Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь. Страница 22

Ключова легенда міфології майя із захопленням розповідає, як на їхнє узбережжя висадились білі бородаті люди зі світлим волоссям.

Відомий іспанський історик Хуан де Торквемада у XVI столітті так переповідав оповіді майя про їхніх богів: «Кецалькоатль був світлошкірою людиною із довгою бородою, високим лобом і у довгій сорочці до підлоги».

Прибув Кецалькоатль не сам, а у супроводі дванадцяти супутників. Появилися боги не з Неба, а приплили з моря на човні, який рухався без весел, і саме ця обставина шокувала тубільців неймовірно. Білошкірі бородачі принесли нові знання у всіх сферах, але головне — вони різко негативно ставилися до войовничих кровопролить, засуджували жертвоприношення. А сам верховний Бог був перш за все справді божественним цілителем, бо був здатен оживляти померлих.

Уже майже у час модерну сюди прийшли не боги, а колонізатори, яких, до речі, спочатку тубільці сприйняли теж як богів, хоча даремно, за що й поплатилися. Але то вже інша і нецікава історія. Але хроніки конкістадорів засвідчують: індіанці говорили, що білі люди вже бували у них і навчили їх усього того, що вони знають у медицині, астрономії, математиці.

Більше того, аргентинська газета у 1975 році надрукувала сенсацію: у басейні Амазонки на півночі Бразилії знайшли нове плем’я індіанців — бліднолицих і блакитнооких. Це те саме, якби раптом десь у пониззі Дніпра знайти індіанське поселення на чолі не із головою сільради, а з вождем Чингачгуком Великим Змієм.

Пояснень є два — або ті, перші, що надоумили індіанці майя, дали їм феноменальні знання і залишили отой містичний календар, були справді інопланетянами–нефілім, або купкою врятованих атлантів, коли їхня феноменальна Атлантида пішла на дно Всесвітнього потопу.

Власне, наша рідна Сонячна система була вже сьомою за порядком, яку майя розкреслили, нанесли на карту й науково освоїли. Як зробили це люди, що ще не вміли обробляти метал і яким ще не був відомий такий геніальний і банальний винахід, як колесо.

Один із авторитетніших у світі дослідників цього феномену Хосе Аргуельєс у своєму знаменитому бестселері «Фактор майя: позатехнологічний шлях розвитку» захоплено вигукує: «Майя — це ті, кого я називаю галактичними блукачами».

Для чого прибилися вони сюди, на Землю? «З цілком конкретною метою — залишити після себе набір ключів та інформацію про сутність і призначення нашої планети у масштабах Сонячної системи і Галактики на даному часовому відрізку».

Місія справді більш ніж крута. Справді, навряд чи посильна для нас, аборигенів–землян. Роботу свою скромну ці мало не печерні індіанці вели добрих півтора тисячоліття тому, але нехай сьогодні всі академії наук у світі спробують осилити завдання, яке вдалося їм — вони залишили дані про відносини нашої планети із сімома планетами нашої системи, як відомо, — Сонячної, а відтак встановили інформацію про галактичний промінь, через який, розпочинаючи із 3113 року до нашої ери і закінчуючи 2012 роком нашої ери, проходить Земля.

Десятки сучасних світлих умів присвятили своє життя осягненню наукової спадщини майя. Один із найавторитетніших з них — Джон Дженкінс, якому належить висновок: «Календар майя містить всеохоплюючу фундаментальну концепцію світобудови і величаву комплексну теорію Часу, Простору, Духу, Матерії і Свідомості».

Якщо це більше ніж наука, бо, окрім традиційного нашого розуміння вченої раціональної сфери, включає ще й духовне пробудження, то

ЧОМУ САМЕ 2012 РІК

НАЗИВАЄ НАУКА?

Чому вони не назвали 1941 рік, коли Гітлер напав на Сталіна і завирував нечуваний армагеддон? Або 7 серпня 45–го, коли пілот Збройних сил США скинув атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі, піднявши над планетою смертоносний стовп нечуваної злої сили? Чи, може, той чорний день над нашою українською багатостраждальною землею 24 квітня 1986–го, коли червоний жрець вершив якийсь язичницький ритуал, по–комуністичному названий парадом на Хрещатику, а над головами приречених грішників уже зійшла смертельна зірка полину, і Чорнобиль став найстрашнішою карою Божою від часу Содома і Гомори — карою за богоборство, коли Всевишній був оголошений — уперше, відколи живуть люди на Землі, — ворогом людини, а людина ця нікчемна, калмицький це жид чи криворукий тифліський горець, була проголошена богом? І війну із Творцем вели наші найближчі предки у супрязі із знавіснілими старшими братами, за що й покарані вперше, в науку усім решті шести мільярдам, атомом?

