Москалиця - Матиос Мария Васильевна. Страница 28

Та й чоловіки не полювали за нею, бо спершу не мала чим принадити... а далі — тільки відлякувала. 

Тепер байдуже. 

Може, тому Господь їй уділив розуму більше, ніж: серця. 

То й вижила. 

...НЕ СПАЛА НОЧАМИ. 

Бродила пасовиськами. 

Молилася перед образом Божим. 

Ворожила на квасолі. 

Пестилася в понеділок і суворо дотримувалася п'ятниці. 

Після того, як із Трав'яного ні за то ні про то забрали її утриманців, почала твердо й не-порушно пеститися дванадцять п'ятниць у році. 

Першу п'ятницю, від скверни і хворі, тримала на першому тижні Великого посту. 

Від наглої смерті пестилася у п'ятницю перед Благовіщенням. 

Від неправого суду, супротивника й кровопролиття її захищала велика Страсна п'ят-ничка. 

Вознесенська п'ятниця боронила від утоп-лення. 

Непокаянну смерть, лісовий блуд, напасть, полон і гадину відвертала пісна п'ятниця перед Петром і Павлом. 

Від вогню, пожежі й грому та від смертельних гріхів за неї заступалася п'ятниця напередодні Спаса. 

Богородична п'ятничка відводила лихоманку, ворога й меч. 

П'ятниця перед Головосіками — берегла від суму. 

Охороняла в дорозі п'ятниця Здвиженська. 

Від наглої смерті, від звіра й усякого гріха хоронила п'ятниця напередодні архангела Михаїла. 

А пости у п'ятницю перед Андрієм та по Різдву Христовому обіцяли їй найбільшу винагороду — Господь візьме її душу на небо й запише до своєї небесної книжки. А ще вбереже її від вітру й морозу й порятує від напасті. 

У п'ятницю Северина ніколи не прала, не золила, не причиняла тісто й не пекла хліб, не чесалася, не мила голову, не мастила припічок і не співала. 

Через отой дурний людський поголос про щезника на неї косо дивилися сільські ґаздиньки на службі Божій, відступаючи від Северини, як від скаженої. А вже як занадилася в хату гадина... 

Боже твоя воля! 

Нібито, коли в хаті живе злодій, насильник чи інший людський кривдник, то ліпше, ніж жива твар. 

Але хіба годен щось розумне розказати тому, хто не має наміру слухати?! 

І тоді котроїсь неділі Северина твердо собі сказала «ні»! Вона цілу Божу неділю колінкувати-ме в молитві перед образом Божим у своїй хаті-стайні, але більше ніколи не піде молитися між люди, де тебе протикають очима, ніби Каїн Аве-ля вилами. Де осудно шепчуть твоє ім'я замість славити ім'я Господа. 

Вона проситиме Бога тихо. 

Наодинці. 

Леліючи й пестячи його ім'я. 

І випрошуючи в нього прощення за вчинені і не вчинені провини. 

Вона би всіх була цьому вчила. Та нема кого вчити. Одна Іванка Борсукова випитувала в неї всі її знання, слухала та запам'ятовувала — не 

боялася, як інші, москалиці. 

І добрий Господь у тяжку хвилину поміг Іванці. Але то не до теперішньої згадки й розказу. 

...ЯКОЇСЬ ДНИНИ того непевного часу Севе-рина молилася коло каплички в Нижньому Лус-туні, коли з недалекого подвір'я Івана Чигрина жіночий голос заголосив так, нібито з хати виносили мерця. Северина могла туди не йти й не питати: знала — настала черга й за Чигринами. Аякже. Двоє синів — у лісі. Їх тато Іван не вернувся з Бухаресту з воєнної мобілізації, коли ще румун був союзником німця. Казали, пропав безвісти. А москаль тому не вірив. І урядовому паперові, що сповіщав про Іванову пропажу в Бухаресті, не вірив. Лишилася мама Софія, обкладена п'ятьма малолітніми дітьми, та її свекор Петро. 

Северині від каплички добре видно: стоїть посеред двору, ридаючи, мовчазна Софія з двома дітьми на руках, а троє, й собі плачучи, тримаються за її спідницю. Дід Петро, зігнутий у дугу, махає ковінькою перед очима двох офіцерів. А один з них кричить швидше збирати речі. 

І знов велике серце забилося в Северині. Діти! Навіть малі діти не пом'якшують серце цих мисливців на людей! То, може, краще, що вона їх не має — дітей?! Бо як боронити дітей у такі часи??? 

Сьогодні прийшли за Чигринами. 

Завтра прийдуть і за нею. Не біда, що в неї нема нікого. Доста того, що її хата на безлюдді, під самісіньким лісом. 

І тієї ночі її осінило. 

Боже!!! 

Як вона до цього не додумалася раніше?! 

Таку велику голову має — а додумати не додумалася?!! 

...СЕМЕН ДУДКА з лісу прийшов по мазь і трави рівно так, як договорювалися. Точніше, Северина сама прийшла до нього під розчахнутий явір над своєю хатою, коли вчула одночас не пугикання сови й вовче виття. І так три рази без перерви. 

Неговіркий Семен цієї ночі був якийсь інакший. Заговорив майже одразу, лиш тільки узяв до рук принесені ліки: 

-Давай, москалице, бігом кажи, який тут лік від чого. Бо мушу йти: ранених багато, а доправити до них доктора не можемо. Ці пси перекрили всі підходи до бункера зі шпиталем. Хлопці загнивають живцем. І ще одно... Аби'сь знала: скоро будуть до Сибіру виселяти весь Лустун. 

Тоді вона принесла багато відварів трав і мазей на борсуковому й ведмежому салі та овечому маслі — від загноєння, затруєння, кровотечі, «дикого» м'яса, від вошей, недокрів'я, від гниття зубів і ясен. 

Але найбільше дякував Семен за відвар від сонливості. Северина випробувала його на собі: 

після горнятка напою вона дві доби не те що не могла — не хотіла спати. Мала тоді якусь таку люту силу, що гори могла перевертати. Знала, що хлопцям того зілля, ой, як треба... бо від довгих переходів, напруження, голоду й нервів мали таке недосипання, що могли засинати на-стоячи. А воно ж недобре, коли на тебе чатують капкани. 

- Семе... — тільки й попросила тої ночі під явором. — Прийди до мене завтра вдень. Дуже тебе прошу. Перед полуднем залізеш у копицю сіна, оту, що найближча до лісу. Сиди й чекай, поки я звезу сіно в долину разом із тобою, щоб ніхто не знав. Маєш мені щось помогти, 

Вона не дійшла два кроки до хати, як десь далеко з лісу донеслися короткі постріли. 

Назавтра Северина лиш тільки зібралася йти догори по сіно, в якому мав чекати Семен Дудка, як на подвір'ї несподівано став посильний із сільради Василь Полотнюк — колишній їхній сусід із-під явора в Трав'яному.