Кров і пісок - Ібаньєс Бласко. Страница 60

Шпага впала на арену; тоді Гальярдо взяв іншу і знову пішов на бика в супроводі помічників. Насйональ тримав свій плащ напоготові, щоб у потрібну мить відвернути увагу бика. Крім того, бандерильєро оглушував тварину могутнім ревом, змушуючи бика обертатися щоразу, як той підступав надто близько до Хуана.

Матадор знову вдарив — і не краще. Лезо не встромилося навіть наполовину.

— Таж він не підходить близько! — обурено загомоніли в рядах. — Рогів боїться.

Гальярдо, стоячи перед биком, широко розвів руки, показуючи публіці, яка була в нього за спиною, що бик своє дістав і з хвилини на хвилину впаде. Але тварина трималася на ногах і лише мотала головою з боку в бік.

Роздражнивши бика червоним полотнищем, Насйональ змусив його побігти і, вибираючи слушний момент, кілька разів щосили вдарив плащем по загривку. Публіка вгадала намір бандерильеро й обурено запротестувала. Він навмисне жене тварину, щоб від бігу лезо увійшло глибше. Та ще й б’є по руків’ю шпаги плащем. Насйоналя обзивали з рядів душогубом, осипали лайкою його матір, сумнівалися в законності його появи на світ; над сонячними рядами погрозливо здійнялися палиці, на арену полетіли пляшки й апельсини, але Насйональ, здавалося, оглух і осліп. Він гнав і гнав бика по арені, радіючи, що виконує свій обов’язок і рятує друга.

Нарешті з пащі бика вдарив струмінь крові, ноги в нього підломилися, й він упав, але голову не опустив, ніби щомиті ладен був підхопитися й кинутися в бій. До бика підбіг пунтільєро, прагнучи якомога скоріше добити його й виручити маестро зі скрути. Тим часом Насйональ непомітно натиснув на шпагу і загнав її по саме руків’я.

Глядачі на сонячному боці помітили цей маневр.

— Душогуб! Убивця!.. — гнівно кричали вони, посхоплювавшись на ноги.

Публіка шаленіла, заступаючись за бідолашного бика, наче той не був приречений на смерть так чи інак. Насйоналові погрожували кулаками, ніби він учинив казна-який злочин, і бандерильєро, опустивши голову, зрештою втік з арени.

Тим часом Гальярдо рушив до президентської ложі із звичайним привітанням. Найвідданіші шанувальники провели його оплесками, ріденькими, зате гучними.

— Не пощастило йому, — казали вони з палкою вірою, що не піддавалася розчаруванню. — Зате які точні удари! Тут уже ніхто не стане сперечатись.

Матадор на хвильку спинився перед рядами, де сиділи найвірніші його прихильники і, спершись на бар’єр, став виправдовуватись. Бик попався негодящий, з таким неможливо показати справжню роботу.

Шанувальники на чолі з доном Хосе згідливо кивали головами — вони й самі такої думки.

Майже всю кориду простояв Гальярдо, спершись на бар’єр. Шанувальники охоче вислуховували його пояснення, але в душі тореро ворушився сумнів, невіра в свої сили, якої досі він не знав.

Бики здавалися йому тепер більшими, та ще й наділеними «двома життями» — ніяк не хотіли вмирати. А раніше ж вони падали під ударами його шпаги просто-таки з дивовижною легкістю. Нема сумніву, проти нього сьогодні випустили найпідступніших тварин із череди, щоб зганьбити його. Це каверзи ворогів, не інакше.

У темних закапелках матадорової свідомості жевріла інша підозра, але Гальярдо не хотів прислухатись до неї, не мав ніякого бажання витягувати її з таємничих глибин. Рука його ніби ставала коротша в ту мить, коли завдавала удару. Раніше вістря шпаги досягало шиї бика зі стрімкістю блискавки: тепер же йому доводилось долати, здавалося, нескінченну відстань, жахливу, непроникну порожнечу. Ноги теж стали не ті. Вони не корилися матадорові, жили власним, незалежним від тіла життям. Марно він напружував волю і наказував їм стояти як колись, спокійно і твердо. Вони не слухались. Так ніби самі відчували небезпеку і напрочуд спритно відскакували вбік, щойно їх обдувало повітрям, развихреним важкою тушею бика, який мчав на нього.

