З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 24

кого, так щоб їй з сього боку нічого не бракувало і католик не мав підстав величатись перед нею. Що до освіти і богословського підготовання духовників, се завданнє мала виконувати організована Могилою колєг'ія (від польського уряду вона не діставала титулу академії — дістала тільки від московського, і довго пишалась іменем «Могилянської»). Наука в ній, як і в першій, лаврській колени* Могили, була організована на взірець академій єзуїтських, основою літературного вишколення служила латина і польщина, навіть потім, як Київ опинивсь поза Польщею, протягом більш як століття могилянські студенти школились на латинських і польських взірцях, так що польські історики не без підстави підчер- кують значіннє Могилиної академії, як провідниці польської культури на сході. В порівнанню з латиною і польщиною мові грецькій і гебрайській, церковно-словянській і своїй українській, не кажучи вже про західно-європейські, уділялось дуже мало уваги, але сучасні церковні і суспільні українські круги не відчували сеї хиби: вони були вдоволені, бо Могилина школа приготовляє богословів, риторів і діялє- ктиків, які можуть додержати поля богословам католицьким, і з католицької сторони, дійсно, віддавали їй в сім всяке признание, і взагалі годились, що Могилі вдалось поставити православну церкву досить високо, значно вище від уніятсь- кої — котрій тоді, в звязку зі згаданими плянами польського уряду доводилось зносити доволі прикру критику і з боку православних і з боку латинників.

В церковній адміністрації Могила, прикладом римо- католицької церкви, обстоював абсолютну, автократичну владу митрополита і єпископів, неприязно ставивсь до ідей народовластя, висунених попередноіо добою, суворо обтинав претенсії брацтв на участь у церковних справах і тримав їх в повній залежности від себе. Але з другого боку — він рішучо ставивсь і против яких небудь мішань патріархів до українських церковних справ. Тут політичні пляни польського уряду вповні сходились з власними поглядами Могили, він справді приготовляв г'рунт для незалежного українського

патріархату. Попередні мішання патріархів викликали ріжні оправдані нарікання, які витолковують і таку неприхильну тактику Могили. Але крім того, як людина польсько-латинської культури, він взагалі не мав ніяких симпатій для греко-візантийського світу, всім духом був по стороні сучасної католицької реакції, а тодішні нахили патріархату до зближення з протестантськими кругами, котрих він був свідком, теж не могли його настроювати прихильно.

Визначена ним лінія церковної політики потім була підтримана його наступниками, й імя Могили стало провідним гаслом для організованої ним церкви на добрі два століття! Організована ним школа не пусто носила його імя: справді міцно трималась виробленого ним наукового й культурного пляну. Її вихованці, що в перших стадіях своєї діяльности бували звичайно професорами сеї колегії, а далі займали ріжні, меньші і більші церковні посади в українських і білоруських єпархіях ^!, тримались даних ним взірців, як в вихованню молодежи, так і питаннях віри і в церковній політиці. Аж до останньої русіфікації, переведеної при кінці XVIII в., київська академія, а з нею й східньо-українське громадянство, в ній виховане, жили спадщиною Могили, його духом. Відти величезне значіннє його в історії української культури, і незвичайний пієтизм для його памяти й іме- ни, що затримується навіть в XIX стол².

¹ Звичайна карієра вихованців академії, які звертали на себе увагу здібностями, пильністю і характером, а виявляли охоту присвятитись науці і церковній справі, бувала така: по скінченню академічних студій їм доручалось учити в низших клясах (піітики і рито-

. рики) в котрій небудь академічній філії, далі в самій академії; потім вони викладали на вищих курсах фільософії і богословія; професор богословія був заразом старшиною академії і ректором. По сім він діставав якесь ігуменство, далі єпископство або печерське архи- мандритство, а при можливо щасливім збігу обставин доходив «митрополичого трону».

