Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович. Страница 29

Чи не є вражаючий образ Прометея символом титанів, котрі передали вогонь розуму, космічної естафети людям Землі, і тим самим прирекли самих себе на мільйоннорічне перебування в планетарному інферно? Зевс-закон нещадний: поєднавши себе з долею інших істот, ми вже змушені брати на себе й відповідальність за цю долю. Як писав Екзюпері: ми відповідаємо за тих, кого приручили.

Можна уявити, який трагізм, яка драматичність були в останніх діях наших зоряних пращурів! Сіяти — майже в безнадії — золоті зерна знання в тужаву плоть напівдиких аборигенів Землі, сподіваючись, що психогенетична парость згодом проб’є мури, що у внутрішньому двобої Звіра й Людини переможе Титан, що він згадає своє зоряне покликання і ще раз «дорівняється до себе», реалізує в собі імператив Матері-Природи. Та хіба ми — нащадки титанів — не робимо того самого щороку, щоднини впродовж усієї кривавої історії людства, кидаючи насіння мрій та дерзновенних задумів у мерзлу, озиму землю реальності?

Але в чому ж заповіт прадавніх мудреців, котрі, як могли, передали нам титанічне знання у символічних образах? Що саме загрожує планеті і мислячим істотам? Про яку вогняну смерть попереджували пращури?

Слід не забувати, що Люцифер згас, але залишився «Князем світу цього». Тобто Сонце з планетами обертається довкола Чорної Діри, періодично зближаючись з нею. Чи не є повний цикл обертання зоряної бані (25 920 років) результатом цього явища? Сучасні астрономи трактують таке обертання як «прецесію», похитування Землі довкола своєї осі, але є підстави говорити про інше, про те, що Сонячна Сім’я по велетенській спіралі кружляє довкола невидимого центра, і ця спіраль вужчає, у зв’язку з чим Сонце кожні 2160 років опиняється в іншому знаку зодіаку під час зимового чи літнього рівнодення. Чи не «всмоктує» Сонячну систему страхітлива гравітаційна яма? Чи не приречені ми борсатися в павутинні зоряного монстра, аж доки він не поглине нас у позачасову безодню?

Елліни залишили нам вражаючий міф про Тартар, у глибині якого навіки щезали перші уранічні творення, де замкнені титани та сторукі велетні, багатоголові чудиська прадавніх епох. Де знаходиться Тартар? Що це таке?

Предки твердили, що з Тартару виходу нема, що він оточений трьома колами нездоланних мурів, що там панує «темрява темряви», а відстань до нього така: якщо кинути молот із Землі, то він буде падати до Тартару дев’ять днів і ночей. Провівши елементарні розрахунки, отримаємо відстань близько ста шістдесяти мільярдів кілометрів, тобто в двадцять разів далі, ніж від Землі до Плутона. І ось що цікаво: американський астроном Девідсон висунув ідею про те, що на відстані близько тисячі астрономічних одиниць (а. о. — 150 000 000 км — відстань від Землі до Сонця) має бути карликова зірка, котру він запропонував назвати Люцифером[7]. Дивовижний збіг! Ідею подвійності Сонячної системи розробляють також радянські вчені А. Сучков і Р. Селімзабаров[8]. А академік М. Марков відстоює гіпотезу про наявність поблизу Сонця Чорної Діри, а футуролог Г. Гуревич навіть певен, що наша система знаходиться в самій Чорній Дірі.

Пізніше космічні кораблі «Вояджери» передали сенсаційну інформацію: на рух великих планет — Урана й Нептуна — впливає якесь невидиме тіло. Масу й орбіту його поки що розрахувати неможливо, треба ще зібрати додаткові дані й провести багатократні дослідження. Проте теоретики наввипередки конструюють нову архітектоніку Сонячної Сім’ї, майже одностайно вводячи до неї «сестру» Сонця, називаючи її то Люцифером, то Немезидою (богинею помсти). Вважають, що періодичне зближення Сонця й Немезиди (Люцифера) викликає горотворення, катастрофи і може навіть бути причиною повної руйнації цивілізації.

А в останні місяці 1987 року[9] наукові та популярні часописи світу повідомляли про інформацію, отриману з кораблів «Піонер», яка знову ж таки підтверджує міркування теоретиків. Представники НАСА інтерпретують дані космічних зондів однозначно: за межами відомих нам планет є якесь потужне тіло, що деформує орбіти супутників Сонця. Висловлюється думка, що невидиме тіло є нейтринною зіркою, дехто вважає, що «сестра» Сонця — Чорна Діра.

