Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич. Страница 22

І радіоастроном з дуже серйозним, дещо зосереджено-похмурим виглядом прочитав оповідання О’Генрі, так жодного разу й не посміхнувшись. Та чим більше він серйознішав, тим дужче сміялися слухачі. І дивна річ, в Адама щось затепліло на серці. Йому став подобатися цей зосереджений радіоастроном. Твори О’Генрі Адам і раніше знав, але тут вони зазвучали ніби по-новому, наче іншою гранню відкрилися перед ним. Після вечора підійшов до Руслана і, тиснучи йому руку, побачив (вперше, відколи його знав), що очі радіоастронома були злегка усміхнені.

- Таке дотепне оповідання, а на вашому обличчі жодного разу не з’явилася посмішка, - сказав йому Адам.

- Навіщо сміятися лицем, коли сміється душа, - одказав радіоастроном.

Певно, так само мовчазний радіоастроном і Єву покорив? Не посмішкою обличчя, а широтою душі? А втім, навіщо тепер гадати? І для чого?

Ставши дружиною радіоастронома “Геліоса”, Єва через рік була зарахована до складу космічного корабля, який готували у ті роки до польоту в сузір’я Центавра.

Не тільки нестримний ріст населення Землі штовхав людство на пошуки нових планет, придатних для життя; не тільки нестримний розвиток науки й техніки, який дав можливість будувати космічні кораблі з швидкістю, рівною половині швидкості світла (а в перспективі вже плануються кораблі з світловою швидкістю); не тільки потяг окремих груп населення до космічних мандрів, відкриттів, небезпек, яких людство вже давно позбавилось на Землі; не тільки бажання стати засновниками роду людського на інших планетах, в інших сузір’ях і галактиках; не тільки!

Не це було головним та вирішальним.

Настав час, коли люди забули про свої етнічні та національні ознаки, а відчули себе єдиною сім’єю на Землі - землянами. Збулися слова академіка Вернадського: “Людина вперше реально зрозуміла, що вона - мешканець планети і мусить - повинна - мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особи, сім’ї чи роду, держав чи їх союзів, але і в планетному аспекті”.

А відчувши себе в планетному аспекті, людство нарешті збагнуло, що:

Земля - єдина планета людей,

Земля - єдина колиска людства.

А доки людство живе на одній - лише одній! - планеті, впевненості, що воно, людство, вічне, - немає.

Немає і не може бути, адже подальша доля людства залежить від єдиного: а раптом?..

А раптом що трапиться із Землею - єдиною колискою людства? А раптом непередбачений космічний катаклізм знищить єдину планету людей? А раптом у планету вріжеться якесь космічне тіло, що розколе її навпіл чи зірве з орбіти? А раптом людство в пошуках нової, надпотужної енергії дійде до всепланетного вибуху?

Зорі не вічні.

Зорі колись спалахують і згасають, колись народжуються і вмирають світи. Вічний тільки вир матерії. У далекому-предалекому майбутньому така доля може спіткати й Сонце - воно згасне. Але загибель світила не повинна стати трагедією всього людства. Людство мусить піти до других сонячних систем, на інші планети. Від зорі й до зорі розселятиметься людство в Галактиці. Але про це треба думати вже сьогодні. Бо коли станеться оте непередбачене “а раптом”, людство зникне не лише з Землі, а й з Всесвіту. Адже більше планет із людьми немає.

Тільки розселившись по інших, віддалених одна від одної десятками, а то й сотнями світлових років зоряних системах (а ще краще - галактиках), людство, нарешті, зможе гарантувати собі безпеку і застрахувати себе від нещасного випадку.

Для першого стрибка до зірок було вибрано сузір’я Центавра - найближче до нашої Сонячної системи сузір’я. Тим більше, що радіоастрономи були впевнені: або зірка А, або зірка Б (чи їхньою мовою пара АБ) цього сузір’я мають планетну систему.

