Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 48

Келен не знала, протиотрута чи ні в цій бульбашці. Зілля було безбарвним і виглядало як вода. Річард облизав губи і проковтнув рідину. Келен понюхала пухирець, рідина слабо пахла корицею.

Вона влила ще зілля в рот Річарда. Він закашлявся, але проковтнув. Кара підчепила пальцем збіглу крапельку і торкнулася губ Річарда.

Серце Келен калатало, поки останні краплі падали в рот Річарда. Затиснувши вже порожню пляшечку між великим і вказівним пальцями, іншою рукою вона підняла підборіддя Річарда і нахилила його голову назад, щоб він проковтнув.

Жінка полегшено зітхнула, коли він кілька разів ковтнув, проковтнувши все зілля. Вона дала йому випити все до краплі.

Келен і Кара обережно поклали Річарда назад. Коли охоронниця встала, Оуен кинувся до них.

— Ви дали йому випити все? Він випив пляшечку до дна? — Зі стурбованим обличчям хлопець понісся до Річарда.

Ейдж Кари моментально опинився в її кулаці, і вона з силою вдарила Оуена ейджем по плечу.

Він похитнувся і відступив назад.

— Прости. — Хлопець потер плече. — Я тільки хотів подивитися, як він, і не хотів нічого поганого. Мені треба, щоб з ним було все в порядку, клянуся.

Келен з подивом розглядала Оуена. Кара теж приголомшено подивилася спочатку на свій ейдж, потім на чоловіка.

Ейдж не подіяв на нього. Він несприйнятливий до магії.

Навіть Дженнсен втупилася на Оуена. Він такий же, як вона — Стовп Творіння, народжений без дару, і не володіє навіть іскрою магії. Дженнсен це вже знала, а Оуен, схоже, ні. Він вирішив, що Кара просто сильно стукнула його, щоб він не підходив до Річарда.

Дотик ейджа повинен був щонайменше кинути його на коліна.

— Річард випив всю протиотруту. Почекаємо, поки вона подіє. Я думаю, нам всім потрібно поспати, — Келен кивнула головою. — Будеш стояти першою, Кара? Я залишуся з Річардом.

Кара кивнула, погоджуючись. Вона кинула погляд на Тома. Юнак перехопив його й показав очима, що він її зрозумів.

— Оуен, чому б тобі не піти зі мною і не поспати цю ніч поруч з он тою людиною? — Сказав Том.

Оуен зблід, підняв очі на величезного д'харіанця і зрозумів, що вибору в нього немає.

— Так, звичайно, — він знову звернувся до Келен. — Я буду молитися, щоб протиотрута подіяла. Від усього серця молитися за лорда Рала.

— Молися краще за себе, — відповіла Келен.

Коли всі пішли, вона прилягла поруч з Річардом. Тепер, залишившись наодинці з чоловіком, вона дозволила собі заплакати. Річард тремтів від холоду, хоча ніч стояла тепла. Келен закутала його ковдрою і поклала долоню йому на плече, міцно обнявши й не знаючи, чи зустрінуть вони новий день разом.

22

Річард відкрив очі і зажмурився, хоча було далеко не сонячно. Фіолетові смуги розкреслювали низьке сіре світанкове небо. Попереду горизонт був затягнутий темними хмарами. Він не був впевнений, що це не захід і відчував себе збитим з пантелику.

Тупий біль бив в голові і віддавав в шию. Груди горіли при кожному зітханні. Горло саднило. Було важко ковтати.

Вимотуюча біль, біль, від якої перехоплювало подих і темніло в очах, потроху відійшла. Пробираючий до кісток холод — теж.

Річард відчував, що втратив зв'язок зі світом на тривалий час, і не знав, як надовго. Здавалося, минула ціла вічність, як якщо б світ його життя був тільки спогадом минулого. Ще він зрозумів, що міг би і не прокинутися. Усвідомлення того, що він міг розлучитися з життям і ніколи не відкрити очей, кинуло його в піт.

Пейзаж навколо змінився, і Річард його не пам'ятав. Попереду піднімалася гостра гряда блідо-жовтих скель. Збоку він зауважив криві ялиночки. Зовсім голі бліді стовбури перемежовувалися з покритими темними голками. Далекі гори тепер були ближче, ніж він пам'ятав, і на навколишніх пагорбах з'явилося більше дерев.

