З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 5

і под. Те, що сюди не війшло, по части було знищене духовенством за помічю цивільних властей, по части заховалось — в невеличких фрагментах, в поколінних організаціях села (парубоцькій і дівоцькій громаді), в таких корпораціях, як — скажім, колядницькі дружини подекуди, в ріжних колективних відправах, які місцям^ дотягли до фолькльор- них записок і под. Загалом же річні колективні відправи потерпіли дадеко більш, ніж приватні, родинні: се треба памятати стараючись відтворити старий річний релігійний круг ¹.

Початок сього кругу відповідає римським «брумалїям» і можливо що дечим і пожививсь від сього «зимового» свята, буйно і весело святкованого в балканських сторонах. З християнізацією свята Воведенія і св. Миколая зазначили початок і кінець сього періоду свят кінця старого і початок нового року. Але значну частину обрядів, очивидно, протягло до себе поволі дальше свято «Корочуна», покрите християнським Різдвом.

З вечера на Воведеніє подекуди ще святять воду пе- редхристиянським обрядом: беруть воду в такім місці, де сходяться три води, сю воду переливають через поломя, котре мабуть бралось від «живого огню», наново здобутого обрядовим тертєм (в теперішних описах обрядів Воведенія я не знайшов сеї процедури добування нового огню, але вона звісна при деяких инших святах). Отак перепущена через огонь вода вважається лічничою, магічною, її вживають на хороби і уроки. Худобу того дня крім того обкурюють на охорону від відьом, мастять коровам вимена, щоб давали богато молока і под.

Рано пильнують «полазника» (в сербській мові полазити — відвідати): з того, хто перший прийде до хати, і з чим прийде, ворожать успіх або нещастє в новім році (на щастє, мабуть, умисно заводили до хати котре небудь з худоби, що

¹ Далі я подаю тільки найхарактернійше; більше матеріялу, хто поінтересується, знайде в Історії укр. літератури т. І, ст. 144.

вважалось щасливим, або проробляли якусь иншу церемонію на щастє, як се доволі часто практикується під теперішній новий рік). Се одна з форм ворожения, що на ріжні способи практикується в сих днях. У нас тепер найбільш відомі вороження парубків і дівчат про судженого на Катерини і Андрія, , але єсть тих ворожінь і прикмет в тих днях загалом дуже богато.

Мусіли в тих днях бути також відправи для небіжчиків- предків (повірка, що на Воведеніє Біг пускає праведні душі на землю, подивитись на своє тіло — тому, мовлять, і свято зветься «видіннєм»: так селяне тол кують словянське слово «введеніє»). Можливо, що в звязку з тим стоять деякі ритуальні страви і напитки, приготовлювані в днях Варвари, Сави і Миколая, 4—6 грудня ст. ст. Вареннє пива на св. Ми- колая в наших піснях зараховується до тих святих звичаїв, котрими держиться світ: від того нинішні люде «святим Миколам пива не варять, кум до кума вечері не несе (на Різдво), «святим Відорщам свічі не сучать» приходить кінець світу.

Поминаючи деякі инші останки старої обрядовости, що подекуди ще тримаються при сих днях, перехожу до «Корочу на», теперішнього Різдва (стару назву тол кують як свято дня, що поступає-прибуває). В римськім календарі тут наступали по собі свята: сатурналії (богам урожаю), калєнди (новий рік) і воти (відправи на добро в новім році), вони потім скомбінувались з християнськими святами Різдва, Нового, року (Василя і Маланки) і Єрдану. Наші старі відправи звязані з приростом дня і прибуваючої сили сонця посплітались з ріжними обрядами і мотивами римськими та християнськими, але не вважаючи на сі пізнійші додатки, первісна система маг'ічних відправ, жертв і молитов виступає досить ясно. З огляду на велике богацтво того обряду я виберу з нього тільки важнійші для нашої теми.