До польоту в сузір’я Центавра готувалися впродовж не одного десятиліття спеціалісти різних галузей. Було опрацьовано близько 25 тисяч спостережень за сузір’ям, уточнено 120 параметрів, астрономічну одиницю, радіуси орбіти зірок А і Б. За сузір’ям Центавра велися постійні радіолокаційні спостереження, і точність спостережень була доведена до метра. З’явилися праці космічних навігаторів, балістиків, астрономів-теоретиків, математиків, радіоспеціалістів, спеціалістів астродинаміки, навігації і наведення космічних апаратів. Було заново створено єдину релятивістську теорію руху планет на основі ейнштейнівської моделі, в основі якої лежить теорія тяжіння Ейнштейна, створена ним у 1916 році, що отримала назву “Загальна теорія відносності”. Із цієї теорії, зокрема, виходить, що в сильному полі тяжіння геометрія звичного тримірного простору виявляється неевклідовою, а час тече повільніше, аніж поза полем.

За Гендопрололом (Генеральний Довготривалий План Розселення Людства) сузір’я Центавра мало стати першим трампліном, першою базою людства, яке вирішило заселити Космос. Гендопролол був розрахований на мільйони років. Освоївши планету в сузір’ї Центавра, синівська цивілізація матері Землі з часом піде далі: з сузір’я Центавра зробить стрибок до сузір’я Кассіопеї і там заселить планету, чи й кілька, якщо такі виявляться, обживеться з десяток тисяч років, доки не сягне гігантського розвитку науки і техніки, потім стрибок ще далі, ще... Заселяючи планети інших, неймовірно далеких від Землі сузір’їв, сини Землі завойовуватимуть Космос і обживатимуть його. За мільйон років людство колонізує і заселить усю Галактику. І хай не між усіма планетами підтримуватиметься регулярний зв’язок, можливо, між якимись синівськими і дочірніми цивілізаціями Землі й урветься (або й відпаде потреба у такому зв’язку, зважаючи на колосальні космічні відстані), то не біда. Зв’язок, та ще регулярний, не завжди буде й потрібний, тим більше, якщо він займатиме сотні літ лише в один край. Головне, буде Всесвіт людей. Не планета, не єдина планета, як зараз, а - Всесвіт людей. Тоді людство буде спокійним та впевненим і, нарешті, зможе сказати: “Я безсмертне!”

А початком того трудного, неймовірно трудного й важкого, мільйоннорічного походу за підкорення Космосу і мусило стати сузір’я Центавра. Ось чому Земля стільки надій покладала на “Геліос” і готувала його, упевнена, що Гендопролол стартує успішно.

Те, що вони вдвох потрапили на один корабель, не дуже здивувало Адама. Хоч коли Єва вийшла заміж, він обминав її, а коли й зустрічався, то тільки у справах і тримався підкреслено офіційно. Так же офіційно привітав її з заміжжям (його привітання вона чомусь вислухала неуважно й одразу ж перевела розмову на інше, навіть не подякувавши). Вона більше не називала Адама “мій перший справжній хворий”, а він її - “мій перший справжній лікар”. Обоє вдавали, що не було того випадку на Памірі, що Єва не проводжала його до гвинтокрилої птиці і що вони взагалі не були раніше знайомі. Але поводилися, як і всі члени екіпажу, просто. Називали одне одного на “ти”. Хіба що наодинці, коли випадково зустрічалися, злякано переходили на “ви”. Але незабаром і той неспокій між ними зник, і вони нарешті стали добрими друзями.

Та коли після катастрофи “Геліоса” опинилися удвох ще й на одній планеті, Адам не витримав. Якось сказав Єві, вже на Леонії:

- Ми з тобою, мабуть, приречені все життя потрапляти в одні й ті ж ситуації, але залишатися далекими одне від одного.

Єва непривітно зиркнула на нього і різко запитала:

- А ти що... забаг зближення?

Адама наче хто окропом облив з ніг до голови. Від образи, що Єва так безцеремонно дала йому словесного ляпаса, він аж задихнувся. Але взяв себе в руки і, щоб не наговорити їй зайвини, за яку потім буде соромно, засвистів. Свист допомагав заспокоїтися, взяти себе в руки.

Адам свистів, а Єва здивовано дивилася на нього.

Висвистівшись, Адам нарешті заспокоївся - віднині він і тільки він відповідає за неї! - сказав стримано й сухо: