Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович. Страница 47

— Ви, молодий чоловіче, справили на мене настільки приємне враження, що я вам повністю довіряю. Ми дві самотні, беззахисні жінки, у нас тільки й є, що незаплямована честь... Сподіваюся, ви не переступите меж пристойності, якщо я дозволю вам бувати у нас?..

— О ні, що ви, що ви! — гарячкувато скрикнув Вишневенький.

— І ви не змусите мене покаятися в прийнятому рішенні?

— Як можна?!

У кімнаті зависла довга пауза, перш ніж Беат винесла остаточне рішення:

— Гаразд, я познайомлю вас із дочкою. Можливо, співчуття до неї спонукає вас щиросердніше клопотатися про нас, нещасних...

Пані Беат гукнула служниню й наказала привести до них дочку. З’явившись на виклик матері, Олена миттю упізнала у відвідувачеві пана, який пару днів тому уважно спостерігав за нею під час прогулянки. Дівчина почервоніла, її голос тремтів, коли вона дякувала князеві Вишневенькому за участь у їхній долі. І додала, що її матінка й вона завжди будуть раді бачити чарівного пана Дмитра...

Окрилений її словами князь неочікувано для самого себе запропонував супроводжувати жінок на прогулянні за межами замку. Зрозуміло, пані Беат категорично відмовилася, але Гальшка одразу додала:

— Якщо моя матінка дозволить, то в неділю після обіду ми проведемо кілька годин на свіжому повітрі, у саду на території замку.

На ньому Вишневенький нарешті відкланявся.

У неділю він зустрів обох жінок в обумовленому місні й, незважаючи на отриману вже відмову, знову запропонував прогулятися за межами замку. Пані й тепер відкинули його пропозинію, проте вони втрьох із задоволенням гуляли у дворі замку. Дмитро став відвідувати їх щодня, супроводжуючи на короткочасних прогулянках.

Такі зустрічі тривали нілий місянь. Хоча спершу князь лише мовчав і слухав, Гальшка давно вже вгадала його почуття. Інакше б навіщо люб’язний ввічливий князь приділяв їм стільки уваги, не вимагаючи натомість зовсім нічого?..

Подяка — найвірніший шлях до кохання! І без того небайдужа до закоханого князя, Олена з кожним днем відчувала дедалі більш сильну прихильність до нього — такого розумного, доброго, приємного чоловіка. Зустрічаючись, вони тепер щодня гуляли парком, читали, сперечалися, ділилися враженнями, бажаннями, мріями.

Вишневецький розповідав про військові походи під проводом Претвича, вона завмирала від страху й щиро раділа щасливому завершенню битви. Олена читала забавні байки Езопа, поезію Дайте, цитувала давньогрецьких філософів. Князь був уражений, скільки знає це юне створіння, скільки в ній світлого й гарного. Розставалися, коли вже починало сутеніти, обмінюючись швидкими поцілунками. Князь із головою віддався свіжому й чистому коханню, його окриляло і п’янило настільки прекрасне почуття...

Тим часом Сигізмундові II Августу доповіли про те, що Дмитро Вишневецький уже другий місяць вхожий до будинку пані Беат і, судячи з усього, явно мітить у наречені Гальшки Острозької, яка перебуває під особистою монаршою опікою. Така звістка дуже засмутила Його королівську величність. Спочатку він хотів силою віднадити непроханого нареченого, але не наважився, згадавши розповіді про молодецтво, сміливість, зухвалість і непередбачуваності князя, а також взявши до уваги результати нещодавнього сейму, на якому той неочікувано зробився старостою. Ні–ні, з таким краще діяти хитрістю...

У підсумку Сигізмунд II Август відправив князеві витіюватого листа, в якому висловив захоплення його ратними подвигами, сміливістю й доблестю. Послання завершувалося запрошенням негайно відвідати Краків, щоб обговорити питання державної ваги.

У листі містилися замасковані натяки на всі запити, з якими князь так довго й безуспішно звертався до Його королівської величності. Не розпізнавши ніякого підступу, Вишневецький надіслав Гальшці коротеньку записку про те, що змушений терміново відбути до столиці у справах державної ваги, й терміново помчав у Краків, супроводжуваний Охрімом. Знав би князь, що підкуплений кур’єр не доставить його милій того послання!..