Увесь сором за свою невдачу, усю лють, викликану раптовим нападом страху, Гальярдо обернув проти публіки. Чого хочуть від нього ці люди? Щоб їм на втіху він дав настромити себе на роги?.. У нього й так уже досить на тілі шрамів — слідів безумної відваги. Йому нема чого доводити свою хоробрість. Він і так чудом залишився живий і має за це дякувати тільки божому заступництву та молитвам матері і сердешної Кармен. Він бачив кощаве обличчя смерті так близько, як ніхто інший, і краще за будь-кого розуміє, яка це радість — жити.

«Не сподівайтеся, що задля вашої втіхи я полізу прямо на роги!» — думав матадор, поглядаючи на публіку.

Віднині він убиватиме биків, як більшість його товаришів. Коли краще, а коли й гірше. Зрештою, корида — це ремесло; він уже вибився нагору, і тепер найважливіше — зберегти життя. Він буде хоробрим, але в розумних межах. Не дасть бикові настромити себе на роги тільки заради того, щоб люди потім розводилися, який він сміливий.

Коли Гальярдо вийшов зі шпагою проти другого бика, він так перейнявся цими думками, що відчув приплив холодної мужності. Жоден бик тепер йому не страшний. Він зробить усе можливе, щоб не напоротись на роги.

Прямуючи назустріч звірові, він гордо вигукнув, як під час своїх найславніших виступів;

— Всі з арени!

По радах прокотився збуджений гомін. Гальярдо сказав: «Всі з арени!» Зараз покаже, на що він здатний.

Але сподівання публіки не виправдались. Насйональ і далі йшов за маестро з плащем через руку. Своїм гострим розумом досвідченого бандерильєро, звиклого до марнославних вихваток матадорів, він збагнув фальшиву театральність гордого наказу.

Гальярдо спинився далеченько від бика і з явною осторогою змахнув кілька разів мулетою. Насйоналів плащ весь час метлявся поруч.

Коли мулета опустилась, бик мотнув головою, ніби збирався напасти, але з місця не зрушив. Матадор, що тримався насторожі, дав себе одурити цим рухом і квапливо відступив, майже відскочив, на кілька кроків назад, рятуючись від бика, який і не думав нападати.

Цей непотрібний відступ поставив Гальярдо в безглузде становище. Багато глядачів засміялись. Почулися здивовані вигуки й навіть свист.

— Тікай, а то заколе! — насмішкувато порадив хтось із глядачів.

— Ой, лячно! — пропищав жіночим голосом інший.

Гальярдо спалахнув від гніву. І це йому! На арені Севільї!.. Відчув, що в ньому зроджується порив шаленої відваги, як траплялося за часів, коли він був початківцем, коли сліпо кидався на бика — а там як бог дасть! Але тіло йому не скорилося. Рука, здавалося, мислила, а ноги збунтувались перед небезпекою і насміхалися з його волі.

Та публіка сама прийшла на допомогу матадорові. Обурені образливими вигуками, глядачі зацитькали на крикунів. Як можна так ставитись до чоловіка, що тільки-но одужав після тяжкої рани… Це не достойно арени Севільї. Поводьтеся ж по-людському!

Гальярдо скористався несподіваним співчуттям публіки, щоб вийти зі скрутного становища. Зайшовши збоку, він завдав бикові підступного удару в шию. Тварина впала забита, як на різниці, з рота в неї бризнула кров. Декотрі глядачі зааплодували, самі не знаючи за віщо, інші свистіли, більшість сиділа тихо.

— Проти нього випустили не биків, а підлих собак! — кричав зі свого місця повірений, хоч і знав, що всі бики — з маркізових черед. — Хіба це бики!.. Нехай дадуть справжніх благородних тварин, тоді подивимося, що буде!

Виходячи з цирку, Гальярдо помітив, що публіка мовчить. Люди проходили повз нього, навіть не вітаючись, він не почув жодного вигуку, якими зустрічали його після вдалих виступів. Навіть не посунула за каретою юрма голодранців, які завжди вешталися перед цирком, чекаючи на новини, і ще до закінчення кориди знали про всі події на арені та про подвиги матадора.

Вперше у своєму житті зазнав Гальярдо такої невдачі. Навіть його бандерильєро були мовчазні й похмурі, мов солдати після розгрому армії. Та коли матадор приїхав додому й потрапив у обійми матері, Кармен і сестри, побачив, як радісно хапають його за ноги малі племінники, він одразу повеселішав. «Будь воно все прокляте!.. Головне — жити. Не дуже хвилювати родину, отримувати гроші від публіки, як інші тореро, й не робити дурниць, що рано чи пізно доведуть до смерті».