Lux perpetua - Сапковский Анджей. Страница 14

Цього вечора в «Золотій рибці» теж мало хто звертав увагу на ведмедя. Уся увага відвідувачів, які тісно набилися у приміщення, була зосереджена на пиві та горілці, а також, незважаючи на піст, на жирних м'ясивах. Останні, печені над жаром, переповнювали заклад приємним димком і непроглядним чадом.

— Я шукаю… — Рейневан стримав кашель, протер очі, на яких моментально виступили сльози. — Я шукаю чоловіка на прізвище Гемпель. Ґрабіс Гемпель. Я знаю, що він часто тут буває. А сьогодні?

— Чи я, — трактирник подивився на нього крізь дим, — сторож брата свого? Шукайте — і знайдете.

Рейневан уже готувався почастувати корчмаря якоюсь не менш біблійною сентенцією, але Ахіллес Чібулька кахикнув, пропонуючи інший розв'язок. Він витягнув із калитки і Показав корчмареві золотий флорин. Трактирник більше не став цитувати Біблію. Рухом голови він показав у куток корчми. За столом, заставленим пляшками і дзбанками, сиділи три досить легко вдягнені — чи радше роздягнені — жінки. І четверо чоловіків.

Підійти вони не встигли. Рейневан відчув, як щось притискає його до шинквасу. Щось велике. І смердюче. Так ніби опудало при вході. Він через силу обернувся.

— Нові людиска, — сказав, жахливо тхнучи цибулею і погано перетравленим м'ясивом, великий і кошлатий тип з напіввисмикнутою зі штанів сорочкою. — Нові людиска туйка вступне платят. Звичай такий. Тряхни-но калиткою, паничику. І постав, бо ми спраглі.

Кореші кошлатого, яких виявилося троє, зареготали. Один пхнув животом Ахіллеса Чібульку. Цей для різноманітності смердів по-пісному. Рибою.

— Господарю, — дав знак Рейневан. — Пиво для цих панів. По кухлю.

— По кухлю? — прохарчав йому в лице кошлатий. — По кухлю? Одрянського рибалку кривдиш? Трудящого чоловіка? Бочівку став, ти охабо! Ти хробаку! Мандавошко міська!

— Іди собі, добрий чоловіче, — злегка примружився Рейневан. — Іди геть. Залиш нас у спокої.

— Бо що?

— Не вводь мене у спокусу.

— Чого-о-о-о?

— Я дав обітницю не бити людей у піст.

Минуло трохи часу, перш ніж до кошлатого дійшов сенс сказаного, перш ніж він заревів і замахнувся кулаком, щоб ударити. Рейневан був швидший. Він схопив з шинквасу дзбан і розбив його об пику кошлатого, заливши його пивом і кров'ю. Тої ж миті, використовуючи розмах, копнув другого одоробала між ноги. Чібулька розтрощив третьому ніс передбачливо прихопленим у дорогу кастетом, а четвертому зацідив п'ястуком під ребра і звалив на коліна. Кошлатий намагався стати на рівні ноги, тож Рейневан стукнув його в чоло вцілілим вухом дзбана, а побачивши, що цього мало, додав так, що в нього в руці залишилися тільки окрушини глини і поливи. Він втиснувся спиною в шинквас, витягнув стилет.

— Сховай ножа! — заревів трактирник, підбігаючи з пахолками. — Ножа сховай, гунцвоте! І геть звідси! Щоб я вас тут більше не бачив, шибеників! Ланці! Розбишаки! Щоб ноги вашої тут не було! Геть, кому кажу!

— Це вони почали…

— Це постійні відвідувачі! А ви чужаки! Приблуди! Ану геть звідси! Raus! Raus, кажу!

Їх випхали, обзиваючи і штурхаючи палицями, у сіни. А з сіней — надвір.

Завсідники потішалися, плакали від сміху, тоненько хихотали дівчата. Опудало ведмедя спостерігало за подіями єдиним скляним оком. Друге йому хтось вибрав.

* * *

Вони відійшли недалеко — всього лише за ріг стайні. Почувши за собою тихі кроки, обидва крутнулися, немов пружини. Рейневан — зі стилетом у руці.

— Спокійно, — підняв руки чоловік, якого вони бачили всередині, за столом у кутку, між пляшок і з дівками. — Спокійно, не треба дурниць. Я Ґрабіс Гемпель.

— На прізвисько Аллердінгс?

— Аллердінгс [25]. Справді, — чоловік випростався. Він був високий і худий, мав по-мавпячому довгі руки. — А ви за рекомендацією каноніка, як я здогадуюся. Але канонік говорив про одного. Хто з вас цей один?

— Я.

Аллердінгс подивився на Рейневана, вивчаючи його.

