Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі. Страница 35

— І ти називаєш це деревієм? Потрібноно сушити тільки бархатисту внутрішню поверхню листя! А ти розтовкла весь аркуш цілком.

— Це не важливо. Деревій є деревій.

— Так, але дуже низької якості. Тобі слід було б уміти користуватися високоякісними травами. Що ти за травниця така?

Надін обурено хмикнула:

— Він відмінно діє. Чи ти шукаєш привід, щоб уникнути демонстрації? Або збираєшся звалити свою невдачу на якість деревію?

— Для моїх цілей його якість досить пристойна, а от для твоїх ні, — сказав він повчально. — Наступного разу очисти зібране листя і побачиш, що ліки будуть діяти набагато ефективніше.

Він потримав ложку над полум'ям свічки, поки вміст не загорівся, наповнюючи повітря важким мускусним ароматом. Дрефан почав колами водити димлячої ложкою над животом Кари, поки живіт не огорнула імла.

Потім він простягнув ложку Надін:

— Тримай між її ступнями. Притиснувши пальці до скронь, він забурмотів заклинання.

— А тепер дивіться — і побачите те, що я бачу без будь-якого диму, — сказав він, опустивши руки.

Він натиснув великими пальцями Карі на виски, а мізинцями — на горло.

Щільна хмара бурого диму здійнялося вгору. Келен ахнула, побачивши, що все тіло Кари обвивають цівки диму. Дрефан прибрав руки, і з цих цівок утворилася стійка павутина ліній. Деякі тяглися від її живота до грудей, плечей, стегон і тазу. Цілий пучок ліній йшов від її голови до різних точок по всьому тілу.

— Бачите ось цю? — Дрефан провів пальцем уздовж однієї лінії. — Від її лівої скроні до лівої ноги? Дивіться. — Він притис пальці до основи черепа зліва, і цівка диму перемістилася до правої ноги. — Ось так. Тут їй і годиться знаходитися.

— Що це? — Здивованню Келен не було меж.

— Її меридіанні лінії. Потоки її сили, її життя. Її аура. Взагалі все набагато складніше, але в кількох словах цього не поясниш. Те, що я вам показую, можна порівняти із сонячним променем, в якому видно танцюючі порошинки.

Надін сиділа з відвислою щелепою. Її рука з димлячої ложкою завмерла.

— А як ти пересунув цю лінію?

— Приклавши в потрібному місці свою життєву силу в поєднанні з цілющою енергією.

— Значить, ти володієш магією! — Видихнула Надін.

— Ні, тільки досвідом. Стисни їй щиколотки, як в перший раз.

Надін відклала ложку й стиснула щиколотки Кари. Переплетення ліній, що йдуть уздовж ніг Морд-Сіт, затремтіло і перетворилося на рівні смуги від стегон до п'ят.

— Ось, — вимовив Дрефан. — Ти тільки що привела в порядок їй ноги.

Бачиш, як завмерли смужки?

— Я? — Недовірливо перепитала Надін.

— Так. Але це було найлегше. Поглянь сюди. — Він вказав на павутину ліній, що йдуть від голови Кари. — Тут соноходець завдав найнебезпечніших пошкоджень.

Їх необхідно виправити. Ці лінії показують, що вона не в змозі контролювати свої м'язи. Не може говорити і не бачить. І ось це. Бачите лінію від вух до чола? Ця — єдина правильна. Вона чує і розуміє все, що ми говоримо.

— Вона нас чує? — Ошелешено перепитала Келен.

— Кожне слово. Будьте впевнені, вона знає, що ми намагаємося їй допомогти. А тепер я повинен зосередитися. Ці клубки треба розплутати, інакше ми її втратимо.

Келен сплеснула руками.

— Ну звичайно! Роби все, що вважаєш за потрібне.

Дрефан почав водити руками над тілом Кари, натискаючи пальцями або долонями на ті чи інші ділянки. Іноді він користувався ножем, але жодного разу не пролив більше ні однієї краплі крові. І майже після кожного його руху лінії переміщалися. Одні просто рухалися вздовж тіла, а інші спочатку вигиналися, а потім перескакували на потрібне місце.

Коли він натиснув на точку між великим і вказівним пальцями Кари, лінії, що йдуть уздовж її рук, випростались; зі стогоном полегшення Кара покрутила головою і повела плечима. Перший нормальний рух за весь цей час. Дрефан тицьнув кінчиком ножа у верхню частину гомілки. Кара охнула і задихала рівно і глибоко. Келен відчула полегшення і надію.