У наступні дні Гальшка марно чекала раптово зниклого князя. Дівчина нудьгувала, плакала ночами й зовсім не розуміла, що ж трапилося із Дмитром. Сумною тінню вона блукала по замку, лічила проведені без коханого хвилини, години, дні, але нічого не змінювалося.

Нарешті Гальшка вирішила, що її дивовижний, світлий сон кохання і щастя канув у вічність назавжди й безповоротно. Як раптом одержала записку, де повідомлялося, що князь вирішив усі питання, що вже поспішає до своєї обожнюваної Олени й не може дочекатися зустрічі з нею в їхньому потаємному місці — біля замкового фонтана.

«Милий князь не забув мене! Він кохає! Він поспішає...» — зраділа Гальшка й кинулася в сад. Але замість ненаглядного Дмитра на неї чекав... інший Дмитро — молодий князь Сангушко, присланий сюди Його королівською величністю! Насамперед блискучий царедворець повідомив сумним тоном, що Вишневецького знову відволікли термінові справи, тому він просить усіляко вибачити його. А також мимохіть згадав, що у Дмитра Івановича виникли проблеми з якоюсь багатою нареченою... По тому, як спалахнуло обличчя Гальшки, брехун зрозумів, що слова досягли мети.

Дівчина гірко ридала, а ошуканець тримав її за руку й усіляко утішав. Зненацька легкий вітерець приніс звідкілясь дивний аромат квітучих фіалок. Вловивши ніжні пахощі, Олена сумно схлипнула, царедворець же поцілував зап’ясток її лівої руки, намагаючись утішити...

Гальшка зустрічала князя Сангушка й раніше: цей пихатий красень виховувався при королівському дворі, ніколи не помічав Олену, доки вона була маленькою. Тепер же придворного дженджика уразила і збентежила несказанна принадність Гальшки. Його батько Федір Андрійович Сангушко (між іншим, той самий військовий соратник славетного Бернарда Претвича, що якось нарікав із приводу рішення барського старости щодо прориву ланцюгової загорожі навпроти Іслам–Кермена саме людьми Дмитра Вишневецького) нещодавно помер, разом із князівським титулом син успадкував величезні статки, сам король благоволив до нього...

Що іще потрібно для успіху у справах амурних?!

От що відбувалося в Острозькому замку поблизу фонтана. А трохи раніше в Кракові сталося от що.

У Вавельському замку Сигізмунд ІІ Август тепло й привітно прийняв Дмитра Івановича Вишневецького. Вони були приблизно одного віку, що налаштовувало на довірливу бесіду. Король був не по роках розвиненим, прекрасно вмів плести інтриги... як, втім, і його матінка — королева Бона. Для початку Сигізмунд запевнив Дмитра, що без його допомоги з обороною королівства Польського від ворогів ніяк не впоратися! Доволі багато наслухавшись про військові таланти князя, король особливо підкреслив, що пишається таким васалом. І таке інше в тім же дусі...

У відповідь Вишневецький повідав про свій заповітний план: звести на дніпровському острові Хортиці укріплений кам’яний замок, підсиливши його обороноздатність гарматами. Сигізмунд зустрів сміливий проект із неприхованим ентузіазмом, більш того — пообіцяв матеріально підтримати його здійснення.

І тут Дмитро Вишневецький, який остаточно посмілішав, відчуваючи небувалий підйом і вже смакуючи удачу у всіх майбутніх справах, попросив короля посприяти йому в одруженні з Гальшці Острозькою...

Його королівська величність був неприємно вражений несподіваним поворотом мирної бесіди, але жоден м’яз не тіпнувся на його обличчі. Зціпивши зуби від нечуваної зухвалості князя, Сигізмунд, проте, зобразив щиру радість, а коли зміг знову говорити — миттєво погодився: мовляв, як же не посприяти сватанню настільки шанованої людини і вправного воїна?! Дуже навіть просто — адже він, Сигізмунд ІІ Август, є ще й опікуном Гальшки! От хіба що може спрацювати одна неприємна обставина...

Дмитро вмить насторожився й захотів довідатися, у чім річ. Король не сказав нічого конкретного, лише прозоро натякнув, що ясновельможна пані Беат насправді особа не зовсім приємна, непередбачувана, дріб’язкова, імпульсивна, від якої можна чекати чого завгодно. Загалом, вона цілком може звернути свій погляд у бік більш вигідного претендента, і тоді переконати її розглянути кандидатуру князя Вишневецького буде дуже важко... та що там — практично неможливо!