Дженнсен звернулася калачиком біля заднього колеса воза поруч з Бетті. Том спав неподалік від своїх коней. Фрідріх сидів на камені і начебто був на варті. Річард не міг впізнати двох чоловіків, які лежали біля ніг Фрідріха. Річард подумав, що ніби-то один з них — людина, якої торкнулася Келен. Інший здався Річарду знайомим, але він не міг згадати його лиця.

Поруч спала Келен. Меч Істини лежав з його боку ложа прямо під рукою. Меч Келен лежав у піхвах поруч з нею.

Всі Шукачі, добрі і злі, які володіли Мечем Істини до Річарда, отримували разом з магією меча екстракт свого мистецтва. Як справжній Шукач, якому і був призначений меч, Річард навчився викликати цю здатність і робити її своєю, користуватися цим мистецтвом і знанням, як ніхто до нього. Він став господарем клинка, більш сильним ніж хто-небудь до нього, і частина цієї влади прийшла від самого клинка.

Келен навчив поводитися з мечем її батько — король Вайборн Амнелл, що правив спочатку в Галеї, а потім, після одруження на матері Келен, — на її батьківщині. Річард продовжив уроки батька і навчив дружину користуватися мечем так, як умів тільки він. Келен виявилася гарною ученицею і тепер могла битися стрімко і користуватися перевагами свого зросту, а не покладатися тільки на силу, в якій вона навряд чи могла змагатися з досвідченим ворогом-чоловіком.

Голова Річарда розколювалася, біль роздирала горло при кожному зітханні. Він посміхнувся, відчуваючи поруч тепло Келен. Вона так чарівно виглядала, навіть з розпатланим волоссям. Один погляд на дружину змушував його серце битися сильніше. Річард завжди любив її чудове довге волосся, любив дивитися на неї сплячу майже так само сильно, як заглядати в її глибокі зелені очі. Він любив розплутувати волосся Келен і грати з ними.

Річард раптово згадав, як перший раз побачив свою майбутню дружину сплячою на підлозі в будинку Еді, як повільно билася жилка на її шиї. Він згадав, як тоді дивився, вражений життям в ній. Келен була жива, пристрасно наповнена життям. І зараз він посміхався, милуючись нею.

Річард нагнувся і ніжно поцілував Келен в маківку. Вона заворушилася, присуваючись ближче до нього.

Раптом Келен схопилася, сіла і втупилася на нього.

— Річард!

Вона кинулася до нього, поклала голову на плече і обняла, стискаючи щосили. Ридання вирвалося з її горла.

— Я в порядку, — втішав Річард, гладячи Келен по волоссю.

Вона відскочила від чоловіка, дивлячись на нього так, немов не бачила цілу вічність, а потім посміхнулася йому своєю особливою усмішкою.

— Річард… — Келен могла тільки дивитися на нього і посміхатися.

— Хто це? — Все ще лежачи на спині, Річард підняв руку.

Келен озирнулася через плече. Вона взяла руку Річарда в свої.

— Пам'ятаєш того хлопця тиждень тому? Оуена? Це він.

— Здається, я його впізнаю.

— Лорд Рал! — Кара впала на землю з іншого боку від Річарда. — Лорд Рал…

Охоронниця теж не могла знайти слів. Кара взяла його за вільну руку. Це означало для нього цілий світ.

— Спасибі, що наглядала за всіма, — Річард поцілував кінчики двох пальців своєї руки і торкнувся ними щоки Кари.

Дженнсен теж прокинулась і встала, ковдру обвилася навколо її ніг.

— Річард! Протиотрута подіяла! Вона подіяла, добрі духи, подіяла! — Радісно закричала вона.

Річард підвівся на лікті.

— Протиотрута? — Він оглянув трьох жінок перед ним. — Протиотрута від чого?

— Тебе отруїли, — пояснила йому Келен. Вона показала великим пальцем собі за плече. — Оуен. Коли він прийшов до нас перший раз, ти дав йому напитися. У подяку він отруїв воду в твоєму міху. Він збирався отруїти і мене, але пив тільки ти.

Погляд Річарда зупинився на людині біля ніг Фрідріха. Він кивнув головою, підтверджуючи згоду зі словами дружини.

— Одна з тих маленьких помилок, — сказала Дженнсен.

— Що? — Річард здивовано подивився на неї.

— Ти казав, що, як і всі люди, теж здійснюєш помилки, і навіть найменша з них може призвести до великих неприємностей. Пам'ятаєш? Кара каже, що ти завжди робиш помилки, особливо прості, і тому вона повинна бути з тобою, — Дженнсен хитро посміхнулася. — Схоже, вона права.