Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович. Страница 15

ЯТРИТИ (ярити, наярювати) — допікати, розпікати.

ЯРИТИСЯ, РОЗ’ЯРИТИСЯ — шаленіти, лютувати, набиратися вогню, мужності, відваги.

Отже, ми не арійці, ми — ЯРІЙЦІ. Ми — РАЙЦІ. Ми — ІРІЙЦІ. Це останнє — найточніше, бо слово ІРІЙ — далечінь, глибінь, безмежність, той край, куди йде Ра-Сонце, Ярило, — породило багато-багато прегарних слів, котрі ми вже промовляємо мертвими вустами, не відчуваючи, яка полум’яна сила закладена в них.

Гляньте самі:

ІРІЙ — далечінь, невідома земля, безкрайня глибінь, невивчена країна, неохопний простір; туди мандрує ЯРИЛО-РА, туди ховаються вдень зорі, туди летять птахи, туди прямують душі людей, коли їх закликає до себе, на нову РА-СТЕЖКУ великий Пращур-Світовид.

Саме цією дорогою, вслід за РА, повів свої загони за мрією воєвода РАМА. Той шлях вивів його через хребти Кавказу до плоскогір’я ІРАНУ (країна Ірію), а далі — через ріки Інд, Ганг у долину між найвищими горами світу, де було засновано могутнє царство Ар’яварта. ВАРТА — збереглося в рідній мові теж, як чатування біля АРА, біля вогню. Отже, АР’ЯВАРТА — твердиня аріїв, іріїв, синів Ра. Там пощастило нащадкам РАМИ зберегти осколки прадавніх ВЕД, батьківських традицій, втаємничені манускрипти філософських прозрінь тих далеких часів, коли суть світу вогненно розкривалася перед щирими (Щ-ИРИ-ми, тими, що бачать далеко) очима наших предків.

А на материнську землю, на РУСЬ-УКРАЙНУ, котилися й котилися хаотичні, злобні вали напасників, завойовників, щоб знищити синів Світовида, їхню сонячну культуру, їхню ПЕРШОМО-ВУ. Який жахливий історичний герць! Які втрати! Яке широке поле, вкрите трупами вояків, зрадників, безликих боягузів, переродженців, духовних сліпців та поодиноких героїв! Дим над згарищами, туман над мертвим полем. І навіть вороння вже не крякає над трупами, бо звикло випивати очі звитяжців, а нині довкола трупи сліпців, у котрих замість очей були при житті глибокі пустоти!

На що ж опертися, щоб повернути рідній землі ЯРУ СИЛУ?

Лише на РА, на його одвічну зброю — МОВУ, в котрій він заховав полум’яні стріли та списи! Недаром же СИН РА — ТАРАС, Кобзар України сказав пророче:

Возвеличу

малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло них

поставлю СЛОВО.

Прилітайте, прилітайте здалека, птахи великого РАМИ, принесіть на крилах своїх вістку від ЯРИЛА. Прилітайте з таємничого ІРІЮ…

ЗІРКА — та, що сяє з ІРІЮ, здалека, з глибини неба.

ЗІР — те, що дозволяє, дає можливість дивитися в ІРІЙ, очі людини — фізичні й духовні, котрі пізнають невичерпну глибінь природи.

СІРИЙ — мряка, туман, схований ІРІЙ.

ВІРА — почуття, притаманне душі, серцю, котре веде нас в ІРІЙ, у безодню пошуку, почуття, котре не вимагає доказу, а випливає із самої суті буття.

МІРА — те, що обмежує ІРІЙ, дробить його для вивчення, вводить в число, вагу та в інші визначники.

ОБРІЙ — обрис, коло, доки ми можемо заглянути в ірій.

ДІРА — отвір, що веде невідомо куди.

ЩИРИЙ — відкритий до ІРІЮ, завжди готовий слухати голос безміру.

Ми бачимо, як слово ІРІЙ, ознака безміру, всесвіту в його незмірності, природно лягло в основу філософських узагальнень пращурів. Вони виводили космогонічні поняття не з штукарських, хитромудрих, псевдологічних побудов, а з першородних відчуттів серця й розуму, котрі бачили правду буття такою, яка вона є, як бачить батька й матір дитя, котре починає вчитися розмовляти…

ПРІРВА — невимірна глибінь.

ПІРНУТИ — заглибитися.

МИР — все, що далеко, у стані єдності, спокою, злагоди. Означає і стан дружби, і взагалі всесвіт.

Ми наводимо лише для прикладу жменьку кореневих слів від основного поняття ІРІ, але кожна мисляча людина може збагнути, як багато живих віток та листків відгалузилося від них, творячи древо мови.

Вище ми зазначили, що першонароджену трійцю АРА пращури сховали в тканину слів. Але ознака вогненності, цільності, спільноти, мужності і, нарешті, майстерності у всіх творчих виявах неодмінно супроводжується цим звукосполученням.

ЖАР — не потребує пояснень. Олово прадавнє: хто мав жар, той був з вогнем. З жару роздувалося багаття, АР.

