Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати. Страница 69

Звичайно, це неправильно. Насправді треба було їхати до офісу і чекати, поки вона звільниться й передзвонить. Але це вже вище за мої сили. Після тижня на острові, коли з глузду з’їздиш від тривоги та безсилля, скучивши та заморившись від самотності — ще й чекати в кабінеті? Краще тоді вже було залишатися на Мальдівах.

— Все буде зроблено, — запевнив Володя і попрямував до входу.

Конспіратор з нього кепський, дарма що в органах працював.

По радіо грала музика, звучали нейтральні новини. В інформаційному просторі України — лад і спокій. Все під контролем.

Володя повернувся за кілька хвилин і всівся за кермо.

— Ну що?

— її нема, — відповів він.

— Як нема? А в другій залі?

— Ніде нема. Там взагалі нема відвідувачів. Столи порожні.

Чекайте, а як же тоді машина? Може, Катька десь поруч? Але навіщо ставити машину біля одного ресторану, коли збираєшся сидіти в іншому? Тим більше зранку, коли всі стоянки вільні.

Добре. Начхати на конспірацію. Доведеться робити все самому. Як завжди.

Без жодного слова я вийшов з машини і хряснув дверцятами.

Ресторан був досить пристойний з мексиканською кухнею, однак головною його перевагою було розташування — неподалік від офісу, обіч основних магістралей, а значить, поза межами повсюдних пробок. Ми частенько використовували цей заклад не тільки для зустрічей у справах, але й для посиденьок — якщо дружині настукають, що бачили мене там з жінкою, легенд можна вигадати більш ніж достатньо.

— Доброго дня! — розплилась у посмішці знайома метрдотель.

— Доброго, — я проминув першу порожнісіньку залу діловим кроком і завернув до другої. Там теж було порожньо.

— Ви когось шукаєте?

Я розвів руками:

— Шукаю. Машина, розумієте, перед вашими вікнами стоїть, а самої нема.

— Розумію, — кивнула дівчина, але посмішка чомусь зникла з її милого личка. — Ви, певно, супутницю свою шукаєте.

— Так.

— Лано! — покликала раптом метрдотель, і з-поза шинквасу з’явилась офіціантка в пончо. — Лано! Розкажи пану про ту жінку, — і обернулася до мене. — Вона вчора у вечірній зміні була, їхні столики обслуговувала.

— Ту, яку забрали?

— Як забрали? — не зрозумів я.

Офіціантка запитально подивилася на свою начальницю.

— Розповідай давай.

— Я вчора у вечірній зміні була…

— Хто забрав? — не втерпів я.

— Не знаю. Якісь стрижені, — вона знову поглядом звернулася до метрдотеля і та кивнула головою. — Я ж розповідаю.

— Добре, добре.

— Вони за сьомим столиком сиділи з якимось чоловіком. Замовили кави, вона — капучіно, а він еспресо і грузинський коньяк. Я їм зробила святкову пропозицію, вони взяли, і він все одно ще коньяк замовив. А потім заходять четверо таких спортивних, коротко стрижених і сідають за шостий. Я до них підходжу…

Дівчина плуталась у словах від хвилювання, і розповідь перехопила метрдотель.

— У нас свято, ювілей ресторану. Тому кожному відвідувачу ми пропонуємо порцію текіли безкоштовно. А ці відмовилися, всі четверо. Лана підходить до мене й каже — ці не просто так прийшли. Як таке може бути, щоб четверо чоловіків відмовилися від текіли? Ну ще один зрозуміло — шофер. Але щоб усі четверо?

— А ще у них барсетка така товста була. Вони саму тільки каву замовили, навіть без молока, і один такий чорний її на край стола поставив, в смислі барсетку. Я хотіла відсунути, щоб кава влізла, а він мене матом. Тихо так і злобно.

Найменше мене цікавили зараз переживання офіціантки з приводу мату, яким її послали.

— Ну, далі. Що було далі?

— Я тоді не думала, що вони всі разом, я думала, ці четверо самі по собі. А потім — раз — якось вони всі підхопилися і — до того столика. З усіх боків обступили, її за руки взяли, піднялися і — на вихід.

— І що, навіть не розплатилися?

— Та ні, — офіціантка знизала плечима. — Той, що з нею був, залишився і заплатив за обидва столики.

Мені знадобилося кілька хвилин, щоб прийти до тями. Дівчата терпляче стояли поруч.

— А який він був, той, що за всіх заплатив?

Офіціантка наморщила лоба, згадуючи.

— Ну такий, солідний. В дорогому костюмі.

— Високий, низький?

— Невисокий. І міцний такий. Але не товстий.

— Дякую, дуже дякую, — сказав я, наскільки міг, спокійним голосом. — А на столі вона нічого не залишила? Може ключі від машини чи візитку, чи записку якусь?

Дівчата перезирнулися, мовчки розвели руками.

— Дякую ще раз. А машина? Машина постоїть тут поки? Поки я ключі знайду.

— Та хай стоїть, що їй зробиться.

Я вийшов на вулицю, не розуміючи, що відбувається. Обійшов навколо Катьчиної машини, ніби вона могла щось підказати. Що ж це таке?

Прямо звідти, від машини, я набрав Ґенека.

— Доброго дня, якщо він добрий!

— Привіт. Щось сталося?

— У мене людина пропала. Потрібна ваша допомога.

— Як це, пропала? — генерал зробив наївний тон. — А ти в міліцію звертався?

— Не звертався і не буду. Її забрали якісь коротко стрижені. Ви можете довідатися, хто це, ваші чи ментовські?

— Та не питання. Довідаємося. Що за людина?

— Катерина Петрівна Задорожна. Заступниця моя.

— Наведемо довідки.

— Я тоді передзвоню вам пізніше, добре?

— Передзвони.

Ніколи не можна передбачити реакцію гебешника на прохання. Чи поворухне він хоч пальцем, а чи то навпаки — замутить якусь поганку. Але зараз треба було використовувати будь-який шанс. І я збирався робити саме це.

— Георгію Ісаковичу! Доброго здоров’я.

— І тобі, і тобі, Сергійку!

— Георгію Ісаковичу! Тут у мене людина пропала. Може, хтось із ваших знає, де її шукати?

— А як пропала?

— Просто з ресторану бригада стрижених забрала. Як у дев’яності.

— Бачиш, що робиться! — проплямкав старий кримінальний авторитет. — Ну, мої знайомі давно цим не займаються. А про інших розпитаю, хто це може бути. Бувають зараз такі історії. Бувають.

— То допоможете?

— Все, що зможу, Сергійку. Ти ж знаєш. А який ресторан?.. Ага. Добре, все, що зможу. Ти за дві годинки до мене заїдь, розкажу, що з’ясували.

За дві годинки. Це вже значно конкретніше, ніж розмова з Ґенеком.

— До офісу, — сказав я, сідаючи до машини.

Спокійно, тільки спокійно. Треба спробувати оцінити ситуацію. Як там вчить теорія? Уявити найгірше і домагатися кращого. Насправді гірше вже нікуди. Катьку взяли невідомі… Спокійно. Перше питання, з ким вона була у ресторані? З ким завгодно. Солідний, в дорогому костюмі — іди розбери, кого офіціантки вважають солідним.