Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 25

— Так що ж трапилося з вигнанцями? — Келен змахнула з чола піт, що заливав очі.

— Не уявляю, — Річард пильно розглядав гряду, над якою парили чорнокрилі. — Але для них це, мабуть, було жахливо.

— Думаєш, це був кінець? Вони загинули або їх знищили?

— Не знаю, — Річард скоса глянув на дружину. — Але хотів би знати, чому якесь місце названо тим же ім'ям, що і книга: Стовпи Творіння, — в його очах блиснув зловісний вогник. — І що ще цікавіше, чому, як каже Дженнсен, цю книгу так хоче роздобути Джеган?

Келен теж думала про це.

— Можливо, не варто було забігати вперед у читанні книги, лорд Рал? — Глянула вона з-під насуплених брів.

По губах Річарда ковзнула швидкоплинна усмішка.

— Пізніше я дізнаюся, чи не була це сама велика моя помилка.

— Про що ти? — Втратила нитку думки Келен.

Він провів рукою по волоссю.

— Чи змінилося що-небудь в твоїй силі сповідниці?

— Змінилося? — Майже несвідомо його питання змусило Келен зосередитися на собі і відчути усередині силу. — Ні. Вона все така ж.

Згорнута в глибині її сутності сила не вимагала виклику. Вона завжди була в ній, і Келен доводилося стримувати себе, щоб сила не вирвалася.

— Щось не так з мечем, — насилу вимовив Річард, здивувавши Келен. — Щось дивне відбувається з його силою.

— Що саме не так? — Келен теж нічого не приходило в голову.

— Не можу сказати, — Річард трохи натягнув поводи. — Зазвичай я відчував її, коли викликав. Якщо мені потрібна була сила меча, вона миттєво відгукувалася, а тепер чомусь спочатку ніби пручається.

Келен відчула, що зараз, як ніколи, їм необхідно повернутися в Ейдіндріл і побачитися з Зеддом. Старий чарівник був хранителем меча. Навіть якщо їм не вдасться перенести меч через Сильфіду, він зможе зрозуміти, що відбувається з силою меча. Зедд буде знати, як діяти. І він зможе розібратися з головними болями Річарда.

Келен знала, що Річарду потрібна допомога. Вона бачила, що коханий не схожий сам на себе. В його сірих очах застигла біль, а в виразі обличчя, ході і поставі проступала якась скованість.

Переклад книги і те, про що він дізнався, виснажило його сили.

Келен стало здаватися, що зараз знесилена не вона, а Річард. Думка ця викликала, незважаючи на тепле сонце, крижаний жах в її душі.

— Час повертатися, — Річард озирнувся назад. — Треба надіти що-небудь тепліше. Холоднішає.

12

Зедд оглянув безлюдну вулицю. Він міг присягнутися, що щось бачив. Дар дозволяв помічати щонайменші знаки життя. Зараз дар говорив йому, що навколо нікого немає. Тому Зедд все так само нерухомо спостерігав.

Теплий вітерець обліпив одяг навколо кістлявої фігури Зедда і розтріпав білі волохаті пасма довгого волосся. Вицвілі на сонці блакитні лахміття, видно, забуті кимось на перилах балкона, плескалися на вітрі ніби прапори. Судячи з усього, вони висіли тут вже дуже давно.

Стіни будинків були пофарбовані в самі різні кольори від іржаво-червоного до блідо-жовтого. Вони теж ніби вигоріли на сонці і відрізнялися за кольором від віконниць, що виділялися яскравими плямами на збляклому тлі. Будинки вросли в вимощену кругляком вузьку вулицю. Верхні поверхи нависали над нижніми. Виступаючі карнизи приховували більшу частину неба, тільки тонка смуга світла зміїлася вздовж вулиці. Двері будинків були наглухо зачинені, вікна щільно закриті віконницями. Хвіртка, яка колись замикала прохід між будинками, висіла на одній петлі, розгойдуючись туди-сюди і скриплячи на вітрі.

Зедд вирішив, що, мабуть, це була гра світла. Може, від віконного скла відбився промінчик і блиснув на стіні?

Переконавшись, що він помилився, Зедд пішов вниз по вулиці, тримаючись ближче до стін і намагаючись рухатися якомога тихіше. Армія Імперського Ордена не поверталася в місто з тих пір, як Зедд запустив світлову мережу, яка вбила безліч солдатів. Однак те, що на вулицях було безлюдно, не означало відсутності небезпеки.

