П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі. Страница 2

— Липко! — Пролунав її гортанний сміх.

Засміявшись у відповідь, Річард сунув їй в рот шматок коржа, потім сів зручніше і прилаштував між ними тацю з їжею. Хлібні коржі, зроблені з коренів тави, були улюбленою стравою Племені Тіни. Їх подавали практично з будь-якою їжею, їли просто так, загортали в них їжу, використовували замість ложки, у вигляді сухарів брали з собою, надовго відправляючись на полювання.

Келен, позіхнувши, потяглась, порадівши, що Річард більше не стурбований тим, що відбувається за дверима. Вона цмокнула його в щоку, задоволена, що він заспокоївся.

Під теплими коржиками Річард виявив печений перець і цибулю, капелюшки грибів розміром з долоню, ріпу і варені овочі. Там виявилося навіть кілька рисових пиріжків. Відкусивши шматок ріпи, Річард загорнув у корж трохи овочів, гриб, перець і простягнув Келен.

— Шкода, що ми не можемо залишитися тут назавжди, — задумливо мовив він.

Келен натягнула простирадло на ноги. Вона прекрасно зрозуміла, що він хоче сказати. Зовні за дверима їх чекав зовнішній світ.

— Ну… — Протягнула вона, ляскаючи віями, — те, що Зедд прийшов з заявою, ніби старійшини бажають отримати назад у своє розпорядження будинок духів, зовсім не означає, що ми повинні здатися їм на милість перш, ніж дозріємо для цього і будемо готові.

Річард відреагував на завуальовану пропозицію блаженною посмішкою.

— Зедд просто використовував старійшин як привід. Насправді йому потрібен я.

Впившись зубами в рулет із коржа, Келен спостерігала, як Річард неуважно ламає навпіл рисовий пиріжок. Його думки явно витали десь далеко.

— Він не бачив тебе кілька місяців. — Келен пальцем стерла текучий по підборіддю жир. — Йому не терпиться почути розповідь про твої пригоди, з'ясувати, чому ти за цей час навчився. — Вона облизала пальці, а Річард неуважно кивнув. — Він любить тебе, Річард. І повинен навчити тебе деяким речам.

— Цей старий безперервно мене навчає з самого мого народження. — Річард відсторонення посміхнувся. — Я теж його люблю.

Він загорнув в коржик гриб, овочі, перець і цибулю і відкусив від отриманого рулету пристойний шматок. Келен вивудила щіпку вареної зелені і прийнялася задумливо жувати, дослухаючись до тихого потріскування вогню у вогнищі і віддаленої музики.

Покінчивши зі своїм шматком, Річард порився під залишеними на підносі коржиками і вивудив звідти сушену сливу.

— І весь цей час я навіть не підозрював, що він не просто мій найкращий друг. Я і знати не знав, що він мій дід і зовсім не проста людина.

Відкусивши півсливи, він простягнув другу половинку Келен.

— Він просто оберігав тебе, Річард. І для тебе найважливішим було знати, що він твій друг. — Келен взяла сливу і засунула в рот. Жуючи ласощі, вона дивилася на Річарда і не могла намилуватися.

Вона ніжно змусила його повернутися до неї. Як вона розуміла його тривоги!

— Тепер Зедд знову з нами, Річард. Він нам допоможе. І його поради дуже багато допоможуть нам.

— Ти права. Хто може дати нам кращу пораду, ніж така людина, як Зедд? — Річард підтяг ближче одяг. — І він зараз напевно ледь не стрибає від нетерпіння, бажаючи почути про все, що сталося.

Річард почав натягувати чорні штани, а Келен, затиснувши в зубах пиріжок, початку діставати з мішка речі. Зупинившись на хвилинку, вона вийняла пиріжок з рота.

— Ми не бачилися з Зеддом кілька місяців, причому ти — довше, ніж я. Зедд з Енн захочуть дізнатися про все. І нам доведеться разів десять розповідати одне і те ж, поки вони не задовольняться.

Річард на мить перестав застібати чорну сорочку.

— Що це так переполошило Зедда з Енн вчора ввечері перед весіллям?

— Учора ввечері? — Келен дістала з мішка згорнуту спідницю і струснула. — Щось щодо шимів. Я сказала їм, що вимовила три певних слова. Але Зедд сказав, що вони про це подбають, чим би ці шими не були.

Келен не хотілося думати про це. Вона мурашками покривалася, згадуючи свій переляк і паніку, що охопила її. Їй погано ставало при одній лише думці, що могло статися, забарись вона хоч на мить з проголошенням цих слів. Спізнись вона — і Річард був би зараз мертвий. Зусиллям волі Келен відігнала важкі спогади.

