Диво - Стіл Даніела. Страница 28

— Ну, як твої справи?

У неї була десь третя дня, і вона чекала його дзвінка. А коли це сталося, Меггі трепетно ловила кожне його слово.

— Це просто неймовірно! Вони поводяться так, ніби бачать мене щотижня, і їм подобається на кораблі.

Квінн зазирнув до їхньої каюти, щоб глянути, як вони там, і почув сонне дихання. Ніби хтось відімкнув їх від джерела енергії, і тепер їхні батареї заряджалися наново. Дід сподівався, що завтра внуки встануть на світанку.

— А як «Нічний політ»? — спитала Меггі схвильовано.

— Краще, ніж можна собі уявити.

Він хотів би, щоб Меггі побачила вітрильник, але знав, що цього не трапиться, так само, як і вона це знала. Одного разу вона бачила його, і він пообіцяв привезти їй багато фотографій із морських випробувань.

Вони проговорили десь із півгодини, і Квінн розповів їй усі деталі. Корабель був розкішніший, ніж він сам очікував. Тепер, на воді, він виглядав просто неймовірно. Вони ще не хрестили його, але збиралися зробити це, коли він повернеться в жовтні. Тем Хаккер збирався влаштувати невеличку церемонію, його дружина хотіла бути хрещеною матір’ю. Квінн хотів попросити про це Алекс, але їй було б важко приїхати з Женеви.

— А як Алекс? — спитала обережно Меггі, а Квінн відповів із посмішкою в голосі.

— Зовсім інша жінка. Можливо, та, якої я зовсім не знав. Гадаю, дочка пробачила мені. Принаймні вона була дуже мила і добра. Я на таке не заслуговую, але вдячний їй.

Це Меггі спонукала його навести мости й запросити її, і він безмежно радів. Її ніжні руки торкнулися тисячі сторін його життя, і те, що вона зблизила його з Алекс, було для нього найважливіше. Квінн і сам не усвідомлював, наскільки він сумував за дочкою. Побачивши її, він ніби якоюсь мірою знову побачив Джейн. Алекс вражала подібністю до своєї матері, хіба що була трохи вища на зріст.

— Ти заслужив це, — запевнила його Меггі, і він згадав, що сказав їй, прощаючись в аеропорту. — Дякую за те, що ти сказав мені, — її голос звучав так, ніби вона й досі була зворушена тими словами. Освідчення стало найкоштовнішим дарунком, який він міг для неї зробити, єдине, чого вона хотіла.

— А що я сказав? — він жартома удав із себе забудька й приліг на ліжко, розмовляючи з нею. Він сподівався на ще кілька тижнів із нею у Сан-Франциско. То буде ще й випробування його свободи. Він жертвував коханням, яке знайшов із Меггі, збираючись сплачувати той борг, який ще й досі був винен Джейн.

— Ти сказав, що любиш мене, — нагадала вона йому, — тож тепер не можеш забрати назад ці слова.

— Це вийшло мимоволі, я не збирався говорити.

Це нічого не змінювало. Він усе одно збирався покинути її. Але знав, що кохатиме цю жінку, навіть якщо й учинить так, і хотів, щоб вона зрозуміла це. Він не бажав бути недобрим до неї та зміцнювати їхній зв’язок перед тим, як урвати його, але водночас усвідомлював, як багато все це важить для нього. І єдине, що Квінн міг зробити для неї, — сказати ці слова. Він і справді кохав її, і вона була щаслива дізнатись про це.

Вони ще трохи поговорили, а потім поклали слухавки. А за десять хвилин він уже спав у своєму новому ліжку. Хоч і був дуже втомлений, проте задоволений своїм новим домом на борту «Нічного польоту». Це була його теперішня оселя.

Розділ 14

Морські випробування йшли надзвичайно добре. Усі системи виявили себе навіть іще краще, ніж очікувалось. Його онукам дуже сподобалось. Досвідченість команди перевершувала його сподівання. Тижні летіли, як хвилини. Квінн не міг повірити, як швидко лине час, декілька разів він телефонував Меггі до Сан-Франциско. Вона сказала йому, що дуже втомлюється у школі й почувається збентежено, бо давно відвикла від викладацької роботи і від того, якими шибайголовами бувають учні. Одначе її голос звучав щасливо й по-діловому, і вона казала, що не може дочекатись його повернення. Квінн змушував себе телефонувати їй менше, ніж йому хотілося. Він розумів, що тепер повинен потроху віддалятись від неї, інакше остаточний розрив буде надзвичайно болісним. А цей час швидко наближався. Він знав, що іноді бачитиметься з нею, та й сам не мав наміру повністю розривати зв’язок і збирався час від часу телефонувати їй. Але Квінн напевне не збирався тісно пов’язувати своє життя з нею. Це була угода, яка існувала від початку, і він хотів, щоб вони обоє виконали її. Більшою мірою Квінн переслідував власні інтереси, аніж інтереси Меггі. Але він усе ще передчував, як проведе з нею останні два тижні у Сан-Франциско. То мав бути їхній прощальний дар одне одному.