Нарешті Дрефан зайнявся головою Кари. Він натискав великими пальцями їй на перенісся і на лоб. Кара лежала спокійно, вона перестала тремтіти. Груди її здіймалася й опускалася без усяких зусиль.

Дрефан торкнувся кінчиком ножа її перенісся.

— Це повинно її вилікувати, — пробурмотів він під ніс. Блакитні очі Кари відкрилися; вона побачила Келен.

— Я чула твої слова, — прошепотіла вона. — Спасибі тобі, сестро моя.

Келен посміхнулася щасливою усмішкою. Вона зрозуміла, що має на увазі Кара.

Адже вона чула, як Келен казала їй, що вона не одна.

— Я дістала Марліна. Кара посміхнулася:

— Я пишаюся, що служу рядом з тобою. І шкодую, що тобі довелося даремно витратити стільки зусиль, щоб мене вилікувати.

Келен насупилася, не розуміючи, що значить це «даремно». Кара відкинула голову і подивилася на Дрефана. Її брови зійшлися на переніссі; в очах з'явилося здивоване вираження, що межувало з жахом.

— Магістр Рал? — Недовірливо запитала вона.

— Ні, я Дрефан.

Він обома руками відкинув капюшон. Очі Келен округлилися. Очі Надін теж.

— Але моїм батьком теж був Даркен Рал. Я — єдинокровний брат Магістра Рала.

Келен дивилася на нього як зачарована. Та ж статура, такі ж могутні мускули, як у Річарда. Але волосся світле, яке було у Даркена Рала, хоча коротше і не такі пряме. Волосся Річарда темне і хвилясте. І очі в Дрефана були пронизливо блакитні, як у батька, а у Річарда — сірі. Правда, погляд у обох братів був однаково хижим і гострим. Дрефан успадкував точені, скульптурні риси обличчя Даркена Рала. Річард цієї жорсткої досконалості не отримав. Одним словом, Дрефан нагадував і батька, і брата, але більше був схожий на Даркена Рала.

І хоча ніхто не сплутав би Дрефана з Річардом, те, що вони — брати, не викликало жодного сумніву.

Келен не могла зрозуміти, як Кара могла помилитися. І тут побачила ейдж в руці Морд-Сіт. Коли Кара вимовляла «Магістр Рал», вона мала на увазі зовсім не Річарда.

Кара прийняла Дрефана за Даркена Рала.

14

Річард постукував нігтем по руків'ї меча, і це був єдиний звук, що порушував мертву тишу. Іншою рукою він підпирав голову і задумливо потирав пальцем скроню. Він був в люті. Цього разу вони перейшли усі межі й самі це добре розуміли.

Подумки він перебрав різні види покарання, але відкинув усі до єдиного. Не тому, що вони були надто суворі, а тому що користі від них ніякої. Врешті-решт він вибрав істину. Немає нічого суворіше істини, і вона подіє на них сильніше всього.

Перед ним стояли Бердіна, Раїна, Докас і Іган. Кожен витягнувся в струнку, спрямувавши погляд у якусь точку над його головою. Справа відбувалася у приймальні, і з вікна на Річарда суворо дивився з вершини гори замок Чарівника.

Річард повернувся в Ейдіндріл годину тому і вже встиг з'ясувати, що трапилося напередодні ввечері. Четверо його охоронців повернулися ще до світанку. Він наказав їм повертатися в Ейдіндріл, як тільки Раїна з Докасом приїхали в табір. Вони вважали, що він не відправить їх назад серед ночі. Вони помилялися — і при всій їхній самостійності жоден з чотирьох не посмів заперечити проти цього наказу, побачивши вираз очей Річарда.

Річард і сам повернувся набагато раніше, ніж збирався. Він показав солдатам, як виглядає скельний дуб, пояснив, як зрізати жовту внутрішню кору, і ще до сходу сонця помчав у Ейдіндріл. Ніч піднесла йому сюрприз, і після цього він не міг спати і хотів одного — повернутися в місто як можна швидше.

Барабанячи пальцями по столу, Річард дивився на своїх охоронців.

Бердіна з Раїною ще були в коричневій шкіряній формі; їх довге волосся після довгої дороги було поплутане і покрите пилом.

Докас з Іганом височіли над обома Морд-Сіт. Товсті шкіряні нагрудники обтягували їх наче друга шкіра, підкреслюючи рельєф мускулатури. На нагрудниках красувалася велика буква «Р», символ Будинку Ралів, а під нею — два схрещені мечі. Трохи вище ліктів обидва солдата носили металеві обручі з гострими як бритва шипами — зброя для рукопашного бою.