Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 80

Старий чарівник стривожився, зрозумівши, що Джеган знає занадто багато. Імператор відрізав ще шмат м'яса. Поблажливість в його погляді поступово танула.

— Отже, оскільки ти не володієш такою магією, я приніс з Замку деякі речі і сподіваюся, що ти скажеш мені, як вони працюють. Я впевнений, в Замку повно цікавих речей. Я хотів би знати деякі з цих заклинань, щоб відкрити перевали в Д'Хару. Це збереже мій час і сили. Я знаю, ти повинен розуміти моє нетерпіння опинитися в Д'харі і придушити її опір.

Зедд глибоко зітхнув.

— Ти можеш катувати мене до кінця моїх днів, але я не зможу сказати тобі нічого про ці предмети, тому що не знаю, для чого вони призначені, — заговорив він. — На відміну від тебе, я бачу межі своїх можливостей. Мені може бути просто не відомо, як виглядає потрібне тобі заклинання. Але навіть якби й знав, це ще не означає, що я мав би поняття про те, як воно працює. З тим заклинанням мені просто пощастило.

— Хто знає, хто знає… — протягнув Джеган. — Але дещо тобі доведеться мені розповісти. Ти ж, як я чув, Перший Чарівник, і це твій Замок. Навряд чи я повірю, що ти нічого не знав про те, що в ньому зберігається. Нехай ти і кажеш, що включити те заклинання було везінням, але мережу світла, яка вбила моїх людей, ти створив сам. Це означає, що найпотужніші заклинання ти знаєш.

— Зате ти не знаєш самого важливого в магії, — кинув Зедд. — Твоя голова повна великих ідей, і ти думаєш, що вони втіляться, як тільки ти того забажаєш. Ну, а це не так. Ти — дурень, що не знає найпростішої речі про магію і її межі.

Одна з брів Джегана зметнулася над його чорним оком.

— О, думаю, що знаю більше, ніж ти припускаєш, Перший Чарівник. Як бачиш, я люблю читати і волію самі освічені уми. Можливо, я знаю про магію багато більше, ніж ти думаєш.

— Я вірю тільки в те, що ти себе безсоромно обманював.

— Самообман? — Він розкинув руки. — А ти можеш створити ковзаючого, Чарівник Зорандер?

Зедд онімів. Напевно, Джеган знав звідкись цю назву, але й тільки. Він любить читати. Він просто прочитав це де-небудь.

— Безумовно, ні. І ніхто з живучих зараз не може.

— Це ти не здатний створити таку істоту, Чарівник Зорандер, — з натиском в голосі сказав соноходець. — Але ж ти не знаєш, що мені відомо про магію. Я зміг повернути втрачені знання — мистецтво, яке довгий час здавалося забутим і мертвим.

— Захоплююся твоєю здатністю мріяти, Джеган, але це робити легко, — посміхнувся Зедд. — Твої мрії не стануть реальністю тільки тому, що ти їх нафантазував і хочеш, щоб вони втілилися.

— Сестра Тахіра знає правду, — Джеган підкликав її ножем. — Розкажи їм, дорога. Розкажи, про те, як я мрію, і що потім втілюється в життя.

Жінка зробила вперед кілька кроків.

— Як накаже Його Високість. — Вона не дивилася на Зедда з-під пасма сивого волосся, що падало на очі. — Під керівництвом Його Високості ми змогли відродити древнє знання. Під його заступництвом ми змогли наділити чарівника Ніколаса здатністю, якої вже три тисячі років не було в цьому світі. Це одне з найбільших досягнень Його Високості. Я особисто підтверджую слова Імператора — у світі знову є Ковзаючий. І це не брехня, Чарівник Зорандер, а істина. Допоможіть мені, духи, — вимовила вона. — Я бачила, як народжувався в цей світ Ковзаючий.

— Ти створила ковзаючого? Ти в своєму розумі, жінко?! — Зі зв'язаними за спиною руками Зедд зміг тільки в люті сіпнутися до Сестри. Вона відійшла до стіни. Зедд направив свій гнів на Джегана. — Ковзаючі — це катастрофа! Їх не можна контролювати! Ти втратив останні мізки, якщо зробив це!

— Що, ревнуєш, чарівник? — Посміхнувся Джеган. — Злишся на те, що сам не здатний створити таку істоту, таку зброю проти мене, тоді як я можу? І тепер я можу дістати Річарда і його дружину.

— Ковзаючий володіє силою, яку ти не зможеш контролювати.

— Ковзаючий не представляє небезпеки для сноходця. Я швидше його. Я краще.

— Не має значення, наскільки ти швидкий — справа не в швидкості! Ковзаючим неможливо управляти, і він не буде тобі підкорятися!

— До цього дня я ним спокійно керував, — Джеган сперся на лікоть. — Ти думаєш, необхідна магія, щоб контролювати того, ким хочеш керувати? Але мені не потрібна магія. Ні для того, щоб наказувати Ніколасу, ні всьому людству. Ти можеш підкоритися владі, я — ні. Я знайшов людей, які не хотіли підкорятися наділеним даром, людей, які були народжені без єдиної іскри дару, — людей, яких ненавиділи і вигнали, бо вони не мали магії.

Джеган стукнув кулаком по столу. Раби підстрибнули разом з тарілками.

— Ось чого хоче ваше добро для людства — свободи для тих, хто володіє даром. І влади над тими, хто його не має! Як це кільце у тебе на шиї, ви хочете поневолити весь світ кільцем магії… Я знайшов цих вигнаних і привів сюди, поставивши під крило своїх командувачів. Їх твоя зла магія торкнутися не зможе.

