Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь. Страница 23

Цей 260–денний рік називається цолькін. Цілком умовно можна назвати цю часову дистанцію по–нашому, бо такого поняття, як рік, у майя практично не було. Наступна одиниця виміру — один уїнал — 20 днів, які по–їхньому називаються — кін.

360 днів — майже як наш рік — один тун. 19,7 року складатимуть 7200 днів і це наступний часовий відрізок — катун. А 394, 26 року — це 144 000 днів — бактун.

А далі масштаб росте таким незбагненним чином:

• піктун —

20 бактунів = 2 880 000 днів = 7885 років;

• калабтун —

20 піктунів = 57 600 000 днів = 58 000 років;

• кінчилтун —

20 калабтунів = 1 152 000 000 = 3 000 000 років;

• алаутун —

20 кінчилтунів = 23 040 000 000 = 63 мільйони років.

Отже, вважайте так, що календар, який закінчується 21 грудня 2012 року, складений на 63 мільйони років. Не вистачило б Великої Китайської стіни, щоб його розмістити. А стіні цій драконоподібній — тисячі кілометрів.

То хто вмів мислити з позицій вічності? Ми чи ці дикуни, яких мудрий все–таки Папа Римський зачислив до стада людського? Ми назбирали якусь майже тисячу обертів навколо Сонця до нашого Ярослава Мудрого і страшенно пишаємося своєю древністю.

Як гидко думати часом про наш домашній людський мурашник, у якому завелися таки кліщі, що марять своїми ліліпутінськими імперіями. Як солодко думати не по–московськи, а як майя. Думати про вічність.

Бо, з другого боку, 63 мільйони, які завершаться перед Наступним Різдвом Христовим, — хіба то вже так багато для створіння Всевишнього, у якого ми віримо, — для виплеканої Його Благодаттю найкрасивішої у світі нашої красуні Землі.

То є, прошу я вас, майже ніц, коли повірити нік вак інел і всім їхнім послідовникам мудрецям земним, що найпростіші форми життя на Землі зародилися чотири мільярди років тому (це наші роки, а не цолькін).

Багатоклітинні форми, як і ми, зрештою, витворилися мільярд років углиб. Хребетні, що володіють центральною нервовою системою, мають вік у кілька сотень мільйонів. А от у календар майя потрапляють ще ближчі наші родичі — ссавці, яким уже десятки мільйонів. Першим людиноподібним звірам не більше кількох мільйонів. А відтак, за сотні літ тому звідкись узявся наш рідний Homo sapiens, що, виходячи із попередніх темпів еволюції, в одну мить стрибнув на десятки мільйонів уперед. Відбулося те, коли туземний звір став богоподібною людиною. І тих, хто це зробив, ми у різних релігіях по–різному трактуємо богами, на яких ми подібні, хоча дуже вже неоднаково, а абсолютна більшість — дуже вже мало та із великою натяжкою. Так, тільки ззовні, а всередині — звір на таке не здатен.

Цивілізація у нинішньому сенсі склалася у цивілізаційних ядрах кілька тисяч років тому. Індустріальна революція, що стала фундаментом нинішнього способу життя людей, — то лише якихось триста літ тому. А постіндустріальна доба, яка має ще одну назву — інформаційна, — якщо бути зовсім точним, до мікрона, то кілька літ тому, хоча не буде похибкою стверджувати, що вона — он там, за вікном народжується.

Але давайте назад — на Юкатан. Ми взяли собі за моду останні кільки тисяч наших років вживати таку одиницю виміру, як епоха. Хтось там жив в епоху феодалізму, а ми живемо в епоху демократії, що в українському варіанті нічим не відрізняється від феодалізму.

І скільки це — років — епоха? Ніхто не скаже. Так собі балакаємо, а майя — на відміну від нас — люди не тільки вчені, а й серйозні. У них із термінологією, особливо щодо магії Часу, — дуже по–науковому коректно. У їхньому календарі епоха — це наступна часова одиниця, яка складається із 13 бактунів. Набігає 5 125,36 року, або 1 872 000 днів. От що таке одна Світова Епоха — якщо закруглити, майже два мільйони обертів планети нашої навколо осі.

І тут ми виходимо на 21 грудня 2012 року — це останній 1 872 000–й день Епохи, у якій ми з вами, пані та панове, живемо. Правда, на самому фініші. У самому кінці світу цього…

Можна возрадуватися — так то ж не кінець Світу, а кінець Епохи! Можна й так напитися оптимізму із календаря майя. Наразі не будемо розчаровувати тих, котрі не хочуть бути останніми.

