З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 11

своїм мистецтвом і менше всього журились православною ортодоксією, що на все те мала свій взірець і правило.

Сто літ по офіціальнім охрещенню Руси правила митрополита Іоана II (1080—9) констатують — як то ми вже мали нагоду бачити — що люде далі «чинять жертви бісам — болотам і криницям», що прості люде справляють весілля «з плясаннєм, гудіннєм (музикою) і плясаннєм», без церковного благословення і вінчання, вважаючи, що церковний шлюб істнує для бояр; до причастія не приходять а так само, очивидно, обходяться без инших церковних обрядів. Володимирова устава, в тій редакції, як тепер її маємо, не старша мабуть XII в., між провинами належними до єпископського суду згадує випадки, коли люде моляться під клунею, в житі або під деревами коло води». Широко розпо- всюднене і зчаста доповнюване «слово Христолюбця», звернене против останків поганства, а звісне в відписах XIV в. згадує, що «по У країнам» (в дальших сторонах) люде все ще служать Перу нови, Хор сови, Волосови, ставлять трапези Родови і Рожаницям, моляться огневи і под.

Не підлягає сумнівови, що разом з тим сі люде держали вже неодно і з христіянської обрядовости. На жаль, не маємо ніяких памяток, котрі б давали перегляд того, як саме поширювавсь між народом християнський культ. Але з ни- нішних релігійних переказів і пісень, помагаючи собі деякими припадковими вказівками старших памяток, можна се до певної міри виміркувати.

Очивидно, насамперед відповідно не пережитому ще магічному світоглядови народу, в ужиток його війшли ріжні церковнопосвячені річи, котрим самі церковники надавали чудодійну силу: що вони помагають в хазяйстві, на врожай, на худобу, проти хороб і под., отже ширили між близшими

і. дальшим народом, за відповідну нагороду — так як і до нині то роблять ріжні богомоли, пілігріми то що, продаючи ріжні святощі.

Поширювались за тим ріжні церковні і ніби-то церковні молитви і закляття (при близшім розгляді часто виявляють

їх старше, перед-христіянське походженнє: до старинних поганських заклять, особливо «халдейських», що мали особливу славу, тільки вкладались ріжні християнські ймення і вони набирали таким чином християнського вигляду та йшли в ужиток вже як нібито церковні).

Подібно ж заводились імення християнських святих або згадки про христіянські події до свійських перед- християнських молитов і заклять, котрими люде помагали собі у всякій потребі. Християнські ймення та образи проторюють собі дорогу також до обрядових пісень. У весільнім обряді, скажім, що з такою яскравістю віддає ще тепер старі, перед-християнські форми заключения подружа, поруч старих патронів подружного союзу виступають Господь, Пречиста, Трійця, Спас, ангели і святі, святе Воскресение і святий Понеділок (вінчаннє буває звичайно в неділю, а в понеділок закінченнє весілля) . «Не війте, вітри, на нашу світлицю — а в нашій світлиці сам Бог коровай місить, Пречиста світить, янголи воду носять, Миколая на поміч просять», і тому под. Так само у величальних піснях, котрими накликується богац- тво і щастє на дім господаря (тепер на святах новорічних, давнійше так само на весняних, і при инших святочних оказіях), бачимо наочно, як старі натуралістичні, космічні образи заступаються образами християнськими. Напр. в варіянтах старших до господаревого дому приходить сонце, місяць і дощ, господар їх стрічає і приймає, вони засідають при його столі і обіцяють його господарству ріжні користи, похваляються оден перед другим, хто більше стане в прислузі йому або взагалі людям. А поруч того маємо варіянти християнізовані, де до господаря приходить Христос, Пречиста, святі і гостяться у нього. В старих піснях на дворі господаря обявляється світове (райське) дерево і наповнює двір всяким достатком: худобою, збіжем і всяким припасом; в новіших се робить Бог і святі. В старих піснях оспівувалась будова хати, в котрої вікна світило сонце, місяць, звізди. В иовійших будуєть-

ся церква, до котрої входить Христос, Пречиста, святі, «щоб служити службу за господаря», і под.

