Кров і пісок - Ібаньєс Бласко. Страница 59

— Зроблю усе, що зможу, — казав Хуан з удаваною скромністю. — Гадаю, вам сподобається.

Дон Хосе перебивав Гальярдо — він, як завжди, сліпо вірив у свого матадора.

— Ти виступиш, як ангел… Усі бики будуть твоїми!..

Забувши на мить про кориду, шанувальники Гальярдо стали обговорювати новину, яка щойно поширилася по місту.

Серед лісистих гір у провінції Кордова жандарми натрапили на розкладений труп. Голова була знівечена до невпізнання, майже розтрощена пострілом упритул. Упізнати вбитого виявилося неможливим, але, судячи з одежі та карабіна, то майже напевне був Плюмітас.

Гальярдо слухав мовчки. Після свого поранення він не бачив розбійника, але зберіг про нього добрий спомин. Наймити переказували матадорові, що коли він лежав при смерті, Плюмітас двічі заїздив до Рінконади й запитував про його стан. А коли еспада перебрався з родиною до маєтку, до нього не раз підходили пастухи й нишком повідомляли, що їм стрічався в полі Плюмітас і, довідавшись, що вони з Рінконади, передавав сеньйорові Хуану вітання.

Бідолаха! Гальярдо із сумом подумав, що розбійник угадав свою долю. Він загинув не від кулі жандарма. Його убили, коли він спав. Укоротив йому віку хтось із своїх, котрийсь «любитель» із тих, що ходять за тобою, мов тінь, шалено пориваючись до слави.

У неділю, перед від’їздом матадора на кориду, атмосфера в домі була ще гнітючіша, ніж звичайно. Кармен силкувалася зберегти спокій і навіть була присутня, коли Гарабато вдягав маестро. Вона болісно всміхнулася, вдаючи безтурботність, бо помічала, що чоловік теж стривожений, і прагнула хоч трохи розвеселити його. Сеньйора Ангустіас никала біля дверей, бажаючи ще раз подивитись на свого Хуанільйо, ніби прощалася з ним навіки.

Коли Гальярдо, в береті і з плащем через руку, вийшов у патіо, мати кинулась йому на шию, гірко плачучи. Вона не вимовила ні слова, але сумні зітхання видавали її думки. Хуан виступає уперше після поранення і на тій самій арені, де скоїлося нещастя!.. Проста й забобонна душа матері не могла змиритися з такою необачністю. Ох, коли нарешті він покине цю проклятущу роботу? Чи ж у нього мало грошей?..

Але втрутився шуряк з виглядом найавторитетнішої людини в сім’ї. Годі, мамо, нема чого так тривожитись. Звичайнісінька корида — не перша й не остання. Треба дати Хуанові спокій і не хвилювати його своїм хлипанням.

Кармен трималася з більшою мужністю. Вона не плакала і провела чоловіка аж до воріт — їй хотілося його підбадьорити. Тепер, коли їхня любов відродилася і воли з Хуаном жили мирно, кохаючи одне одного, Кармен просто не могла повірити, щоб нове лихо зруйнувало її щастя. Той удар рогом був промисел божий, адже господь часто обертає зло на добро, і то він захотів поєднати їх через велике горе. Сьогодні Хуан виступить, як звичайно, і повернеться додому живий і неушкоджений.

— Нехай щастить тобі!

І Кармен закоханим поглядом провела карету, за якою мчала ватага хлопчаків, що захоплено й заздрісно милувалися блискучими костюмами тореадорів. Залишившись сама, бідолашна жінка піднялася до себе в кімнату й запалила свічки перед образом богоматері, що подає надію.

Насйональ сидів у кареті поруч із маестро, насуплений і похмурий. Сьогодні день виборів; але товариші з квадрильї навіть не чули про це. Усі говорили тільки про смерть Плюмітаса та про кориду.

До самого полудня бандерильєро працював сьогодні з товаришами по комітету «задля ідеї». Клятуща корида, вона заважає йому виконати свій обов’язок громадянина — привести до виборчих урн кількох друзів, що так і не проголосують, як він не прийде по них!

На виборчі пункти пішли тільки «ідейні», а місто, здавалося, не мало найменшої уяви про те, що сьогодні вибори. На всіх перехрестях купками стояли люди, палко сперечаючись між собою, але сперечалися вони тільки про бій биків. Що за народ!.. Насйональ обурено подумав, що якби не ця байдужість, вороги не посміли б удаватися до підступів і насильства, не вкинули б до в’язниці дона Хоселіто, який із красномовністю трибуна виступив проти несправедливості, не заарештували б його друзів.

