу володіють іскрою дару. У Старому світі не порушений ланцюг магії.

— Надивившись на те, що нам тут зустрілося, змушений погодитися.