ПАРА — над аром, над вогнем. Так же називалися і хлопець та дівчина, що стрибали над РА (ми вже згадували цей прекрасний звичай пращурів).

ДАР — цінне, щире, чисте, дороге приношення.

ДОРОГЕ — теж від ДАРУ, але воно спочатку не означало цінність грошову чи якусь іншу, — лише духовну, сердечну.

ЦАР — той, хто володіє чарами влади (ЦАР-ЧАР). А влада вважалася суттю вогненної сили, АРА. Хто володів такою силою переконливості та мудрості, ставав водієм, царем. І саме слово «володар» означає те саме — ВОЛОДІТИ АРОМ. Ще одне тотожне поняття — ГОСПОДАР.

ЗНАХАР — той, що ЗНАЄ вогняну науку, а вогняними, тобто АРНИМИ, були всі тайни лікування, ворожіння, поклоніння прадавнім богам.

СТАРЕЦЬ — СУТЬ АРЕЦЬ — людина, котра, проживши вік, сповнена мудрістю АРА. Після введення візантійства це слово стало лайливим, презирливим, хоч воно означало в епоху сонячного культу мудрих мандрівних людей.

ЧАРИ — наука про таємний вплив на людину намови чи певного зілля, приготовленого над вогнем. ЧАРОЮ досі називають в деяких селах України сковороду.

ЖАРТИ, ЖАРТУВАТИ — веселитися, тішитися, бути щирим, сміхотливим, вогняним. По цьому слову видно, що пращури не знали злих жартів, поганих жартів, жарт може бути лише доброзичливий, хоч і пекучий.

ГАРНИЙ — ясний, чистий, красивий (знову ж таки РА). КАРА — відправити К АРУ, спалити, знищити. МАРА — приховування світла, вогню, ясності, сонця. Якщо РА стоїть спереду, як у слові РАМА, то це означає перемогу, першість світла, а якщо М, МА спереду — то це перевага темряви. Наприклад, МРЯКА, ХМАРИ, МОРОСЬ, МОРОК, МАРНИЙ (тобто безнадійний). Навіть МРІЯ — те, що заховане в далекому ІРІЮ, те, що ледве видно. Але в ІРІЮ ще видно, хоч і дуже далеко, отже за мрією йдуть, щоб досягти її.

ГОНЧАР, ЧИНБАР, ТЕСЛЯР, БОНДАР — назви майстрів майже завжди закінчувалися на АР, як ознака завершеності, досконалості, АРНОСТІ.

СТАРАННІСТЬ, СТАРАТИСЯ — невтомно, як вогонь, як АР, творити, працювати.

ГАРЯЧИЙ — ясно без зайвих слів.

ВАРТИЙ, ВАРТА. Слова ніби різні, але вони тісно зв’язані між собою. ВАРТА — це чатування біля вогню, захист АРА. А ВАРТІСТЬ має лише те, що захищене.

ГАРТ, ГАРТУВАТИ — випробувати, зміцнити вогнем.

КАРБУВАТИ — випалювати вогнем.

МАРНУВАТИ — спопеляти, розтринькувати.

ЗМАРНІТИ — худнути під впливом життєвого горіння, а разом з тим перетворитися на примару, різко змінитися на гірше.

Проте, досить наводити приклади. Ми не воліємо охопити всі можливі значення і прикладення вогняної трійці АРА. Це зробить кожна мисляча людина.

Перейдемо до освоєння ще кількох кореневих понять, котрі є незамінними у сформуванні цілої лавини слів.

Наприклад, БУТТЯ.

Кожному ясно, що це — основа основ і для осмислення життя Людини у Всесвіті, і для визначення тих чи інших явищ, відповідно до їх буттєвої значимості.

БУТИ — означає «знаходитися тут, усвідомлювати себе наявним у житті світу», але разом і багато іншого. Наприклад:

БИТВА — герць за ствердження буття. Отже, Буття — це вічний бій з силами хаосу і темряви.

УБИТИ — усунути істоту з буття.

БАТЬКО, БАТЯ, АТА, ТАТО, ОТА — той, хто дає буття, хто зачинає життя. Тут ми маємо можливість збагнути прекрасні слова, поняття ОТАМАН І ГЕТЬМАН (ГОТАМАН). ОТА, АТА — батько і МАН — ЛЮДИНА. Отже, ВОЖДЬ ЛЮДЕЙ, батько людей. Ми в історичному поході втратили МАН, МАНУ. Воно лишилося тільки в слові МАНДРІВНИК, МАНДРУВАТИ (людина, що йде за РА, за сонцем), або МАНИТИ (кликати, звати), або навіть МАНА (як примара, обман). Чітко можна прослідкувати вплив візантійства, яке прискорило деградацію священних прадавніх понять, що залишилися тільки на Сході: МАНУ як першопредок людей. Людина з великої літери, і АТМАН — як Першодух, що веде людство до шляху Буття. Проте, у козаків Запорізької Січі збереглося священне визначення поняття ОТАМАН, і це ще раз підтверджує, що саме тут, в Україні, була колиска РАМИ та його сподвижників.