Гра в паралельне читання - Іванцова Міла. Страница 45

Дякую за те, що Ваш роман спонукає думати, порівнювати, розбиратися.

Мирослава Замойська (Дара Корній), 41 рік

Прочитала. Тобто навіть не так – ковтнула, бо стиль написання легкий та зрозумілий. Не зашпортуєшся на незнайомих словах чи надуманих висловах. Дещо виписувала, тому що дуже сподобалося.

Якби я писала рецензію до твого роману, то назвала б її «Безкрилий чоловік». Уявляю, скільки негативних відгуків ти отримаєш від сильної статі після прочитання роману. А знаєш чому? Бо кожен стане приміряти на себе шати головного героя, бачачи, знаходячи із собою коханим спільні риси. А якщо і не риси, то схожі життєві ситуації – це точно. А це так нервує, коли тебе, мов відкриту книгу, читає жінка!

Ота твоя сакраментальна фраза «світ тримається на…» і тут у дії. Посміхнуло, коли дочитала розв’язку. Режисер-постановник гарно розподілив ролі, кожен актор отримав ту, яку заслужив. Але чомусь Тамари мені найбільше й шкода. Отого режисера… О, Тамара! Таких багато і серед моїх знайомих. І більшість із них не відають, чи насправді люблять своїх чоловіків, але знають напевне: він – її власність, і вона швидше вдавиться, аніж відпустить той поводок, що міцно тримає його за горлянку. Друг, але некохана, непогана коханка, але некохана, чудова мама, але некохана, ніжна бабуся, але некохана… На чому тримаються ось такі міцні шлюбні стосунки? На дружбі чи на силі звички? Видерти равлика силою з власної хатки – це жорстоко? А коли він самостійно з неї йде – це як?

Роман не про сімейні цінності. Він про інше. Він про нас – про людей, про те, що кожен потребує тепла, прихистку, розуміння. Роман про те, що увімкнена лампочка в кімнаті – то зовсім не сонце. Лампочки перегорають і гаснуть, тепла вони не дають. На відміну від «стрімкої, безповоротної весни»…

Олександр Д., 38 років

Надчуттєвий твір.

Спогади, бажання, порожнеча, надії, цинізм…

Прийнято вважати всіх чоловіків бабіями. Але якщо подивитися на велику кількість прикладів, то дуже часто провокують чоловіків саме жінки – вловлювачки тимчасової чоловічої уваги в надії на «і жили вони довго і щасливо», або в надії помститись, або в надії самоствердитись, або, або, або…

Моя думка щодо перспектив Віталія – звісно ж, він залишився з Тамарою. Коли побачив, на що вона заради нього йде, як вона його любить, наскільки вона мудра, він зробив свій вибір. Чоловіки таку відданість дуже цінують.

Я в захваті від тонкості зображення, відтворення почуттів героїв, а місцями – відображення самого себе. І не завжди в якості Дон Кіхота…

Головне – це повернення віри в ту мить, коли вже сил та сподівань не залишається.

Дякую.

Анничка Королишин, 43 роки

Читаю. Дуже інтригуючий текст! Чим далі заглиблююсь, тим більше смакує!

Пісню «Не плачь, девчонка» я виспівувала у бабусі в хаті, нарізаючи кола по чистій дерев’яній підлозі… Дідусь сидів коло печі, курив «Ватру» або «Гуцульські», посміхався, а йому промінчики навколо очей… А мій майбутній чоловік в цей саме час служив в армії. Там дуже багато вгаданого. Дякую вам!

Оте Віталієве думання трохи для чоловіка невластиве, вірніше, забагато його думанню виділено часу, як на мене…

Дочитала. Виглядає, що історія завершилася, а насправді – лише зав’язка… Характер і мотивація Жанни прописані добре, читається легко і сприйняття логічне. А от із Віталієм… Людина без стрижня… Тамара… Щось змушує думати, що і вона, і Віталій зрештою програють, бо відсутність щирості в почуттях нічим не компенсувати.

У книжці включено імпульси різних людських характерів, настільки різних, що не встигаєш одразу осягнути кожного, треба розглядатися довше. Але однозначним для всіх героїв є висновок про те, що важлива, правдива і найголовніша для людини в житті є любов – щира, чесна, вірна… Такі книжки зараз потрібні. Люди занадто егоїстичні, дуже переймаються матеріальним, дбають про дрібниці, обкрадають самі себе, бо любити просто бояться.

Тримаємось життя… За нього у цім світі відповідальність несе таки жінка, хоч захищати й спрямовувати долю має чоловік. Дякую вам за глибоко пережиті хвилини роздумів і самооцінок. Сподіваюсь побачити продовження. Дякую, щиро й тепло! Саме за те, що зачепили! Ви вже вибачте оце дитяче – але дійсно хочу ще!