² 3 старших українських істориків тільки Куліш гостро осудив діяльність Могили як «Поляка в православних ризах». Я в своїй Історії України-Руси VIII 2, виданій в 1915 р.,писав про се так:

100

Тим часом, як то вже і з вище сказаного ясно, діяльність Могили і з релігійного і з національно-культурного становища поруч сторін позитивних мала і величезні хиби. Його реакційний напрям наробив великої шкоди. Він відірвав українську церкву від народнього життя, звівши до найменших розмірів діяльність брацтв і участь громади в церковних справах та розірвавши звязки з козаччиною — виразницею національних і соціяльних народних змагань тих часів. Замкнувшися в своїх канонічних привилеях, зреформована ним церква в усім мусіла шукати помочи та підпори у влади чужородньої: польської та московської; тому так легко потім і зросийщилась та збюрократизувалась — стала простою галузею царської адміністрації.

Змагання до зближення церковної письменности до народньої мови і народнього життя, виявлені в добі відродження, теж не були продовжені Могил иною школою і церквою. Що до змісту шкільної й церковної науки Могила завернув від реформаційних течій до темної латинської середньовічної схолястики: замість повести українську школу і письменство до нової європейської науки, повів їх геть назад. Його Требник, заповнений матеріялом з середньовічних латинських молитовників, відродив темну середньовічну фантастику, з її обрядами на вигнаннє і приборканнє нечистої сили та поучениями переповненими вірою в реальність всякої чортівщини. З старої української літератури видобуто і спопуляризовано Печерський Патерик з його хоробливим аскетизмом і тою ж фантастикою, чортівщиною і безконечними чудами. На взірець його складано такі ж нові історії

«З становища національного українського життя могилянська доба, що вважалася свого часу, та до певної міри і тепер вважається апогеєм відродження православної церкви України і Білоруси, поза чисто церковними, конфесійними інтересами, має досить сумніву вартість. Вона легковажила народні традиції і спроваджувала українське культурне життє на чужі йому дороги, тому з становища української національної культури ніяк не була розцвітом, а скорше дальшим періодом занепаду».

101

чуд: сам Могила займався сим, і взагалі «чуда» стали одною з головнійших матерій в тій книжности, що потекла з моги- лянського освітнього джерела між український нарід. Натомість не було в ній ніякого реального знання, нічого, що будило б гадку громадську, енергію, навіть національну свідомість. Жития святих і чуда! А одинокий підручник української історії, що вийшов друком з сього могилянсько- го огнища — «Синопсис» (огляд) 1674 р., з наукового погляду незвичайно убогий, напускав баламуцтва мішаниною подій українських і московських, зате обминав все від- родженнє, всю вікову боротьбу українського народу з польською навалою, всю історію козаччини (до козаччини могилянський гурт взагалі ставивсь неприязно),— отже позбавляв покоління українського громадянства якого небудь політичного, чи національного проводу.

ПОСТУПОВІ І РЕАКЦІЙНІ ТЕЧІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ XVII—XVIII вв.

Могила пхнув українське церковне життє на дорогу реакції в момент дуже відповідальний, коли Україна стояла ще на роздорожу між європейською реакцією і рухом поступовим, звязаним з табором протестантським. Були ж се часи тридцятилітньої війни, коли Европа поділилась на сі два табори: протестантський і реакційно-католицький, і в Польщі теж боролись впливи Австрії, що була центром католицької реакції, і Франції, що підтримувала протестантів. Династія польська претендувала на шведську корону, що перейшла до протестантської галузи її, тому хилилась в австрійський бік. Але шляхта не хотіла війни і старанно гальмувала всі воєнні пляни короля.

Славний шведський король Густав-Адольф, що стояв на чолі протестантських володарів (а по його смерти в 1632 р. канцлер Оксенштієрна, що далі кермував шведською політикою), шукали союзу з козаччиною, як великою й дуже активною против католицькою силою. Вони рахували при