З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 14

Книжности богомильської взагалі майже не заховалось. Пропаганда богомильських думок як почалась, так і продовжувалась устною дорогою, і саме між низшими верствами, серед котрих вони мали особливий послух. Джерелом їх уважають іранський дуалізм, доктріну Заратустри, відроджену в III в. по Христі в т. зв. маніхействі і пізнійше пересаджену на Балкани під іменем павлікіянства. Від IX в. вона починає поширюватись серед болгарської людности, далі між сербською і під іменем «болгарської віри» розходиться далеко по Західній Европі. Основою її було представление світу й його життя результатом боротьби доброї і лихої сили, Бога і Сатанаїла. При тім радикальнійші течії вважали людину і весь видимий світ твором Сатанаїла і його самого вважали елементом одвічним і від Бога незалежним, тим часом, як концепції близші до християнської, признавали за Сатанаїїюм ролю підряднійшу. Але сі і ті сходились в погляді, що злі сторони світового ладу походять з сього лихого джерела, і зачисляли сюди і державний лад, і со- ціяльні відносини, і офіціяльну церкву з її обрядами і службами. Безсумнівно, сим вони й брали за серце простий люд, що виступали дуже різко і безоглядно против правительства, «властелів», духовенства, підбурювали бідноту против бога- чів і т. ин., а для поширення своїх поглядів користувались «байками» — на свій лад перероблюючи християнські легенди, особливо апокрифічні, і тим способом мали чималий вплив на народню творчість.

В нашій народній словесности ся дуалістична концепція особливо яскраво відбилася в космогонічних лєг'ендах: про

те, як Бог на спілку з Сатанаїлом творив світ. В оповіданнях, наближених до крайнього богомильства, все матеріальне належить Сатанаїлови, «божому побратимови», Бог мусить всілякими штуками видурювати від нього ріжні річи, потрібні чоловікови — котрим Бог спеціально опікується. За право працювати на землі, котра належить Сатанаїлови, чоловік з усім потомством попадає в неволю дому, і Бог посилає Христа, щоб визволити з аду душі померші. Сатанаїл нагні- ваний на Бога, хоче його замкнути в ланцюхи, але сам попадає до них і буде в них сидіти до кінця світу, а тим часом тільки «юдить» людей на Бога. В світі йде таки чином неустанна боротьба Бога з Сатаною: ся ідея розвивається в лєґ'ендах про громовиків (особливо Ілю пророка), та богатирів, що помагають Богови і громовикам бити чортів; такими народня творчість представляє навіть своїх історичних героїв: славного Мазепиного соперника Палія, галицького Довбуша і под. В поменьших фрагментах і більших серіях маємо таким чином цілу теольоґ'ічно-космоґ'онічну систему, скомпоновану з дуалістичного становища, що нераз доволі близько підходить до «Книги св. Іоанна» — єретичої біблії західних дуалістів (розгалужень болгарського богомильства в романських краях: т. зв. катарів, вальденсів і под.) — тільки що у нас вона не була заведена до такої систематичної форми.

Цікаво, що фрагменти найбільш яскраві і популярні походять з прикарпатських сторін. Вони дають здогадуватись, що популяризатори сеї дуалістичної доктріни мали колись чималий успіх на Україні і спеціально — в її західних частях. Найбільшу ролю в сій популяризації надавано ватагам пілігрімів, «каліків» (се слово виводять з грецької назви для пілігрімського обувя) що ходили через ватіканські краї до Царгороду, Атосу, Єрусалиму, Барі (мощів св. Мико- лая) та набиралися в сій дорозі богомильських «байок», закрашених гострим протестом против соціальних кривд, що викликав увагу і симпатії народу. (Напр. в теперішних оповіданнях про визволеннє Христом душ з пекла Сатана

плаче, що зіставсь без підданих, а Христос потішає його, що ад ще наповниться «уверх», і то найбільшими панами і всім и тими, що гоноруються на сім світі).

Другу інтересну вказівку дають популярні апокріфи про святкованнє неділі і пятниці, та лєґ'енди звязані з сими святами. «Лист небесний» або «Епістолія о неділі» (ніби то отримана просто з неба в Єрусалимі, а в инших варіянтах в Римі), що наказувала се святкованнє була дуже популярна на Україні (маємо її копії з XVI—XVIII вв.). Разом з другим таким же популярним апокріфом — «Сном Богородиці» уживано їх як талісман, ношено на тілі для охорони від нещасливих випадків: тримано в хатах тому, що сі писання обіцяли щастє і безпечність такому домови: ні огонь, ні зброя його не знищить і т. под.