— Ти дуже нерозумно зробив, — сказав він, — що прийшов сюди і розпитував. А ще дурнішою була оця авантюра. Сюди часто заглядають шпиги, тебе могли запам'ятати. Хоча, щиро кажучи, фізіономія в тебе… Таку важко запам'ятати. Не ображайся.

— Я не ображаюся.

— Я повертаюся всередину, — Аллердінгс ворухнув худими плечима. — Хтось міг бачити, як я за вами виходжу, а мене запам'ятати легше. Зустрінемося завтра. На Милицькій, у пивниці «Дзвін грішника». На терцію. А зараз — із Богом. І забирайтеся звідси.

* * *

Вони зустрілися. Дев'ятнадцятого лютого, у суботу перед неділею Reminiscere [26]. На вулиці Милицькій, у пивниці «Дзвін грішника», яку відвідували головним чином ливарницькі челядники.

Зараз, о порі терції, у пивниці було доволі порожньо. Із самого початку Рейневан хотів ухильно пояснити, про що йому йдеться. Аллердінгс йому цього не дозволив.

— Я знаю в подробицях, — перебив він, перш ніж Рейневан устиг заглибитися в розповідь, — про що тобі йдеться. Подробиці мені виклав наш спільний знайомий, канонік Беесс, донедавна препозит у кафедральній капітулі. Робив він це, мушу визнати, з превеликою неохотою, рішуче налаштований берегти тебе і твої секрети. Але він знав, що без цього я не міг би підготувати акцію.

— Отже, подробиці ти знаєш, — здогадався Рейневан. — А акцію підготував. То перейдімо до деталей. Час не жде…

— Поспішиш, — холодно перебив Аллердінгс, — людей насмішиш, як кажуть поляки. Перш ніж перейти до деталей, варто обміркувати одну більш загальну проблему. Таку, яка може на деталі мати вплив. Причому принциповий.

— І що ж це за проблема?

— Чи взагалі є сенс планувати.

Рейневан якийсь час мовчав, обертаючи в руках кухля.

— Чи акція має сенс, — нарешті повторив він. — А як ти пропонуєш це визначати? Будемо голосувати?

— Рейневане, — не опустив погляду Аллердінгс. — Ти — гусит. Ти — зрадник. У цьому місті ти — ненависний ворог, ти перебуваєш у самому центрі ворожого табору. Ти викликаєш відразу як єретик, віровідступник, на якого всього лише чотири тижні тому під биття дзвонів у цьому місті наклали анафему. Ти тут мисливська звірина, ягня серед вовчої зграї, всі на тебе чигають і полюють. Тоді як той, хто тебе вб'є, здобуде славу, пошану, престиж, відпущення гріхів, вдячність з боку влади, грошову винагороду й успіх серед представниць прекрасної статі. І тебе врешті-решт уполюють, хлопче. Тебе не врятує магія, якою ти маскуєшся, бо на кожну магію є свій спосіб, і якщо добре придивитися, з-під камуфляжу прозирає твій справжній писок. А впізнавши на вулиці, тебе роздеруть на шматки — у рамках самосуду. Або візьмуть живцем і прикінчать на ешафоті. Саме так воно і буде, і кожен наступний день твого перебування у Вроцлаві невблаганно наближає цю мить. А ти, замість того, щоби чимшвидше брати ноги на плечі, хочеш вдаватися до якихось божевільних дій. Тож скажи мені, поклавши руку на серце, якщо можна: чи це має сенс?

— Має.

— Розумію, — тепер настала черга Аллергінса трохи помовчати. — Все ясно. Щоб урятувати дівчину в біді, ми йдемо на будь-який ризик. На будь-яке безумство. Навіть на таке, яке нічого не дасть.

— Не дасть?

— Стежачи за суб'єктом, який є нашою ціллю, я дещо про нього дізнався. Про його характер. Не гаючи часу, спираючись на неоціненні вказівки каноніка Беесса, я дізнався що треба. Знаю де, знаю коли, знаю як. І знаю також, що нам не обійтися без допомоги. Нам неодмінно потрібен третій. І то не цей твій аптекар, бо те, за що ми беремося, — справа не для аптекарів. З хвилини на хвилину тут з'явиться такий собі Ясько Тмин. Ти сам сказав: «Треба зробити так, щоби наш клієнт боявся». А Ясько Тмин — видатний спеціаліст. Справжній віртуоз у вибиванні зубів.

— То до чого тоді, — підняв брови Рейневан, — було все це попереднє красномовство? Якщо ти знав, що я однаково не відступлюся? Бо інакше ти не ангажував би віртуозів.

вернуться

25

Allerdings (нім.) — авжеж, звичайно.

вернуться

26

Друга неділя Великого посту.