З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 10

і Не треба одначе й перебільшати гуманного змісту тодішнього церковного христіянства. Прінціп Мономахового поучения дітям: «Ні правого ні винного не вбивайте» — що раптом кидає таке симпатичне світло на тодішні моральні настрої, скорше треба звязати з традиціями старої передхристіянської морали — гуманности у відносинах до членів роду свого, ніж з візантійським церковним правом, що рекомендувало навіть, а не тільки що допускало і кару смерти і люті кари по тілу за переступи, котрі воно вважало особливо злочинними.

ну християнством взагалі (не тільки самою офіціяльною церквою!) я піднесу поняттє моральної відповідальносте такби сказати — морального білянсу людського життя, посмертної кари або заслуги відповідно до моральної суми його, яке стало на місці старого погляду, що посмертне життє являється простим продовженнєм сьогосвітнього, у всім йому анальогЧчним. Ідея посмертного воздаяния взагалі здобула цілий переворот в психіці тодішних людей, наповнивши їх уяву, а за тим і творчість масою нових образів і мотивів. Але я тут підношу саму ідею моральної оцінки людського життя, що не тратить свого значіння з матеріяль- ним його закінченнєм.

В звязку з сею ідеєю незвичайно плідною і далекосяг- лою в своїх дальших виводах, зявляється поняттє очищення й залагодження заподіяного лиха через покуту, що піддає релігійній мисли цілий ряд інтересних ідей.

Незвичайно важна була також ідея універсальнссти людства, звязана із згаданим поняттєм моральної оцінки людської діяльности. В родовім життю обєктом якого не- будь морального відношення вважається тільки член свого роду або роду з ним звязаного якимсь спеціяльним звяз- ком. Поняттє ж морального обовязку до кождої людини без ріжниці походження було великим дарунком християнства, і хоч релігійна виключність, як вище вказано, дуже його затісняла і викривляла, все таки дещо лишалося з нього.

Інтересно також, для оцінки морального впливу нової церкви на суспільність приглянутись, які питання й явища життя найбільш притягали увагу письменників, вихованих в сій церковній школі. Поза прославленнями Христової віри і того щастя, котрого доступила суспільність, замінивши ним своє старе поганство — аби се цінила і старалася ділом ' відповідати новій вірі — вони вдаряли на такі вади суспіль- ности, котрі здавались їм або найбільш ганебними, або може й найлекшими до направи. Перед усім се була «нечистота» у відносинах чоловіків і жінок: легкі розводи, пожиттє з невінчаними жінками, многоженність і конкубінат. Були

се, здається, найбільш популярні теми моралістичної пропо- віди і всюди звертались найсильнійші докори проповідників.

Дуже часто й енергійно виступали вони також против пянства, дійсно поширеного у вищих верствах.

Не так часта й гостра, але дуже цінна була боротьба з суворістю і немилосердністю в поводженню ріжних більших і меньших урядовців, а ще більше — просто в богатих відносинах до довжників, челяди і ріжних категорій залежних людей. Як против найтяжших злочинів виступають проповідники против занадто високих тодішних процентів, против гандльовання невільниками, перепродування їх за вищу ціну або вимагання високих сум від тих, що хотіли викупитись на свободу.

Але й рахуючися з тим усім таки треба ствердити, що на зверхню побожність ложено таки непомірно богато. Мономах — сей показчик глибше християнізованої части суспільства, наказує свої синам що дня ходити до церкви, вставати серед ночи на молитву, а по дню мати в умі молитву неустанно: «навіть і на коні сидячи, говоріть собі по тихо молитву — коли иньших не вмієте, то мовте неустанно Господи помилуй,— ліпше молитись ніж думати, незнати що, в дорозі!» Поученнє священникам, що мають вимагати від вірних при цокуті, наказує що години робити'12 поклонів і ЗО разів казати «Господи помилуй», їсти лише раз на день; в понеділок, середу і пятницю вживати тільки «сочиво» (варене зерно), ві второк, четвер і суботу дозволяється риба, і тільки в неділю мясо і три чаші меду: великим постом сушити (не їсти нічого вареного) весь перший тиждень і останній, в иньших тижнях сушити понеділок, середу і пятницю. Супроти сих і подібних вимог зовнішнього режіму чисто моральні поучения, займають тут другорядне місце і досить бліді: шанувати духовних, черців і «властелів» (начальство), подорожних і инших, сиріт і вдів не відправляти з свого двору з порожними руками; челядь не лишати без потрібного, «наказувати» її без ярости; десятину з усього добра відкладати для убогих і духовенства, і под.