Бандерильєро хотів би розділити їхню мученицьку долю, а натомість був змушений одягати костюм тореро і йти до свого маестро. І таке знущання над громадянам залишиться безкарним? І народ не повстане?

Їдучи однією з вулиць, прилеглих до Кампани, тореро побачили оддалік великий натовп. Люди галасували й вимахували палицями, немов збиралися бунтувати. Поліцаї тіснили розхвильовану юрбу, відбиваючи удари палиць шаблями і луплячи направо, наліво плазом.

Насйональ підхопився на ноги, готуючись вискочити з карети. Нарешті! Настала сподівана мить!..

— Революція! Народ узявся за зброю!

Але маестро, не знаючи, сміятися йому чи сердитись, штурханом посадив бандерильєро на місце.

— Не будь йолопом, Себастьяне. Тобі всюди ввижаються революції та заколоти.

Тореро з квадрильї зареготали, одразу здогадавшись, що там насправді діється. Коли в касі на вулиці Кампана оголосили, що всі квитки на кориду продано, народ у благородному гніві кинувся палити будку, а поліція розганяла збурений натовп… Насйональ сумно похнюпив голову.

— Реакція й темнота! От якби вони вміли читати й писати…

Тореро прибули в цирк. Коли квадрильї вийшли на арену, їх зустріла бурхлива овація, нескінченні оплески. Усі вони призначалися для Гальярдо. Публіка вітала його перший виступ після тяжкого поранення, про яке стільки говорено по всій Іспанії.

Коли Гальярдо вийшов убити свого першого бика, знову знялася буря оплесків та вітальних вигуків. З усіх лож дивилися на нього в біноклі жінки в білих мантильях; на сонячному боці кричали й аплодували не менше, ніж у затінених рядах. Навіть вороги піддалися загальному спалаху приязні. Бідолаха! Він стільки вистраждав!.. Амфітеатр цілком належав Гальярдо. Ніколи ще публіка не вітала його так одностайно.

Матадор скинув берет перед ложею президента і виголосив посвяту. Оле! Оле! Ніхто не почув жодного слова, але всі прийшли в захват. Мабуть, чудово сказано! Аплодисменти проводжали Гальярдо, аж поки він підійшов до бика.

Запала очікувальна тиша. Матадор підступив до тварини й махнув мулетою, але підступив не так близько, як бувало раніше, коли він хвилював публіку до нестями, тицяючи червоним клаптем у самісіньку морду. По притихлих рядах амфітеатру прокотилася хвиля подиву, але ніхто не сказав ні слова. Гальярдо кілька разів тупнув ногою, роздражнюючи бика, і той нарешті ліниво подався вперед, але не встиг він пробігти під мулетою, як тореро з видимою поквапністю відскочив убік. Глядачі здивовано перезирнулись. Як це розуміти?..

Матадор побачив зовсім поруч Насйоналя, а трохи далі ще одного тореро зі своєї квадрильї, але цього разу не звелів: «Усі з арени!»

По рядах амфітеатру прокотився гомін, глядачі палко засперечалися. Друзі матадора визнали за потрібне пояснити незрозумілу поведінку свого улюбленця.

— Він ще не зовсім одужав. Рано йому виступати!.. Хіба не бачите?..

Двоє тореро вимахували плащами, допомагаючи матадорові в його маневрах. Бик очманіло гасав поміж червоних полотнищ і тільки-но кидався на мулету, як уже бачив перед очима плащ, що відманював його від еспади.

Мабуть, Гальярдо вирішив, що треба якомога скоріше покінчити з цим дивним становищем. Він став у позицію, підняв шпагу й кинувся на бика.

Серед глядачів прокотився розгублений гомін. Шпага увійшла менше ніж на третину й, задрижавши, ледь трималась у шиї бика. Матадор відскочив від рогів раніше, ніж устиг угородити лезо по руків’я.

— Зате який точний удар! — кричали шанувальники Гальярдо, показуючи на шпагу, і гучно зааплодували, прагнучи заглушити оплесками гомін невдоволення, викликаний невдачею матадора.

Справжні знавці співчутливо посміхалися. Цей хлопець утратив єдине що мав: мужність і відчайдушність. Вони помітили, як він інстинктивно відсмикнув руку, коли вістря шпаги вгородилося в бика; помітили й те, як злякано він одвернувся — так іноді людина заплющує очі, щоб не бачити небезпеки.