Диво - Стіл Даніела. Страница 27

— Я б хотів, щоб ти поїхала зі мною.

— Я також, — ніжно відповіла Меггі, пам’ятаючи їхню коротку подорож до Голландії три місяці тому, коли вона вперше побачила «Нічний політ». Яхта була єдиною суперницею його почуття, одначе вона була незрівнянним опонентом, і, зрештою, корабель мав перемогти. Точніше його свобода мала перемогти. І Меггі не могла опиратися цьому. То був ключовий момент його життя, і, кохаючи його, вона мала це приймати.

В аеропорту вона проводжала його до тієї межі, до якої можна було йти, і Квінн поцілував її на прощання. Сказав, що зателефонує їй, тільки-но дістанеться до вітрильника, і сподівається, що зв’язок на борту працюватиме добре.

— Якщо ні, я зателефоную тобі з таксофону, — сказав він. — Або, може, з офісу Тема Хаккера.

— Чудового плавання! — шляхетно мовила вона, цілуючи його у відповідь. — І нехай тобі щастить з онуками! — крикнула йому навздогін, а він обернувся, посміхнувся й відповів чітким голосом, глянувши їй у вічі:

— Я кохаю тебе, Меггі, — він сказав це вперше. Адже Меггі так багато зробила для нього, і зокрема, це саме вона запропонувала йому зателефонувати Алекс. Він не збирається повторювати старі помилки, зберігаючи в таємниці свої почуття. До того ж вона цілком заслуговує на ці слова. Такі природні слова далися йому так важко…

Розділ 13

Квінн зателефонував Алекс із кімнати для відпочинку першого класу, і вона відповіла йому сонним голосом. У неї була перша ночі, і він швидко повідомив її, коли прибуває і номер рейсу з Лондона. А потім побажав їй добраніч і поклав слухавку. Він був схвильований, що знову побачить дочку, і порадів з її вагітності. Він знав, що Джейн також була б рада за неї. Але коли він сидів, чекаючи свого літака, то його думки були не про Джейн. Тепер він міг думати тільки про Меггі, і лише зараз він починав розуміти, як важко буде йому залишити її. Зовсім не так легко, як це здавалося йому спочатку. Тепер він має відірвати її від себе, як пов’язку від рани. Протягом багатьох місяців він оберігав своє серце від минулого, а розлука з нею знову оживить його. Але він знав, що не має вибору. Якщо Квінн відкладе свій від’їзд, буде ще гірше, і він усе одно не зможе взяти її з собою. Він знав, що зробить зле, якщо раптом таки візьме її. Адже він присягся бути вірним пам’яті Джейн, щоб спокутувати свої гріхи перед нею й бути самотнім. І був певен, що саме тому лихий сон нарешті відпустив його. У нього заплямована совість, але зрештою йому не забракло сили поклястися: він виконає те, що пообіцяв їй, — інакше повік не позбудеться почуття провини. Він потребує усамітнення на борту корабля для себе, щоб вільно відбути життя, — саме в такий спосіб, як він говорив Меггі спочатку. Передусім він потребував свободи. І відчував, що не має права на постійного супутника. Тож має від’їхати. А Меггі мусить повернутись до свого життя, друзів, до тих, кого знала раніше, до викладацької роботи. Він не може тягати її за собою по світу і має робити так, як попередив: покинути її, як би болісно це не було для них обох. Але вперше в житті Квінн почав питати себе: наскільки сильно він хоче цієї свободи?

Коли він сів у літак до Лондона, йому стало легше і він сказав собі, що то, певне, дається взнаки його вік, якщо він так міцно прив’язався до неї, і буде краще для них обох, якщо вони припинять стосунки. Якоюсь мірою він розглядав свою любов до неї як вияв слабкості. А він не міг собі дозволити розслаблення.

Квінн спав у літаку, що з ним траплялось нечасто. А в Лондоні пересів на літак до Женеви, мало не спізнившись на нього. Він прилетів туди о п’ятій дня за місцевим часом і тільки-но вийшов з літака, як побачив Алекс. Її біляве волосся було довге, як у Меггі. І він був вражений, коли враз збагнув, що Меггі виглядає так само молодою, як і вона. Батько був дуже зворушений, коли побачив її вагітною, бо ніколи не бачив її в такому стані — ні коли вона чекала Крістіана, ні Роберта. Дочка повільно рушила йому назустріч, а хлопці, дуже схожі на неї, йшли на кілька кроків за нею з рюкзачками. Обидва біляві, кумедні, вони весь час штовхали один одного і сміялися.