Відки така популярність? Дослідники звернули увагу, що «Лист Небесний» був поширюваний спеціально організаціями фляґ'елянтів, бичівників, що виступили вперше в Італії в другій половині XIII в., а потім, ще з більшою силою в середині XIV в. (1349 р.), після страшної чуми, що спустошила Італію і Середню Европу, пішли з Італії через Угорщину і Німецькі краї до Франції, Англії, Данії, Польщі. Потім в третій раз бичівництво прокидається під кінець століття (1397—1404), головно в краях романських, але викликає відродженнє фляґ'елянтів також і в Німеччині. Стрінувшися з гострими нагінками інквізіції, воно притаюється, але як тайна організація прокидається місцями й часами протягом майже цілого XV в.

В основі своїй се був рух містичний, але заразом обертавсь з обвинуваченнями против нерозкаянних грішників і служив докором церкві і духовенству за їх яловість, безчинність, безрадність, супроти котрої вірним приходиться ратувати самим себе. З огляду, що люде не покористувались Христовою жертвою за людей: грішать і накликають гріхами гнів божий, не лишається нічого, як тільки кождому доброму християнинови дати себе на муку — як Христос дав себе — аби відвернути гнів божий. Подаючи тому приклад,

бичівники ходили процесіями з міста до міста, співаючи відповідні пісні на місцевій мові. Прийшовши де небудь на площу, справляли прилюдно своє бичуваннє, побиваючи себе до крови гострими канчуками. Після того оден з компанії, вийшовши на підвисшеннє, відчитував «лист небесний», закликаючи присутних, щоб його списували, поширювали і завсіди у себе тримали. В листі, так само в гимнах співаних бичівниками, наказувалось памятати муку Христову й страждання Пречистої, котрі вона тоді переживала, й її благання .перед Христом за грішників, котрими вона випрошує "їм полекшу, та шанувати дні, присвячені памяти Христової муки і воскресения: неділю і пятницю (в деяких варіянтах також середу і понеділок). Христові кріваві муки, божий гнів на людей, котрі зневажають сі муки своїми гріхами, його грізні остороги, що виявляються в ріжних нещастях, муки, що загрожують грішникам — такі були теми понурої поезії бичівників. Безсумнівно, вона робила сильне вражін- нє, і незвичайна популярність отсих тем в нашій народній поезії і популярність якраз тих апокрифів, які стояли в най- тіснійшім звязку з поезією і проповідею бичівників, дають дорозуміватись, що їх ідеї поширювались і у нас — принаймні в Україні Західній.

Правда, джерела не згадують про бичівнццькі походи по наших землях — хоч се не виключено, що коли вони ходили по землях чеських, польських та угорських, то могли заходити і на наше Підкарпатє (наші історичні джерела з XIV— XV в в. так немовірно бідні фактами релігійного і культурного життя, що брак відомостей про се, не може мати ніякого особливого значіння!) Але вже через те саме, бичівницькі гимни на місцевих, отже — й словянських мовах, як кажуть сучасники — лунали в землях чеських і польських, їх мотиви, настрої й ідеї не могли зіставатись без відгомонів і у нас. Отже такі теми нашої поезії, як скарги неділі і пятниці на людське непошанованнє («Плакала Пятонька перед милим Богом: «Не буду, Боженьку, людей освічати, бо ми не хотять люде шанувати») і анальог'ічні жалі сонця на непо-

божні вчинки людські і нешанованнє неділі (Ей скаржилось світле сонейко милому Богу: «Не буду, Боже, рано схожда- ти, світ освічати, бо злі газдове понаставали, в неділю рано дрова рубали, а ми до личка тріски метали»), де образ неділі зливається з образом сонця, і їх жалі звучать як відгомони скарг стихій на людське беззаконне в старих апокрифах. Далі — поучения Пятниці, аби люде її шанували, благання Пречистої за людські душі, замкнені в пеклі. Визначення особливо тяжких гріхів, перед котрими безсильна молитва святих і самої Пречистої — все те настілько близько і докладно відповідає ідеям і образам бичівницької пропо- віди, що властиво не можна мати сумнівів в тім, що тут перед нами відгомони сього руху. Питаннє лише в тім, наскільки безпосередньо він впливав у нас: чи захоплювали бичівницькі походи якусь українську теріторію, яку саме, й коли?