Заразом християнська лег'енда — оповідання зачерпнені з євангелія, з Біблії, з церковних відправ, з житий святих і всяких побожних творів та апокрифічних повістей, все в більших розмірах домішуються до поетичних творів, по певній подібности сплітаються зі старими темами, або дають початок до нових паралельних творів. Християнські свята не тільки зі своїми відправами, але із звязаними з ними легендами, здобувають місце в річнім селянськім крузі. їх починають пильнувати, комбінують з ними річні відправи і забави старого календаря: свято Воведенія і сусідні святця, як то ми бачили, попритягали і поділили між собою ріжні обряди, звязані з початком нового року, инші перейшли на свята Різдва і Єрдану, так як весняні звязуюгься з Благовіщеннєм, Великоднем, св. Юрієм, і под. Не тільки звязуюгься, але й приводять відти ріжні христіянські мотиви й подробиці до кругу перед-християнських ідей, що лучилися з сими святами ранійше. Робиться се одначе дуже свобідно, не тримаючись стисло церковної науки. Елементи канонічні сполучаються з апокрифічними або з мотивами ріжних мандрівних оповідань, що ріжними дорогами, в ріжних часах заходили до нас. Так от ми бачимо, що з християнськими мотивами Різдва і Єрдану, оригінально сполученими з образами старої нашої поезії й обряду, сплітаються мотиви поганських римських новорічних відправ, принесеними до балканських країв римськими виселенцями, вояками, то що, з святом Пятдесятниці — балканські мотиви «розалій», і т. п. З святом Воскресенія звязуюгься принесені зі Сходу оповідання про індійських брахманів: на «рахманський», себто брахманський Великдень допливають до «рахманів» останки свяченого, кинені на воду на* Великдень, і сі праведні люде, що живуть за морем, довідуються з того про Христове воскресение і т. ин.

На г'рунті християнського календаря, скомбінованого з ріжними природного ними і побутовими явищами місцево-

го річного кругу виростають нові мітольог'ічні поняття і образи. Свяченнє овочів на Спаса викликає не тільки поняттє про недозволеність вживання овочів до сього дня, але й ле- г'енду, що Пречиста наділяє овочами померших дітей і полишає без сього дарунка дітей тих матінок, які не дотримують сеї заборони. Свято св. Івана Головосіка спричинює заборону вживання того дня округлих річей, що нагадують відтяту голову святого, і лєг'енди про пригоди, що стрінули людей, котрі того не пильнували. З свята Покрови що припадає на весільний сезон, повстає образ святої Покрови, до котрої звертаються дівчата, хотячи віддатися. Святце ап. Симона Зилота, другого дня по св. Миколаю (10 мая), через звукову асоціяцію дає привід вважати сього апостола патроном всякого зілля; заразом він стає «батьком св. Миколая» через своє сусідство з ним. Відси повірки: в сей день найкраще збирати всяке лікарське зіллє, а вживаючи його, треба закликати його іменем «Миколиного батька». Пророк Ілля став не тільки громовником — наступником в сій функції бога Перуна, але й опікуном урожаю, що доспіває перед його днем: він стереже жита-пшениці, щоб з коріннячка не виломило, щоб з колосочка не «видзьобало». Св. -Пантелеймон, що святкується кількома днями пізнійше, вважається «Палієм», «Паликопом»: його день треба святити, бо инакше святий спалить збіже блискавицею. Церковне святце «оновлення Царгорода» (11 мая ст. ст.) — в церковній вимові — Царяграда, дало приклад до толкування — мабуть підданого тою ж меншою церковною братиєю, що сей день треба святкувати на честь «царя града» — аби не впав град. Завилась таким чином нова космічна постать «царя града», і т. д.

Але особливо густо обростають ріжною лєґ'ендою, наслідком церковних або — нібито — церковних приписів про пости, стримуваннє від праці і під святі дні на тижні: неділя, понеділок, середа, пятниця. Особливо пятниця стає живим мітольоґЧчним образом. Маса оповідань незвичайної реальности ходить по людях про остороги, що дає Свята Пятниця, приходячи до жінок, аби вони не працювали в пятницю,