Без сумніву, Імператор Джеган все так само жадає оволодіти містом, а особливості Замком Чарівників. Але він не дурень і розуміє, що ще кілька таких мереж, і ряди його воїнів неабияк порідіють, і якою б величезною не була його армія, це може змінити хід війни. Джеган вже рік воював з силами Серединних земель і Д'Хари і у всіх колишніх битвах він не втрачав так багато людей, як в одному засліплюючому вибуху під Ейдіндрілом. Він не збирався ризикувати ще раз.

Після нанесеного Зеддом удару Джеган жадав оволодіти Замком. Він горів цим бажанням так сильно, як ніколи раніше в своєму житті, повному загарбницьких походів і жорстоких перемог. Не менш сильно хотів він добратися і до старого чарівника.

Якби у Зедда були ще мережі, як та, що він відшукав у Башті, він би їх всі запустив на Орден. Старий скрушно зітхнув і похитав головою. Якби вони у нього тільки були…

Джеган не знав, що у Зедда більше не залишилося таких потужних засобів. А поки Джеган залишався в невіданні і продовжував боятися, його страх допомагав Зедду тримати армію Імперського Ордена на відстані від Ейдіндріла і Замку Чарівників.

Під час атаки Джегана, так майстерно обдуреного Зеддом, Палацу Сповідниць було завдано незначного збитку. Руйнування були не дуже великі. Але старий чарівник вирішив, що повторення його трюку завдасть Палацу ще більшої шкоди, і, крім того, вони з Еді можуть попастися в пастку імператора. Палац можна буде полагодити. Зедд присягнувся собі, що Палац буде відновлений у всій своїй красі і пишності.

Засмучений налинули думками, старий стиснув кулак. Як близько він був тоді до того, щоб розтрощити Джегана! Зрештою, він завдав армії імператора найсильнішого удару.

Так, Зедд убив би Джегана, якби не та загадкова молода жінка. Він потряс головою, згадуючи дівчину, непідвладну магії. Раніше йому розповідали про таких людей, але Перший Чарівник не був упевнений, що вони дійсно існують. Смутні описи в древніх книгах здавалися цікавими, але абстрактними міркуваннями. Побачити ж таку людину на власні очі — зовсім інша справа.

Вражаюче видовище! Еді була вражена ще більше, ніж він. Його подруга сліпа, але за допомогою дару бачить краще Зедда. Вона не змогла побачити дівчину, зустрівшись з нею в коридорах Палацу, але в якомусь сенсі її там і не було. Зедду, якби він не був чарівником, вона здалася б просто красивою молодою жінкою, схожою на Даркена Рала. Ясно, що вона зведена сестра Річарда, фамільні риси ні з чим не сплутаєш; разючу подібність видавали окремі риси обличчя, особливо очі. Якби тільки Зедд міг зупинити дівчину, прибрати її з дороги, переконати її в тому, що вона здійснює жахливу помилку, залишаючись з Орденом, або якби він міг убити її, Джеган не уникнув би правосуддя.

Зедд не тішив себе ілюзіями про те, що, розправившись з Джеганем, вони покінчать і з Імперським Орденом. Джеган всього лише негідник, який веде інших негідників, які сліпо вірять в Орден. Ними рухає сліпа віра в те, що смерть — позбавлення від страждань у цьому житті, сліпа віра в те, що життя саме по собі не має ніякої цінності, і доля живих — обагряти власною кров'ю чужі вівтарі.

Сліпа віра веде тих, хто нездатний подарувати людству нові ідеї і тому нескінченно злий на себе і біжить, як білка в колесі, в нескінченному пошуку оманливого добрa, яке часто обертається злом і вимагає все нових жертв на вівтар своєї могутності. І чим більш абсурдні ідеї, чим більш сліпа віра в Орден, тим більше треба жертв, щоб продовжував існувати Орден, який побудував храм свого буття на останках тих життів, які він жорстоко зруйнував.

Віра, заснована на абсурді, повинна підкріплюватися силою і страхом. І ще — неодмінно — такими виродками, як Джеган.

Отже було помилково припускати, що панування Ордена закінчиться разом зі смертю Джегана. Ідеї, які несе Орден, згубні і живучі; помре цей імператор — жерці Ордена швидко відшукають нового тирана.

Єдиний шлях покласти край владі і терору Імперського Ордена — це оголити приховане зло його вчення, і тоді ті, хто звільниться від брехні назавжди скинуть ярмо Ордена. Але поки треба боротися проти армій Ордена всіма силами, сподіваючись врешті-решт зупинити і відкинути їх.