П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі. Страница 5

Келен випросталась і подивилась на курей.

— Ну? — Запитав Річард. — Що він сказав? — Келен спочатку засумнівалася, чи вірно вона розчула слова старійшини, але по обличчях Чандалена і його мисливців, які раптово зробилися похмурими, зрозуміла, що почула все правильно.

Однак вона не уявляла, як потрібно перевести таке. Їй не хотілося ставити Птахолова в незручне становище, якщо раптом виявиться, що він просто злегка перебрав з нагоди свята ритуального пиття.

Річард чекав, запитально дивлячись на Келен. Келен знову подивилася на Птахолова, чиї карі очі були спрямовані на галявину, а підборіддя гойдалося в такт мелодії барабанів і бубнів.

Нарешті вона випросталася, торкнувшись плечем Річарда.

— Він каже, що он та, — Келен вказала пальцем, — і не курка зовсім.

3

Відштовхнувшись від дна, Келен ковзнула у воді в обійми Річарда. Вони лежали на спині, глибина тут ледве сягала грудей, і з води стирчали одні тільки їх голови. Несподівано для себе Келен оцінила спокуси, що стали можливі через прозорість води.

В одному з численних струмків, що протікали на кам'яному п'ятачку серед скель, що стирчали острівцем серед безкрайніх лугів, Келен з Річардом відшукали відмінне містечко. Холодні ключі, що били трохи вище за течією, приємно охолоджували майже гарячу воду. Таких глибоких місць, яке їм вдалося знайти, тут було небагато, і вони обнишпорили не один ключ, перш ніж відшукали це зручне в усіх відношеннях місце.

Навколо росли стіною високі трави, склепінням служило ясне блакитне небо. Втім, хмари вже почали потихеньку збиратися в блакитній сині. Прохолодний вітерець колисав зелені трави, що згиналися хвилями під його подихом.

У цих рівнинах погода мінялася дуже швидко, і теплий весняний день міг миттєво змінитися крижаною холоднечею. Келен знала, що холоди довго не триватимуть. Весна вже практично вступила в свої права, хоча зима ще й намагалася пручатися. Холодне повітря над їх теплим притулком було всього лише прощальним поцілунком зими.

У небі ширяв яструб, вишукуючи здобич. На мить Келен відчула смуток при думці, що, поки вони тут з Річардом насолоджуються теплом води і близькістю один одного, невблаганні кігті птиці позбавлять когось життя. Вже вона-то мала непогане уявлення про те, що таке бути дичиною, коли на полювання виходить смерть.

Неподалік серед трав загубилися шестеро мисливців. Поруч колами, як сокіл навколо гнізда, невтомно бродить Кара, пильно стежачи за мисливцями. Келен вважала, що ці семеро охоронців легко зрозуміють один одного, навіть не знаючи мови.

Келен бризнула водою Річарду на плечі.

— Хоч нам дано було не так вже багато часу побути наодинці, все одно це краща весілля, про яке я тільки могла мріяти. Як я рада, що привела тебе сюди!

— Я ніколи цього не забуду! — Річард поцілував її в чоло. — Ні церемонію, ні будинок духів, ні ці джерела.

— Та вже, краще не забувайте, Магістр Рал. — Вона погладила його під водою по стегну.

— Я завжди мріяв показати тобі ті чудові місця, де я виріс. Сподіваюся, що коли-небудь мені вдасться тебе туди відвести.

Він знову замовк. Мабуть, розмірковував про якісь вельми непрості речі і тому здавався похмурим. Як би їм не хотілося, вони все одно не вправі забути про свої обов'язки. Війська очікують наказу. Чиновники і дипломати в Ейдіндрілі з нетерпінням чекають аудієнції у Матері-сповідниці або Магістра Рала.

І далеко не всі жадають долучитися до боротьби за свободу. Для деяких тиранія має свою привабливість.

Імператор Джеган з Імперським Орденом теж не стануть довго сидіти склавши руки.

— Коли-небудь, Річард, — пробурмотіла вона, мнучи чорний камінь, що висів на шиї на тонкому золотому ланцюжку.

Кулон подарувала відьма Шота, яка ні з того ні з сього з'явилася вчора на весіллі. Шота сказала, що цей кулон завадить їм зачати дитя. У відьми був дар передбачати майбутнє, хоча найчастіше її бачення були туманні й збувалися дещо несподіваним чином. Шота не один раз попереджала про ті біди, якими загрожує світу народження їхньої дитини, і заприсяглася власними руками вбити їх сина, якщо такий з'явиться.