Сумною стороною сього христіянського аскетизму було його неприязне, підозріливе і просто таки вороже становище до жінки, що виникало з страху перед сексуальною «нечистотою», а виявляло в ідеольогТї християнства взагалі, а особливо — християнства візантийського глибокі впливи Сходу, завсіди недовірливого і зневажливого супроти жіноцтва. Наші моралісти-аскети бачили в жінці живий знаряд ді- явольського підступу, як найострійше остерігали від всякого мішаного товариства чоловіків і жінок, від розмов з жінками, тим більше — від спільних забав. Се нездорове явище шкідливо викривляло здоровий розвиток суспільности, але, на щастє, на нашім грунті не мало такого успіху, як у Московщині, де впливи візантизму взагалі дійшли остан них крайностей.

Другою такою ж прикрою хибою церковного християнства було його завзяте ворогуваннє против мистецтва, словесної творчости не-церковного характера і взагалі всякої краси, котра безпосередно не служить церковному культо- ви. Духовенство і його вірні ученики брали за зле словесному мистецтву, з одного боку, його поганські елементи, з другого — його свобідну мову, особливо в трактованию сексуальних відносин, християнською моралею звичайно замовчуваних. Виходячи від гострих заборон «буєсловія і срамословія і студних словес» допусканих на весіллях, грах і забавах, церковні моралісти доходили до осторог від всякого «глумленія» (забавй), від музики і якого небудь співу — крім церковного, висловлялись против «баяння ба- сень» — яких небудь оповідань, крім церковних. З сього боку відносин до не церковного мистецтва та поезії наша стара церковність була прикрійша ніж церковність західня, латинська, і навіть візантійська у себе дома. Ті все таки з повною толєранцією ставились до занять античною літературою, цінячи в тім певне вишколеннє, потрібне і для церковної людини, особливо для письменника. На Заході таке студіюваннє з літературними цілями античних, латинських поетів молодшим клиром стало підставою нової національ-

ної поезії у романських народів. Нашим клирикам антична (грецька) література зіставалась неприступною, народна ж поезія в очах церковників не мала ніякої літературної вартости: її поборювано і легковажено. Тому вона розвивалась весь час поза впливами освіченого духовенства, годуючись тільки тим, що доходило до неї від нищої церковної верстви, та тим, що вона могла засвоїти з богослужения, коли воно поширилось значнійше між народом.

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ СЕЛА.

Круг ідей церковного християнства, що його отеє постарався я в головнійшім схарактеризувати, поширювався в суспільній сфері, яка була захоплена новою церквою в перших віках її істнування на Україні. Се були більші міста, княжі двори, адміністрація, дружина, боярсько-купецька верства і той люд, що коло того всього гуртувавсь: прибічна служба і всяка, челядь, до холопів включно. Державна церква опанувала державний апарат — але він був дуже нескладний і мало розгалужений. Опанувала книжність — що стояла в службі церкві, державі і тій вищій, аристократичній верстві. Витиснула свою печать на вищій культурі взагалі, перемігши та асімілювавши инші впливи: західні (католицькі) і орієнтальні (юдаістичні й мусулманські перед усім). Але в українських масах — поза більшими міськими центрами вона поширювалась повільно і тяжко. І державна церква і державний апарат захоплював сі маси слабо. Вони жили своїм життєм, приймаючи з усього потроху: і з княжого права, і з нової візантийсько-київської культури, і з візан- тийської церкви, пересадженої князями на Русь — але так як приймали з усіх культурних течій, які переходили через наші краї: беручи те що вражало їх уяву, підходило під їх гадки, знаходило в них щось анальогїчне, або відповідало якій потребі життя, і свобідно комбінували зі своїм старим релігійним світоглядом, зі своєю поетичною творчістю, зі