Така схема дає змогу зрозуміти механіку одинадцятилітніх циклів плямоутворення та бурхливої діяльності Сонця, що призводять до виверження потужних плазмових вихорів, магнітних бур, а відтак — гроз на Землі, пандемій, епідемій, посиленого росту дерев і гнітючого впливу на здоров’я людини. Ми знаємо, що 11 років — це період обертання Юпітера довкола Сонця, і, замикаючи кільце, найбільша наша планета «смикає» гравітаційний трос, яким пов’язані дві зорі, що й збурює динаміку нашого світила.

Можна, звісно, зауважити, що нагромаджувати жахи — невдячна справа, краще жити в спокої і радіти елегійному зоряному дивоколу, де пливе ліричний місяченько. Проте досвід людства і тривога пращурів не дають нам часу для забуття й елегійності. У всякому разі, наука сягнула такого рівня, що може поставити перед собою завдання — визначити координати Чорної Діри, її потужність, характеристики. Таке дослідження підніме космічний гнозис на небувалий рівень. Ми збагнемо загадки часу й простору і, може, з’ясуємо, що сама сутність хроносу-часу, в потоці якого ми народжуємося й вмираємо, є результатом занурення нашого космічного регіону в глибини Тартару, у зоряну пастку.

Справді, загадка всеохопного обертання тіл — від мікро до макро, загальної «спіновості», спіралевидної будови світів — досі наукою не розгадана, навіть не ставиться питання про це. А відповідь може лежати на поверхні буття; як казав Тютчев — загадка природи в тому, що в ній відсутня будь-яка загадка. І спін корпускул та фотонів, і обертання планет чи сонць, і спіральність галактик та ДНК, квітки соняшника і торнадо — все може виявитися багатомірним наслідком деформації нашого континууму під впливом потужного насоса Чорної Діри. Та й не тільки одної нашої, так би мовити, «сімейної», а, можливо, цілої ієрархії гравітаційних провалів, адже наукові часописи світу вже не раз повідомляли про наявність Чорної Діри і в центрі нашої Галактики, і в центрах інших зоряних островів.

Таке припущення — не химерна гра розуму. Космос демонструє нам безліч прикладів зоряних катастроф. Сонячна система не виняток, як я вже згадував, і не застрахована від будь-яких катаклізмів. Можливо, бурхливий розвиток науки та раптовий вихід людини в Космос інтенсифікується самою Біосферою, психогенами титанів, закладеними в нас, для радикальних заходів по врятуванню Сонячної Сім’ї та життя в ній? Що ж може людство робити в цьому напрямку?

Перш за все — точно визначити свою астроситуацію. Розшукати невидимий супутник Сонця, котрий так зухвало впливає на стабільність регіону. Визначити наявність загрози або відсутність її. Теологи та церковні ортодокси завиють обурено: як можна переносити на терен наукових чи то фантастичних міркувань таємні символи «священних» переказів? Та предки навряд чи формували б для своїх нащадків ці грандіозні образи, якби в них не було необхідності. Тому хай вірить, хто хоче в містичних чортів та ворохобного архангела Люцифера, а для людини мислячої більш достойним є взяти на себе місію Деміурга і повернути еволюції статус гармонії, краси і вічнотворчої перспективи.

Зусилля по встановленню миру на Землі, збратанню народів є вельми необхідними в грізний час катастрофічної небезпеки термоядерної глобальної війни. Що може, що здатна чинити планета, розірвана ураганами ненависті та взаємовиключних тенденцій? Нічого, крім екологічного та духовного самовинищення. А обравши шлях єдності й миру, людство здатне буде об’єднати наукові, технічні та духовні потенції в спільний потік і реалізувати своє космічне покликання — прорости з часово-просторового колапсу, з тисячолітнього інферно-пекла у Всеосяжність.

Відкиньмо звинувачення в еклектиці, ненауковості, у змішуванні легенд з реальністю, у наївності та безлічі інших інтелектуальних гріхів. Відкиньмо страхи перед нападами ортодоксів та консерваторів. Завдання, що постали перед світовою наукою і — ширше — перед ноосферою людства, вимагають руйнування стереотипів ветхого «птолемеївського» мислення. Потрібні нові й нові, «коперникіанські» революції, котрі нещадно розметуть курники егоцентричних уявлень і дозволять оволодіти крилами космічного світобачення.