Коли Алекс побачила батька, її очі стали серйозними.

— Як ти долетів? — спитала вона, не пориваючись бодай якось доторкнутись до нього. Дочка не виявила бажання ні поцілуватись із ним, ні прогорнутись до нього. Навіть не простягла йому руки, коли вони наблизились. Він не бачив її від похорону Джейн. І тоді вона від’їхала, навіть не попрощавшись із ним. Це була їхня перша зустріч відтоді.

— Добре виглядаєш, — сказав Квінн, посміхаючись до неї. Він ледве тамував у собі бажання стиснути дочку в обіймах, але знав, що ініціатива має йти від неї, або принаймні вона має зробити якийсь жест.

— Дякую, тату, — відповіла вона, і сльози наповнили її очі, а його погляд ніби затуманився. А потім Алекс обняла його, і батько пригорнув її, як це робив, коли вона була дитиною, чого вона вже не пам’ятає. — Я сумувала за тобою, — сказала вона, тамуючи схлип.

— І я також… дитино моя… і я також…

І поки вони обіймалися, хлопці стояли коло них і почали смикати маму. Тільки-но Квінн звільнився від її обіймів, як онуки взяли його за руки і почали засипати тисячами запитань. Його здивувало, що обоє хлопців говорили англійською зі швейцарським акцентом. Хорст і Алекс розмовляли з ними французькою, і, незважаючи на акцент, їхня англійська звучала абсолютно вільно. Він усе ще тримав Алекс за руку, відповідаючи на запитання дітлахів.

Літак до Голландії відлітав за годину, і він запропонував піти до найближчого ресторану поїсти морозива. Онуки зраділи: на думку хлопців, це була чудова ідея. Обидва вимовляли по тисячу слів за секунду, і Алекс посміхалась, ідучи поряд із батьком. Вона була така молода й гарна, їй пасувала вагітність, і на якусь мить йому захотілося, щоб Меггі познайомилась із нею. Він був певен: вони б сподобались одна одній.

— І ти виглядаєш дуже добре, тату, — відповіла вона йому компліментом на комплімент, поки їла морозиво разом зі своїми дітьми. Квінн замовив собі чашку кави, він відчув утому від далеких перельотів та двох пересадок, а також через різницю в часі. Та коли батько глянув на неї, то відчув: зник увесь той гнів, який вона тримала протягом такого тривалого часу. Він не знав, як воно так сталось, але радів із того зникнення.

За півгодини він із хлопцями сів у наступний літак. Вони мали бути в Амстердамі о сьомій тридцять, а за дві години — на борту корабля. Він уже попередив команду про їх прибуття, і старша стюардеса збиралась допомагати йому приглядати за дітьми. Квінн відчував вдячність до Алекс і, сідаючи в літак, знову запевнив її, що все буде гаразд і порадив їй відпочивати без дітей у товаристві її чоловіка. Відтак пообіцяв їй, що коли хлопці сумуватимуть за домівкою, то він привезе їх раніше. Коли він востаннє кинув на неї погляд, Алекс махала їм рукою й витирала сльози з очей.

Протягом усього польоту дід весь час мав приділяти увагу хлопцям і був вдячний за ті розваги, які передбачалися під час польоту. Там були книжечки для розфарбовування й олівці, їм також принесли по склянці фруктового соку. А хлопці весь час сміялися. Хоч онуки не бачили його більше року, проте дуже швидко подружились із ним. Вони хотіли знати все про його новий вітрильник. Дід же мав відповідати на їхні запитання чітко й доступною для дітей мовою.

Коли вони сіли в Амстердамі, їх зустріли капітан і перший заступник, а також Тем Хаккер. Вони привезли з собою причіп на колесах, і по дорозі до човна перший помічник весь час розважав хлопців. Онуки були вражені розмірами корабля, а стюардеса махнула їм з верхньої палуби, запрошуючи до вечері.

Квінн був дуже задоволений тим, що побачив, запитував про тисячі деталей, і відповіді Тема цілком задовольняли його. Сам Хаккер і обидва його сини вирушали з ним на морські випробовування. У них був намічений курс, а також список маневрів, які запланував Квінн і які має виконати на своєму шляху «Нічний політ». До своєї каюти він дістався близько півночі, сів і, позіхаючи, почав набирати номер Меггі.