Головну ролю в сій обрядовости відограє «богата» вечеря, маніфестує богацтво і щастє дому, служить жертвою родови і природним силам і виставою свого богацтва має

заворожити достаток і успіх на новий рік. Дім для сього має бути приведений до повного ладу, всі члени його мусять бути в повнім зборі, ніщо з господарства не повинно бути по за домом, в чужих руках. Зрана добувається новий огонь, ним запалюється огнище з дерева приготовленого для того спеціяльним способом. На сім огні варяться обрядові страви, дуже ріжнородні (тепер 9 або 12 страв), в котрих мають бути вжиті продукти ріжних галузей господарства: збіже, ярини, садовини, пасіки, да- внійше — поки не заведено християнського посту — очи- видно також всяка мясна та молочна пожива. Поки по- співаєся приписаним порядком приготована («законна») трапеза, господар приготовляє обійстє, а часом і все господарство, включно з полем до «тайної» (инакше — святої) вечері. Сам або з родиною обходить усі будинки, обійстє, часом і поле з ріжними церемоніями: напр. стайні обсипаються диким маком, зарубуються пороги, аби ніщо вороже не приступило, дірки в лавках запихаються, щоб замкнулись роти ворогів, іяіод.

До хати приносяться снопи збіжа, сіно. Сніп — «дідух», первісно мусів бути той сам обжиночний сніп, що при закінченню жнив з пошаною, при певних співах і молитвах був занесений до двору; він тепер виноситься з свого сховку, щоб прийнявши нову силу від «богатої» вечері, засіяти поле своїм святим зерном на новий врожай. Він ставиться на святім місці хати — «на покуті» на підстеленім сіні, або з иншими знаками своєї поваги. Се предмет божеський, як весільний хліб, і тому мав теж імя «раю» як і той. На столі і під столом стелиться сіно, збіже, в них ріжний госпо- дарский струмент, части плуга, ярмо, то що, і маг'ічні охоронні зілля (часник). На столі розкладаються хліби і колачі з річними приповіданнями і магічними актами: напр. квокчуть, щоб кури неслись, ричать і блеють, щоби велась худоба, і под. З кождої страви надбирають по трохи, домішують муки, солять і господар несе то покушати худобі; благословить її хлібом, або маже медом. Худоба того дня дістає

й кращу пашу, бо вона тої ночи бесідує з Богом і плаче перед ним, як не має що їсти.

При початку вечері господар з стравою виходить на подвірє і з ріжними магічними рухами і молитвами за-, кликас всі ворожі і супротивні сили. Тепер ся заклич має значіннє охоронне: супротивні сили, не прийшовши на святу вечерю, не мають приходити й до господарства сього дому; давнійше воно могло мати характер гощення їх. Приступаючи до вечері, до котрої засіли не тільки всі члени дому, але й бідні й неприкаяні люде, котрих годиться запросити, господар молиться за всіх неприсут- них і кличе до трапези померші душі. Для них ставиться на вікно кутя й сита, розкладається по кутках ріжна пожива, лишаються не помиті миски й ложки, щоб душі могли покоштувати, чого захочуть. Сідаючи, годиться продути місце, щоб не привалити котроїсь душечки, бо. вони в великім числі збираються на сю «тайну вечерю».

По вечері, котрій далі супроводять ріжні магічні акти та ворожіння, розноситься страва до близької рідні, кумів, баби-повитухи. Се оден з важних і святих обовязків супроти роду: розділити з ним святу вечерю, і я вище вже одмітив, яке значіннє надається дотриманню сього обряду.

З вечера першого дня свят починають свої обходи колядники, танечники, машкарники. В сих обходах, дуже ріжнородних, єсть кілька інтересних для нас елементів:

«Веселеннє дому» радісними піснями і накликаннє на нього богацтва, щастя і успіху через описуваннє як дійсно- сти того бажаного богацтва, слави і щастя, і то в красках як найяскравійших, в образах гіперболічних, можливо збільшених.

Магічний танець «кругляк», що й по нині справляється подекуди (напр. на Гуцульщині) з незвичайною повагою, як святий обряд на забезпеченнє домови і господарству богацтва й здоровля.

Ходженнє маскованих з козою: правдоподібне сполучен- нє римського новорічного обряду з свійським «полазни-

ком» — козою, що приносить урожай* («де коза ходить, там жито родить, де коза туп-туп, там жита сім куп» і т. д.).

Ходженнє з плугом і засіваннє збіжем на новий рік, з таким же значіннєм, і под.

З новорічних звичаїв звертають на себе деякі обряди звязані з огнем. Сміттє, що не виносилося з хати від святого вечера, «щоб не винести з ним разом і долі»; на новий рік палять і димом підкурюють садові дерева. Цікаві також заходи для забезпечення врожаю садовини: дерева мажуть тістом, або перевязують, а неродючі страшать: господар постукує сокирою дерево, ніби збираючись рубати; хтось з родини, ставши за деревом, проситься іменем дерева і обіцяє добре родити; господар годиться почекати, і по сім дерево чим небудь перевязують.