У довгих пошуках Храму Вітрів Келен почала розуміти Шоту дещо краще, і обидві жінки прийшли до свого роду угоди. Кулон служив пропозицією миру.

— Як по-твоєму. Птахолов розумів, що він говорить?

— Думаю, так. — Келен оглянула небо. — Хмари згущуються.

— Я щодо курки.

— Курки! — Келен повернулася в обіймах чоловіка і, насупившись, заглянула в його сірі очі. — Річард, він сказав, що це не курка. І по-моєму, він просто занадто насвяткувався!

Річард, здавалося, зважував її слова, але мовчав. Сонце сховалося за хмарою, трави накрила глибока тінь, все навколо поблякло, вітерець приніс вологу.

Лежачий позаду Річарда на каменях золотий плащ колихнувся. Річард раптово стиснув Келен сильніше. І це була не ніжність.

У воді щось рухалося. Миттєвий проблиск світла.

Що це? Блиснула луска риби? Ось воно є — і нема, немов щось, підмічене краєм ока.

— Що сталося? — Запитала Келен, коли Річард відсторонив її. — Це всього лише риба.

Річард плавно піднявся і витягнув Келен з води.

— Або ще щось, — тихо сказав він.

З Келен стікала вода. Оголена на холодному вітрі, вона вся покрилася гусячою шкірою.

— Що? Що це? Що ти бачиш? — Келен уважно дивилася на прозорі брижі.

Річард нишпорив очима по воді.

— Не знаю… Може, і риба. — Він посадив Келен на берег.

У Келен почали стукати зуби.

— Риби в цих ключах недостатньо великі, щоб тяпнути хоча б за палець. Якщо це не черепаха, можна залізти назад? А то я замерзла.

До свого засмучення, Річард змушений був визнати, що нічого не бачить. Простягнувши руку, він допоміг Келен влізти назад у воду.

— Може, це всього лише тінь пробігла по воді, коли сонце сховалося за хмарою.

Келен із задоволенням поринула по шию в теплу воду. Гріючись, вона оглядала прозору гладь. Чиста прозора вода, ніяких водоростей. Чітко видно кам'янисте дно. Черепасі сховатися рішуче ніде. Однак хоча Річард і погодився, що нічого немає, те, з якою увагою він дивився на воду, спростовувало його слова.

— Ти думаєш, це риба? Чи просто мене лякаєш? — Келен ніяк не могла зрозуміти, чи дійсно він помітив щось, що його стурбувало, чи просто проявляє зайву пильність. — Це зовсім не те приємне купання, про яке я мріяла. Скажи, в чому справа, якщо ти й справді щось бачив.

І тут нова думка примусила її підскочити.

— Це ж не змія, правда?

Річард зітхнувши відкинув з обличчя мокре волосся.

— Нічого я не бачив. Вибач.

— Упевнений? Може, нам краще вилізти? — Річард винувато посміхнувся.

— Напевно, я просто нервую, коли купаюся в незнайомих водоймах разом з голою жінкою.

— І часто ви купаєтеся з оголеними жінками, Магістр Рал? — Тицьнула його Келен в ребра.

Їй не дуже сподобався його жарт, але вона все одно зібралася знову затишно влаштуватися в його обіймах. І тут Річард раптово підхопився.

Келен квапливо піднялася слідом.

— Що?! Змія?!

Річард одним рухом занурив її в воду і кинувся до одягу.

— Сиди там!

Схопивши кинджал, він, пригнувшись, виглянув через трави.

— Це Кара. — Річард випростався, щоб краще бачити.

Келен побачила червону пляму, що наближалася до них по зелено-коричневому полю. Морд-Сіт мчала стрімголов, мнучи траву і розхлюпуючи воду в струмках.

Не відводячи очей від Кари, Річард жбурнув Келен маленький рушник. У руці Кари червонів ейдж.

Ейдж Морд-Сіт — чарівна зброя, яка діє тільки в їх руках. Ейдж, який заподіював жахливий біль. Ейдж, який міг навіть вбити.

Морд-Сіт завжди носили той же ейдж, яким свого часу навчали і їх. Коли вони тримали ейдж в руці, вони відчували сильний біль — така плата за те, що Морд-Сіт завдавали болю іншим. Але лиця Морд-Сіт завжди залишалися безпристрасні.