Зедд не міг уявити, де Джеган знайшов таких людей.

І тепер Ковзаючий керує ними?

— Ваше добро відкинуло їх і вигнало, а ми поселили їх серед нас. Ми з ними дуже схожі — наша мета в тому, щоб у людства не залишилося жодної іскри дару. Тільки тоді в світі запанує спокій… Я маю перевагу над тобою, чарівник, — правда на моєму боці. Щоб перемогти, мені не потрібна магія, а тобі потрібна. Я передбачаю чудове майбутнє, і прагну до нього. За допомогою цих людей я взяв Замок. Їх руками я виніс звідти неймовірні скарби. Ти не зміг їх зупинити тоді, хіба зможеш зробити це зараз? Тепер людина піде своїм шляхом, не затьмареним магією… І тепер у мене є Ковзаючий, і з ним я прийду до перемоги. Він працює з цими людьми на загальне благо. І роблячи це, Ніколас стає просто безцінним. — У сноходця за пазухою був ще один разючий козир, яким він не забув скористатися. — До того ж Ковзаючий, яким, як ти кажеш, неможливо управляти, жадає прислати мені твого онука і його дружину. На їх рахунок у мене особливі плани — особливо на неї. — Лице Джегана почервоніло від злості. — На нього не настільки великі.

Зедд ледве стримував свій гнів. Якби не нашийник, він би все тут зруйнував.

— Коли Ніколас взнає всі свої можливості, він захоче діяти по своїй волі, і ціна, яку ти заплатиш, буде висока.

— А ось тут ти помиляєшся, чарівник, — розкинув руки Джеган. — За Річарда і Матір-Сповідницю я віддам усе, що Ніколас не попросить. Ніяка ціна не буде завеликою. Ти можеш думати, що я жадібний і егоїстичний, але ти помиляєшся. Я насолоджуюся роллю того, хто повертає язичників в пекло. Це мені й справді подобається, і я доб'юся того, що люди схиляться перед нашою справедливістю і шляхами Творця.

Джеганя розпирала пиха. Він потягнувся і взяв із срібного блюда горіхів.

— Зедд помиляється, — заговорила Еді. — Мені ясно, ти знаєш, що робиш, і можеш контролювати свого ковзаючого. Я б порадила тобі тримати його під замком, щоб він працював на тебе і твоє благо.

Джеган заусміхався.

— Ти теж, моя висохла стара відьма, розкажеш мені все, що знаєш про скарби Замку.

— Ба! — Скривилась Еді. — Тебе обдурили непотрібними дрібницями. А ти тягаєш їх за собою.

— Еді права, — підтакнув Зедд. — Ти необтесаний бовдур, який збирається…

— А, ну, вистачить, вам обом. Думаєте, виведете мене з себе, і я вб'ю вас на місці? — На його обличчі з'явилася усмішка. — Хочете уникнути заслуженого правосуддя?

Зедд і Еді мовчали.

— Коли я був хлопчиком, я був ніким, — тихо промовив Джеган, втупившись вдалину. — Вуличним волоцюгою з Алтур-Рангу. Бійцем. Злодієм. Життя моє було порожнє. Все, про що я думав, — це коли мені вдасться поїсти наступного разу. Одного разу я побачив чоловіка, що йшов по вулиці. Він виглядав так, наче в нього були гроші, які мені були потрібні. Ставало темно. Я тихо крався за ним, маючи намір дати йому по голові, як раптом він повернувся і подивився мені в очі. Його посмішка змусила мене застигнути на місці. Вона була не доброю або слабкою, а усмішкою людини, яка знає, що може вбити тебе в будь-який момент. Він витягнув з кишені монету і кинув її мені, а потім повернувся і пішов далі. Через кілька тижнів, глухої ночі, я йшов через алею, де спав в старих ковдрах, і побачив темну постать на вулиці. Я зрозумів, що це був той самий чоловік, тому що він кинув мені монету і пішов. Наступного разу я побачив його сидячим на кам'яній лаві на старій площі. Як і у мене, у нього не було шансів на життя. Людська жадібність висмоктала з нього життя. Я не хотів рости і стати такими, як вони, але я знав, що доведеться, і моє життя кане в небуття, ніхто про мене не згадає. Втрачена душа. Я сів поруч і запитав його, навіщо він дає мені гроші. Замість простої відповіді про звичайну милостиню, яку подають хлопчакам, цей чоловік розповів мені про велику ідею людства, про сенс життя і про те, що ми тут всього лише зупиняємося перед тим, як навічно прийти до Творця, але ми ще можемо повстати. — Джеган заправив в рот ще один шматок гусятини. — Я ніколи не чув нічого подібного. Я сказав, що для мене всі ці речі не мають значення, оскільки я всього лише злодій. Він відповів, ніби людство чинить зло по відношенню до мене, і врятувати його може тільки допомога таким, як я. Він відкрив мені гріхи людства. Перед тим як піти, мій благодійник запитав мене, чи знаю я, що таке нескінченність. «Ні», — відповів я. «Наше життя в цьому світі — всього лише мить перед переходом в інший світ», — сказав він. Тоді я вперше задумався про вищу мету. Наступні місяці Брат Нарев розмовляв зі мною про Створення світу і вічність і вчив мене. Він дав мені знання про краще, невідоме мені тоді майбутнє. Він навчив мене самопожертви і порятунку. Я думав, що падаю в вічну темряву, поки він не показав мені світло. Він взяв мене в помічники в справі рутинної роботи в житті. Брат Нарев був моїм учителем, священиком, порадником, рятівником, і… дідом.