Але давайте далі морщити лоби і думати, бо мудрість майя — заняття не тільки не для слабонервових, а й не для слаборозвинутих.

Ну добре — із першою одиницею — 260 днів — усе зрозуміло. Це коли кожен із нас із сперматозоїда виростає до Царя природи.

Чому бактум — це 144 000 днів? І тут випливає феноменальний збіг: доба, тобто кругосвітня наша подорож навколо осі, — 1 440 секунд. А що таке секунда? Це найголовніша одиниця виміру нашого життя — один удар людського серця. Нема ударів — немає нашого особистого резонансу із хвилями Галактики. Немає нас, бо немає нашого життя, яке продукує наше, заведене Всевишнім, серце. І перші із цих ударів — там, в утробі, де ми виростаємо до галактичних одиниць саме із синхронізацією руху усього того, що на Небі, видимого і навіть невидимого.

А далі — яка вмотивованість усіх наступних, вищенаведених цифр, включно із виміряною до сотих доль дня і ночі такої одиниці, як майже 2–мільйонноденна наша нинішня Епоха?

Що там побачили нік вак інел у центрі світобудови?

Ключ до розуміння доктрини майя про Світові Епохи там, у Центрі. Чумацький Шлях перетинає еклектику (коло небесної сфери, по якому обертається Сонце, Земля, Місяць та інші планети) у двох місцях: один раз у сузір’ї Стрільця, другий раз — у сузір’ї Близнюків. У вченні майя ці перетинання визначають як Космічний центр. Хрест, який утворюється цим перетинанням у сузір’ї Стрільця, спрямований у саму середину нашої Галактики Чумацького Шляху, тобто у Галактичний центр.

Мені пригадується знаменитий фільм Василя Шукшина «Калина червона», у якому меланхолійний герой (не головний герой Єгор) з приводу різних сільських сенсацій, які розповідала йому дружина–пліткарка, завше реагував однаково: «Ну і що?»

Так і тут — ну і що, з тих стрільців, близнюків та іже з ними тельців? А те, що у час зимового сонцестояння, тобто 21 грудня 2012 року Сонце буде вирівняне із серединою цього галактичного хреста. Земля, Сонце і вся Сонячна система, що, як відомо, має назву — Чумацький Шлях, стануть в один ряд із центром Галактики.

Уся ця Галактика крутиться таким чином, що таке шикування буває один раз на 26 000 років (не забули про 26?). Те, що буде 21 грудня 2012–го, — повторюється щораз через 26 тисяч літ.

А яке це має відношення до календаря майя із його Світовою Епохою із її п’ять з гаком тисяч років. А те, що 26 тисяч — це п’ять таких епох. Ми — п’ята версія людства у цьому циклі. Вони нас і себе так і називали — п’ятою епохою.

Коли із нашою домашньою Сонячною системою, доволі невеличкою, яка складається із 40 мільйонів зірок, ще можна розібратися по–домашньому, то збагнути отой Центр Галактики, від якого всі біди (а може, навпаки), — то вже не для середнього ума.

Але давайте напружувати звилини, ковтаючи те, що кажуть нам уже не майя, а наші сучасні вчені. Отже, до цього центру — 26 000 світових років від Землі. У таких неймовірних масштабах час суміщається із простором, і роки вже — не одиниця виміру віку, а відстані.

Як завше буває, коли пересуваєшся із пункту А у пункт Б, за основу виміру береться швидкість як кількість відстані за одиницю кількості часу. У населеному пункті, приміром не у космосі, а у Гватемалі, як і в Україні, — не більше 60 км за годину. Але по дорозі до центру Галактики на сьогоднішній день густонаселених районів, у яких, як у нас на міжнародній трасі Київ–Чоп, гуляють гуси, — не виявлено, хоча це ще не факт, що їх, заселених планет, як наша, — немає. Я, наприклад, переконаний, що є, і їх, різного роду інопланетян, — тисячі, а то й мільйони.

Тому середня швидкість на спідометрі до центру Галактики — 300 мільйонів метрів за секунду. Виходячи із такого середнього темпу руху, один світовий рік дорівнює 5,88 трильйона миль (рахували американці, тому — у милях, а у кілометрах було би майже у два рази більше, бо якщо на їхніх трасах максимальна швидкість — 65 миль, то я знаю, рухаючись із Нью–Йорка у Вашингтон, що це означає приблизно — 110 км за годину. Дороги — супер, але дбають про безпеку і за 120 км уже штрафують).