Не раз виглядало на кінець світу, але майя земні факти до уваги не брали. У них не було Академії наук і практики, коли туполобий нардеп зремонтував туалет в академічному інституті й отримав за це бірку членкора. Із нашим базаром ВАК, на прилавках якого продаються і купуються, як редиска на Бесарабці, пустопорожні дисертації, їхня наука нічого спільного не мала, але найвищий науковий ступінь називався — нік вак інел. У перекладі із мови майя–кіче — той, що дивиться у центр світобудови.

Там — істина в останній інстанції. Там — у центрі. Взагалі–то, туди, у центр Галактики, — 26 тисяч світових років. Далеченько, аби розгледіти бодай якісь порухи матерії, яка, як відомо, з нашою наукою, сформованою зі своїм пізнавальним інструментарієм не пізніше ніж у XVII столітті, є об’єктом наукового пізнання, кінцевою реальністю теперішніх усіляких різних фізиків.

Майя були перш за все ліриками і виходили в науковій методології із того, до чого ми ще не дійшли, — а саме, що сенсом світобудови й облаштування космосу є фактори резонансу — вібраційні цикли або вібраційні хвилі. Ми далі атомів і молекул не пішли, а вони, вдивлялись, як відомо, у центр, а по дорозі, науково піддаючи аналізу і синтезу ще сім галактичних систем, розуміли, що ці хвилі, досягнувши оптимального рівня цільності, ставали нашою улюбленою матерією — із її хваленими атомами. Так що для очей чи приладів цих 26 «штук» років світових — неблизько, а для розуму, освяченого Творцем, навіть зовсім поруч. Для розуму, як і для духу, простір — ніщо.

Отже, їхні академіки відрізнялися від наших ньютонів тим, що, на відміну від сучасної науки, для якої матеріальний світ є єдиним, який пізнають наші органи відчуття, існує ще інший світ, і не просто паралельний, а значиміший, ніж тлінна матерія. (До речі, наші генії останніх століть, що зробили епохальні відкриття, все життя копалися у рудниках тої самої матерії, а на старості просто несамовито починають вірити в Бога, який відкривав їм ту чи іншу таємницю буття, а їхня академічна метушня без цього втручання — просто якийсь наукоподібний фітнес.)

А тепер — увага — кульмінація: що таке, власне, календар майя.

Наша система літочислення — день як період обертання Землі навколо осі і рік — обертання Землі навколо Сонця. У них із днем — так само, але от одиниця їхнього виміру — не 365 днів, а 260. Запам’ятайте цю магічну цифру — 26 із різною кількістю нулів у різних системах координат, за якими вираховується ота здригаюча циферія — 2012. Ми ще не раз сушитимемо голову над цим 26.

А 260 днів як одиниця виміру — це 9–місячний час вагітності. Вегетаційний період визрівання плоду, який є вінцем Божого промислу й іменується Її Величність Людина! До речі, якби ми міряли своє земне перебування за цим вкороченим роком, то головні події нашого ненаглядного життя — життя людини — відбувалися б саме у дні народження, що святкується не кожні 12, а 9 місяців. Проекспериментуйте на власній біографії — заняття копітке, проте захоплююче.

І є друга мотивація вибору такого еталону часу — за ним вміщається як вивершене дійство не тільки те, що робиться в утробі матері, яка нас породила, а й в утробі матері Галактики, яка породила нашу Землю, бо саме ця часова дистанція зводить у систему рух Сонця, Землі, Місяця та решти планет.

На роль такого універсального знаменника всіх галактичних подій у розрізі галактичних епох пробіжка Землі по колу навкруги Світила не тягне. Для нас, галактичних комах, воно значить багато, бо це пори року, час для роботи, відпочинку, прожиті літа, а для Галактики, за її масштабами мислили себе мудреці майя, — насинк.