— Так ось що мені здавалося, ніби я згадав, — підморгнув, посміхнувшись, Річард. — Дивлячись на твою синю весільну сукню… Ну, пам'ятається, в той момент у мене були в голові якісь більш важливі думки.

Три шими начебто нічого складного собою не представляють. Здається, щось у цьому роді Зедд і сказав. І вже у всякому разі, у кого-кого, а в Зедда з всіх нині живучих повинно бути менше всього труднощів з такого роду речами.

— Так як ти щодо того, щоб скупатися?

— Що? — Річард знову дивився на двері.

— Викупатися. Чи не можемо ми спершу відправитися до теплих ключів і викупатися, а вже потім — сісти перед Зеддом з Енн і почати розповідати їм довгу історію?

Річард натягнув через голову чорну туніку. Широка золота канва, розшита по квадратному коміру, блиснула в світлі вогню. Він скоса глянув на Келен.

— А ти потреш мені спину?

Келен не могла відірвати очей від усмішки, що грала на його губах. А Річард вже застібав широкий шкіряний пояс з розшитими золотом кишеньками. Крім усього іншого, в цих кишеньках лежали предмети чудові і дуже небезпечні.

— Лорд Рал, я потру вам все, що вам буде завгодно. — Розсміявшись, він надів підбиті шкірою срібні браслети. Вирізані на них давні символи блиснули в червонуватому світлі вогнища.

— Схоже, моя новознайдена жіночка уміє перетворювати звичайне купання в знаменну подію.

Келен загорнулася в плащ і витягла довге волосся, що забилося під комір.

— Як тільки скажемо Зедду, відразу підемо. — Вона грайливо тицьнула його пальцем у ребра. — Ось тоді і дізнаєшся.

Хихикаючи, він перехопив її пальці, не дозволяючи себе лоскотати.

— Якщо вже ти хочеш купатися, краще Зедду не говорити. Він задасть спершу одне питання, потім ще одне, а потім — ще і ще. — Річард застебнув на шиї виблискуючий золотом плащ. — І не встигнеш озирнутися, як день вже підійде до кінця, а він все буде питати і питати. Далеко до цих теплих ключів?

— Приблизно півгодини ходьби. — Келен вказала на південь. — Може, трохи більше. — Вона схопила коржик, щітку для волосся, шматок трав'яного мила, ще якусь дрібницю і сунула все це в шкіряний мішок. — Але ти сказав, Зедд хоче нас бачити. Не боїшся, що він надується, якщо ми вислизнем потихеньку?

— Якщо хочеш скупатися, — цинічно реготнув Річард, — то краще вибачитися потім, що не сказали. Це не так вже далеко. У будь-якому випадку встигнемо обернутися, перш ніж він отримає нас.

Келен міцно стиснула його руку. Раптово вона стала дуже серйозною.

— Річард, я знаю, тобі не терпиться поговорити з Зеддом. Якщо для тебе це дійсно важливо, ми можемо скупатися і пізніше. Мені взагалі-то все одно… Я просто хотіла довше побути з тобою наодинці.

— Ми поговоримо з Зеддом через пару годин, коли повернемося. — Річард обійняв дружину. — Зедд цілком може почекати. Мені теж хочеться побути з тобою.

Він ступив до дверей, і Келен помітила, як він знову машинально шукає відсутній меч. Плащ Річарда, як тільки його торкнулися сонячні промені, спалахнув золотом. Вийшовши слідом за чоловіком на прохолодне ранкове повітря, Келен мимоволі примружилася. Апетитні аромати їжі, що витали над селом, дражнили нюх.

Річард звернув убік, заглянув за короткий паркан.

Хижий погляд сірих очей швидко окинув небо. Потім Річард ретельно оглянув вузькі проходи між будовами, які оточували будинок духів.

У цій частині села будинки, як і будинок духів, використовувалися для різних суспільних цілей. В деякі, як в свого роду святилища, мали доступ лише старійшини. Ще іншими користувалися мисливці для своїх ритуалів. І жоден чоловік ніколи не переступав поріг будинків, що належали жінкам.

Тут же готували до поховання мерців. Плем'я Тіни своїх мертвих ховало в землі.

Палити похоронні вогнища було непрактично. Деревину поставляли сюди здалеку, і вона була дорогоцінною. Навіть для приготування їжі в дрова додавали неабияку кількість кізяка або — набагато частіше — міцно скручених пучків сіна. Багаття на зразок того, що розвели в ніч перед весільною церемонією, розпалювалися вкрай рідко.