Воццек воццекургія - Іздрик Юрій Романович. Страница 17

А Тоєві не залишалося нічого іншого, як відштовхнувшись від приреченої сосни, що вже хилилася, стрибнути з несподіваною ґрацією вбік і, спочатку навстоячки, а потім навкарачки, грузнучи ліктями й колінами, відбути рятівний свій спуск.

Про мудаків

«Послухай, та він же мудак, чуєш, просто мудак він був разом із своїм песеням. З таких, як він, тільки мудаки і виростають. Мені його анітрохи не шкода. Ти думаєш, він би змінився, якби виріс? Чорта з два. Я цих мудаків знаю напам'ять. Я їх за кілометр впізнаю. Я їх уже стільки бачив — просто з душі верне. Ох, брате, як я ненавиджу цю сволоту!

Для мудака немає більшої розваги, як побачити, що хтось спіткнувся і упав, або комусь на голову крапнула ворона, або хтось сів на свіжопофарбовану лавку чи вступив у калюжу. Мудак — він різний, але завжди мудак. Він старанно відригуватиме після обіду, знаючи, що ти терпіти цього не можеш, і весело реготатиме, якщо помітить на твоєму обличчі гримасу відрази. В поетичній задумі він копирсатиме пазурі гребінцем, вуха — сірником, а для профілактики зубів використає ножиці, спеціально виплеканий жовтий ніготь мізинця, скріпку або англійську булавку. В пубертатний період він безперервно й ненастанно видушує вугрі перед дзеркалом, а в сезон парування продовжує вправлятися на своїй самиці, причому полюбляє робити це в людних місцях, скажімо, на пляжі. Якщо мудаків збирається декілька, вони п'ють пиво з трилітрового слоїка, до посиніння розписують пулю, а потім влаштовують чемпіонат з гучного газовипускання чи каліграфії напісу. Однак, не зважаючи на каліграфічні здібності, мудак ніколи не може влучити ні в унітаз, ні в пісуар, не кажучи вже про отвір стільчака. Зате він залюбки і буде лляти в умивальник. Ті ж раритетні види мудаків, яких природа відзначила прицільністю, ніколи не спускають по собі води, завершуючи акт випорожнення розлізлою крапкою укинутого в жовту калюжу недопалка.

В їдальнях і кафе мудак не може подолати шлях до каси без того, щоб не випити відразу свій компот або не почати напихатися солодким коржиком, не чекаючи ні розрахунку, ні десерту. А якщо навіть компоту і пощастить вціліти якимось чином до завершення обіду, то мудак спочатку сполоще ним рот і аж потому проковтне. Я бачив безумців, які полоскали писок кефіром, чорною кавою, шампанським — останнє, як правило, закінчувалося катастрофою.

Мудак має непереборні сентименти до жуйки. Йому надзвичайно важко виплюнути її, а, тим більше, викинути. Він гордий своїм умінням видувати з неї кульки (ті, що не вміють, втішаються витягуванням з-поміж зубів довжелезних каліброваних шмарклів). На час їжі, поцілунку чи офіційної розмови мудак виймає ґумку і кладе її на видне місце, щоб кожен зміг помилуватися зліпком його досконалих щелеп. Найделікатніші в подібних випадках скачують компактну білу кульку, котру чіпляють позад вуха. Використані, висмоктані до останньої клейкої субстанції жуйки, наліплюються мудаками на стільці і стіни, під столи і вікна, попросту кажучи — всюди.

Мудак ніколи не скористається серветкою перед тим, як пригубити напій. Тому святковий стіл завжди прикрашений заслиненими ним, масними по краях шклянками. («Заслинениминим» — запам'ятай!) Мудачки до того ж щедро наквацьовують посуд незмивними слідами своєї водо-гасо-ацетононерозчинної шмінки.

На мудачок взагалі боляче дивитися під час їжі — вони (очевидно, в силу якогось не вивченого досі синдрому некоординованості рухів) постійно стукають себе по зіпсутих і без того зубах виделками, ложками, горнятками; снідання з ними — це феєрія звуків, вечеря — справжній стоматологічний шал.

Мудачка безпосередня, ба більше — вона природна. Приходячи до тебе затемна, вона й гадки не має, що справ йде до копуляції — куди там! вона нізащо не опуститься до подібних вульгарних і прагматичних міркувань! — але в якийсь момент, несподівано сама для себе, вона раптом падає навзнак, широко розкидаючи ноги, і ти маєш змогу насолодитися всіма ароматами її позавчорамитого тіла.

Після ночі з мудачкою ти стаєш власником страхітливих потвор: гори напомаджених бичків, кучерявого, до несподіванки густоволосого мила (бо врешті-решт на свою біду ти таки відсилаєш її до ванни) і підозрілих новоутворень у сміттєвому відрі.

Сліди життєдіяльності цих нав'язливих створінь отруюють життя повсюдно:

ковбасу вони ріжуть ножем, щойно вмоченим у мармоляду;

дзюрчать, не зачиняючи дверей (очевидно, вважаючи, що це неабияк тебе збуджує);

після відвідин дантиста переконливо запрошують тебе оглянути новісіньку пломбу в глибині роззявленої пащі, а твої спроби обережно відмовитися проникливо трактують яко  ф а л ь ш;

їхня пікантна манера розмовляти за обідом переконливо дозволяє прослідкувати всі стадії перетворення шніцеля на  ф а р ш;

сміються вони відверто, щиро і безтурботно, демонструючи при цьому вміст ніздрів і засліплюючи блиском золотих коронок, що цілком безповоротно перетворює твоє залицяння в  ф а р с;

вони здатні захоплюватися кожною пташиною, кожною хмариною, вони вишукують красу в малому і поклоняються різним божкам;

між зубами (от нав'язлива тема!) у них завше застряє шматочок салату або зелена цибулька, що складає неповторний за колоритом і фактурою образ: чорне дерево й слонова кість, віртуозерія кармазинових штрихів і заключний акцент смарагдової крапки;

їхні використані гігієнічні прокладки можна зустріти в найнеможливіших місцях, включаючи високогірні вершини (принаймні, кожен твій відпочинок на морі отруєний віхтями брунатної вати, що стирчать з усіх щілин зґвалтованих кабінок для переодягання, де галасливі мудацькі діти справляють різноманітні свої потреби);

подібно дітям мудачки дуже елегантно лускають насіння (при цьому уста їхні розтуляються з непритаманною оральним виростам хтивістю);

вони п'ють пиво з хвацькістю Ґарґантюа, Пантаґрюеля і Томаса Манна, взятих разом з братом його Гайнріхом;

з насолодою справжнього філолога вслухаються у рики й матюки;

плюються густо, як солдати;

і люблять читати, писати, співати,

і знають цитати,

і вміють кохати,

і це справді істинно незаперечно так, бо вони вірно і віддано, вірно і віддано, безмірно піддано кохають своїх мудаків.

Мудак, мудак, мудак…

Що там ще?

Мудак — людина принципів, у котрі він свято вірить і котрих він свято вірить, що дотримується. Один кретин, з яким я змушений був жити поруч протягом кількох років і який перетворив ці роки на пекло товариських стосунків, прощаючись, за пару хвилин легко переконав мене, що всі його вчинки підлягають закону всесвітньої справедливості і рівноваги. І я зрозумів, наскільки зле і недалекоглядно трактував його раніше як дрібного негідника і мстивого нікчему.

Мудак завжди прихильник чогось-такого-ориґінального. Він завзято вишукує екзотичні, критичні, екстраординарні та марґінальні прояви буття.

Мудак — страшенний ентузіаст виїздів на природу. З шашличками, дівчатками, музичкою.

Мудак зазвичай настроєвий, почасти сентиментальний. Він залюбки згадує дитинство й юність, як справжній сноб готує коктейлі за рецептами, вичитаними в Хема, а каву п'є з періодичністю, підказаною постейзенштейнівським монтажем французьких фільмів.

Мудак — природжений турист. Кожен туристичний автобус напхом напханий мудаками.

Мудаки кохаються в талісманах, сувенірах і відзнаках байдуже яких — від поштівок і брелоків до вірчих грамот і фамільної зброї. Мудак, який не має браслета або персня, кульчика чи шворочки, а, може, татуювання, а, може, значка на лацкані, а, може, анаграми на білизні — такий мудак не мудак або не зовсім мудак. У кожному разі я взяв би під сумнів його мудакуватість як неповноцінну і підозрілу.

Мудак — завжди індивідуальність. Він вирізняється з натовпу — (він стильний, він має свою, притаманну лише йому зачіску, манеру одягтись, він старанно добирає взуття і прикраси) — очевидно тому натовп складається з мудаків.