Йому вкрай не хотілося залишати корабель, коли настав час, і хлопці аж плакали, прощаючись із командою, але Квінн пообіцяв, що вони можуть плавати з ним стільки, скільки їм дозволятимуть їхні батьки. Він відчув увесь сенс і фатальність життя, коли зійшов із ними на берег і зрозумів, наскільки Роберт схожий на Дуга. Вони відрізнялися тільки кольором волосся. Джейн завжди говорила, що Роберт схожий на Квінна, але коли він добре розгледів свого онука, то зрозумів, що і його син був схожий на Джейн, хіба що його волосся було такого ж кольору, як у Квінна. Але тепер у нього було таке враження, ніби риси синового обличчя були від матері. І вперше за двадцять чотири роки батько зрозумів, як сумує за ним. Він нарешті дозволив собі відчути це. Тими днями йому відкрилося все, що він ховав у собі. Квінн мало не заплакав знову, коли побачив Алекс, яка чекала на нього в аеропорту.

Він переночував у неї, а хлопці забавляли своїх батьків розповідями про морські пригоди. Не було жодної й найменшої прикрості, і вони довго пам’ятатимуть свою подорож із дідом. Онуки були добре виховані, добре поводились з усіма й виявили себе як емоційні, яскраві та люблячі діти. А наступного ранку, коли він від’їздив, Алекс знову подякувала йому і сказала, як багато значить для неї зустріч із ним. Здавалося, весь її гнів кудись вийшов із неї, наче хвороба, яку він вилікував, дивовижне зцілення, яке дочка пережила після років, коли вони не бачились. Алекс зізналась, що молилася за це.

— Чи буде тобі добре на кораблі, тату? — таке життя видавалося їй самотнім, але ще вчора ввечері він говорив, що це саме те життя, якого він хоче.

— Зі мною буде все гаразд, — запевнив він, — я дуже щасливий.

Тепер він був переконаний у цьому. Протягом останніх трьох тижнів він перебував у стані радісного збудження кожної хвилини, яку провів на борту. Вітрильник повністю виправдав усі його очікування. І його рішення провести на ньому все своє життя видавалося йому правильним, незважаючи на Меггі. Або, можливо, саме через неї. Він відчував, що не має права на нове життя з жінкою, якщо ця жінка не Джейн. Меггі стала його романтичною пригодою, сонячним днем серед злив, а тепер настав час продовжувати самотній шлях. Він був абсолютно певен, що це саме те, чого йому хочеться.

Коли він їхав, то пообіцяв Алекс, що неодмінно приїде до неї, коли в неї народиться немовля. Він може прилетіти з будь-якого місця, де б він не був. На той час він збирався до Африки, хотів провести там зиму, а потім вирушити до інших місць. Протягом багатьох годин вони обговорювали все це з капітаном, і той зробив йому кілька чудових пропозицій. Тепер Квінн думав тільки про це, і якась частина його вже покинула те життя, яке нещодавно він вів у Сан-Франциско.

Меггі відчула це, коли він повернувся. Зовні Квінн нібито був таким самим, яким від’їздив три тижні тому, але всередині нього щось змінилося. Цього не помітно було з вигляду, але вже в першу ніч вона відчула, що частина його ніби втекла від неї. Вона нічого не сказала йому, але він уже не обіймав її з тою пристрастю, як робив це кілька тижнів тому. Орел уже побував у небесах і був готовий відлетіти назавжди й залишити її.

Меггі була неймовірно завантажена у школі, але намагалася знайти час і для нього. Вони знову переїхали на яхту, і як би це не дратувало її, але вона мусила проводити певний час вечорами за перевіркою зошитів. Вона намагалась давати своїм учням якомога менше завдань, поки він іще був із нею, але деяку роботу все одно треба було виконувати. Та й Квінн також мав доробити багато справ. Лише вночі, коли вони лягали спати, вона відчувала, що вони все ще разом і пов’язані одне з одним. Тільки коли Меггі лежала в його обіймах, її почуття до нього ставало відчутнішим, і вона знала: він почуває те саме. Решту часу Квінн ніби був пильним і серйозним. То було важко — дати їй зрозуміти, що він, попри все, їде, але робить усе для того, щоб це було не так болісно. Квінн став уже не тим чоловіком, яким він був протягом років, коли думав тільки про себе. Цього разу він весь час міркував, як завдати їй якнайменше болю. І найменш за все він хотів завдавати болю саме Меггі.